Рішення № 99214752, 27.08.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2021 р. справа № 344/4565/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), 06.04.2020 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Прокуратури Івано-Франківської області (в подальшому змінено назву на Івано-Франківська обласна прокуратура), Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував на службі в органах прокуратури Івано-Франківської області з 01.08.2002. Наказом прокурора Івано-Франківської області №827к від 15.09.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури Івано-Франківської області у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури. Не погодившись з наказом прокурора області про звільнення 06.10.2016 позивач звернувся з позовною заявою в Івано-Франківський окружний адміністративний суд про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 позовні вимоги позивача задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Івано-Франківської області №827к від 15.09.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 ". Постановлено поновити позивача на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області з 15.09.2016, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Івано-Франківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу. На підставі постанови суду першої інстанції фактичне поновлення на роботі відбулося 11.01.2017.

В подальшому, прокуратурою Івано-Франківської області подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 апеляційну скаргу прокуратури Івано-Франківської області залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Не погоджуючись із рішенням другої інстанції прокуратурою Івано-Франківської області подано касаційну скаргу. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 у справі №809/1353/16 - без змін. Тобто, нехай через понад 3 роки, але судом остаточно доведено неправомірність звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури в цілому. Внаслідок неправомірного звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури в цілому, позивачу спричинено моральні страждання та вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.120-123).

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (а.с.128-130).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито. Роз`яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с.161-163).

31 травня 2021 року до Івано-Франківського апеляційного суду надійшла заява позивача про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с.165).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.06.2021 передано справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи (а.с.167-168).

Дана справа надійшла на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 03.06.2021 згідно відтиску штампу відділу документального забезпечення - канцелярії суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.175-176).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.07.2021 (а.с.180-185). У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що позовні вимоги є безпідставними. Зокрема зазначає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків, через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Твердження позивача про упереджене ставлення з боку керівництва та колишніх колег по роботі необґрунтовані належними та допустимими доказами. Самих лише посилань на вказані обставини недостатньо, оскільки позивач повинен послатися на конкретні докази, які могли б підтвердити ці обставини. Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування тією стороною, яка просить про її стягнення. Також зазначає, що в даному випадку позивачем заявляється вимога, безпосередньо пов`язана із трудовим спором, що відповідно регулюється нормами трудового законодавства та в жодному випадку не відноситься до захисту особистих немайнових прав. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 15.07.2021 (а.с.193-194). Спростовуючи доводи відповідача наведені у відзиві, позивача зокрема зазначає, що на даний час ведеться спір по компенсації моральної шкоди внаслідок порушення його прав, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, зазначені моральні страждання тривали не тільки до моменту самого фактичного поновлення на роботі, але й тривають по даний час. Саме по собі завершення трудового спору постановою Верховного Суду на його користь не припинили його душевних страждань, які тривають по даний час, оскільки звільнившись з органів прокуратури позивачу таки довелося докласти чимало зусиль для організації життя по-новому.

Від Івано-Франківської обласної прокуратури на адресу суду надійшли клопотання від 29.06.2021 та заперечення від 20.07.2021 про застосування позовної давності (а.с.187-189, 202-204).

На адресу суду 23.07.2021 від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву (а.с.206-209). У даному відзиві представник відповідача зокрема зазначає, що Державна казначейська служба України не є органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі передбачених таких видатків. Державна казначейська служба України тільки здійснює перерахування коштів як фінансова установа, відповідно до своїх обов`язків за дорученням розпорядника коштів або за рішенням суду. Також зазначає, що із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем не вказано в чому саме полягає завдання йому моральної шкоди, а також не зазначено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Просила відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позов та відповідь на відзив, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебував на службі в органах прокуратури Івано-Франківської області з 01.08.2002.

Наказом прокурора Івано-Франківської області №827к від 15.09.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури Івано-Франківської області у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Не погодившись з наказом прокурора області про звільнення 06.10.2016 позивач звернувся з позовною заявою в Івано-Франківський окружний адміністративний суд про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 позовні вимоги позивача задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Івано-Франківської області №827к від 15.09.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 ". Постановлено поновити позивача на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області з 15.09.2016, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Івано-Франківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу. На підставі постанови суду першої інстанції фактичне поновлення на роботі відбулося 11.01.2017 (а.с.6-17).

В подальшому, прокуратурою Івано-Франківської області подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 апеляційну скаргу прокуратури Івано-Франківської області залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін (а.с.18-24).

Не погоджуючись із рішенням другої інстанції прокуратурою Івано-Франківської області подано касаційну скаргу.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 у справі №809/1353/16 - без змін (а.с.25-33).

Позивач вважає, що нехай через понад 3 роки, але судом остаточно доведено неправомірність його звільнення із займаної посади та з органів прокуратури в цілому. Внаслідок неправомірного звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури в цілому, позивачу спричинено моральні страждання та вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування … .

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів причинного зв`язку між діями відповідача щодо стану здоров`я позивача, які саме дії слугували погіршенню його стану здоров`я, доказів вини саме відповідача у погіршенні стану здоров`я позивача не надано.

Крім того, представником відповідача - Івано-Франківської обласної прокуратури заявлено клопотання та заперечення про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

До вимог про відшкодування шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством строк визначається за ст. 233 КЗпП України, і відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" конкретизовано, що встановлюється до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, -тримісячний строк (ст. 233 КЗпП).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права працівників, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору. При реалізації цього права велике значення має позовна давність, суть якої полягає в наданні можливості особі у визначений законодавством строк розраховувати на захист свого порушеного права судом. Трудове законодавство не містило і не містить норм, у яких було б розкрито зміст позовної давності, порядок її обчислення, підстави для зупинення чи поновлення тощо. У КЗпП встановлено лише строк звернення до суду про вирішення трудового спору, який за своєю суттю і є позовною давністю. Основним нормативним актом, який регулює питання, пов`язані з існуванням інституту позовної давності (строків звернення до суду), є Цивільний кодекс України, у якому визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257); для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (стаття 258). Тобто лише у випадках, прямо передбачених у законах, застосовуються позовна давність, відмінна від загальної. У сфері регулювання трудових відносин скорочена позовна давність визначена в статті 233 Кодексу, відповідно до якої працівник має право звернутися до суду про вирішення трудового спору в тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відтак, суд враховує доводи сторони відповідача - Івано-Франківської обласної прокуратури, що звернення до суду за захистом свого права позивачем відбулося без дотримання строку позовної давності, як спеціального так і загального, оскільки дізнавшись про своє порушене право, що завдало йому і моральних страждань, він ще 06.10.2016 звернувся в суд за захистом, натомість же із позовом про відшкодування моральної шкоди в суд позивач звернувся лише 02.04.2020 поза межами строків позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76015, код ЄДРПОУ 03530483), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Микитюк Р.В.