Рішення № 99214165, 09.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2021 р. Справа№200/6397/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (далі – відповідач), відповідно до якого просила суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу її середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2020 року по 23 квітня 2021 року включно;

зобов`язати нарахувати та виплатити відповідача на користь позивача її середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2020 року по 23 квітня 2021 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення з 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України їй не виплачене у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з нею проведений лише 23.04.2021 року, через 9 місяців після звільнення з військової служби, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/9114/20-а.

Позивач вважає, що відповідач, всупереч статті 116 КЗпП України та п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, не провів з нею усіх необхідних розрахунків при звільненні, що зумовило виникнення підстав для стягнення на її користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку.

Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у нашому випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінятись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема норми статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Вказує, що середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, як складова грошового забезпечення не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач вважає, що враховуючи природу та суть компенсацій, які не охоплюються поняттям грошового забезпечення військовослужбовців (оплати праці) та не є формою оплати за виконану роботу, стягнення з відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки виплати компенсації законодавством не передбачено.

Також відповідач просить суд не обмежуватися лише формальним застосуванням норм КЗпП з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

У встановлений строк судом позивач надала відповідь на відзив у якій підтримала свою позицію щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/63977/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Щодо строку звернення до суду.

Позивачем не пропущено місячний строк для звернення до суду, встановлений ч.5 ст. 122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок з нею (виплата 30 000,64 грн. одноразової грошової допомоги за рішенням суду) було проведено лише 23.04.2021 року (що підтверджується відповідними банківськими виписками з рахунку позивача та не заперечується відповідачем), а з позовом до суду позивач звернулась 22.05.2021 року (що підтверджується відповідним штампом поштового відділення АТ “Укрпошта”, що проставлений на конверті, у яком позовна заява надійшла до суду).

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 25.09.2020 року, виданого Рожищенським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), позивач ( ОСОБА_1 ) до шлюбу мала прізвище " ОСОБА_2 " (а.с. 9).

Згідно з відомостями програмного забезпечення “Діловодства спеціалізованого суду” та з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року по справі № 200/9114/20-а, яке набрало законної сили 22 березня 2021 року, відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_3 при звільненні з військової служби в частині невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язано 11 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказаним рішеннями встановлено, зокрема, що «Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 27 лютого 2019 року.

Згідно витягу з наказу начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 4 квітня 2020 року № 113-ОС відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішній справ України від 25 червня 2018 року № 558, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби у 2020 році призначено старшину ОСОБА_3 , фельдшера медичного пункту відділу прикордонної служби «Бахмут» І категорії (тип Б), звільнивши з посади фельдшер медичного пункту прикордонної застави (з місцем дислокації н.п. Костянтинівка) оперативно-бойової прикордонної комендатури «Костянтинівка», згідно з пунктом 5 пункту 93 Положення (на рівну посаду – у зв`язку зі скороченням штатів або переведенням організаційних заходів – за рішенням відповідного начальника).

Відповідно до витягу з наказу начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28 липня 2020 року № 284-ОС про особовий склад відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішній справ України від 25 червня 2018 року № 558, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби у 2020 році припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону, в запас старшину ОСОБА_3 , фельдшера медичного пункту відділу прикордонної служби «Бахмут» І категорії (тип Б), без права носіння військової форми одягу.

Згідно витягу з наказу начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29 серпня 2020 року 317-ОС про особовий склад відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішній справ України від 25 червня 2018 року № 558, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби у 2020 році виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення: прапорщика ОСОБА_3 , фельдшера медичного пункту відділу прикордонної служби «Бахмут» І категорії (тип Б), з 29 серпня 2020 року, звільнену в запас наказом начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28 липня 2020 року № 284-ОС, за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вислуга років станом на 29 серпня 2020 року становить: календарна військова – 05 років 11 місяців 22 дня; пільгова військова – 05 років 09 місяців 21 день; загальна військова – 11 років 09 місяців 13 днів».

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, як встановлено у вказаному рішенні, позивач є учасницею бойових дій та, відповідно до наказів начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України була звільнена та з 29.08.2020 року виключена зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.

Копія вказаного витягу з наказу начальника 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29 серпня 2020 року 317-ОС наявна у матеріалах даної справи (а.с. 11)

23 квітня 2021 року, на виконання вищезазначеного рішення, відповідачем було здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 30000,64 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» з карткового рахунку позивача (а.с. 25) та не заперечується відповідачем.

З довідки Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 171 від 22.06.2021 року видно, що середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає – 375,89 грн., а середньомісячний розмір грошового забезпечення складає – 11276,70 грн. (а.с. 46).

Спірні правовідносини виникли з приводу ненарахування та невиплати відповідачем на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача по день фактичного розрахунку з нею.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Щодо наявності у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширення на спірні правовідносини приписів статей 116,117 КЗпП України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 року в справі №806/1899/17, від 29.03.2018 року в справі №815/1767/17 та від 19.04.2018 року в справі №803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

В силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Проте, відповідачем вказаних вимог КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не дотримано.

Суд зазначає про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача саме з 29 серпня 2020 року та про зобов`язання відповідача виплатити суму середнього заробітку, за період саме з 29 серпня 2020 року.

Враховуючи те, що 29 серпня 2020 року вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов`язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов`язку.

Таким, що прострочив виконання вказаного обов`язку відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто, з 30 серпня 2020 року.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який має нарахувати та виплатити відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку про те, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з нею не був проведений повний розрахунок та не виплачено їй належну суму одноразової грошової допомоги.

Позивачем у позовній заяві не було визначено конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які б вона просила суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй та не надано суду жодного розрахунку таких сум.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Краматорського прикордонного загону про доходи ОСОБА_1 за період 11 жовтня 2018 року до 29 серпня 2020 року, грошове забезпечення позивача за останні два відпрацьовані місяці (червень-липень 2020 року), що передували звільненню, склало 12046,50 грн. +10882,50 грн. = 22929,00 грн. (а.с. 46).

Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 375,89 грн. (22929,00 грн. / 61 (календарний день).

Днем виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на виконання рішення суду у справі 200/9114/20-а (день фактичного розрахунку) - є 23.04.2021 року.

Кількість днів затримки остаточного розрахунку становить 237 днів (30 серпня 2020 року (наступний день за днем звільнення) – 23.04.2021 року – (день проведення остаточного розрахунку).

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача складає: 375,89 грн. х 237 дні = 89085,93 грн.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити про те, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення даної справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року cуд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином: коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується (приймаючи до уваги довідку відповідача № 21/85-43 від 19.01.2021 року про середньомісячну заробітну плату позивача) :

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 375,89 грн., отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30 серпня 2020 року (дата, наступна за днем звільнення) по 23 квітня 2021 року (день виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на виконання рішення суду у справ 200/9114/20-а, затримка розрахунку у 237 дні) становить – 89085,93 грн.;

- 30000,64 грн. (невиплачена позивачу грошова допомога при звільненні) / 89085,93 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 34% (з урахуванням округлення до цілого числа).

Отже сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 34%, становить: 375,89 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 34 % = 127,80 грн.

127,80 грн. х 237 (днів затримки розрахунку) = 30288,60 грн.

Враховуючи викладене, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (що фактично складає суму 89085,93 грн.), про що просила позивач у позовній заяві, буде неспівмірним та непропорційним до розміру невиплаченої їй відповідачем суми одноразової грошової допомоги при звільненні (30000,64 грн.) та до істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідача на користь позивача її середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2020 року по 23 квітня 2021 року включно слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30 серпня 2020 року та до 23 квітня 2021 року в розмірі 30288,60 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 її середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 серпня 2020 року по 23 квітня 2021 року включно.

Зобов`язати 11 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (код ЄДРПОУ 14321883, місцезнаходження: вул. Марата, буд. 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301) виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30 серпня 2020 року та до 23 квітня 2021 року у розмірі 30288,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (код ЄДРПОУ 14321883, місцезнаходження: вул. Марата, буд. 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301).

У задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Повне судове рішення складене 26 серпня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч