Рішення № 99214128, 26.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 р. Справа№200/9108/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію відповідно до його запиту на отримання публічної інформації №18/05-04 від 18 травня 2021 року; зобов`язання повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації №18/05-04 від 18 травня 2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до положень Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважаться неправомірною відмовою в наданні інформації. Позивач вказав, що ненадання відповідачем, як розпорядником публічної інформації, запитаних копій ухвал про відкриття провадження у справі, які надійшли від адміністративних судів протягом січня 2021 року до Міністерства юстиції України, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або його посадові особи, свідчить про відмову у доступі до публічної інформації за відсутності підстав, передбачених статтею 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Разом з позовними вимогами заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та про негайне виконання рішення суду.

Відповідач позов не визнав, 19 серпня 2021 року надав відзив на адміністративний позов у якому вказав, що позивач просив надати копії документів, проте Закон України «Про доступ до публічної інформації» гарантує доступ саме до інформації, а не до документів (до матеріальних носіїв). Крім того, запитувана інформація не підпадає під критерії публічності, оскільки для її підготовки необхідно провести збір та додатковий змістовний аналіз та іншу аналітичну роботу. Також відповідач вказав, що запитувані ОСОБА_1 документи перебувають в необмеженому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що свідчить про безперешкодну можливість в їх отриманні. Відповідач зазначив, що в Департаменті державної виконавчої служби не ведеться облік запитуваної інформації позивачем, оскільки відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби веде статистичні дані лише щодо примусового виконання державними виконавцями судових рішень. Відповідач вважає, що позивачем не надано доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки йому була надана обґрунтована відповідь на запит щодо отримання публічної інформації, відтак права, свободи чи інтереси позивача в розумінні частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають судовому захисту. У задоволенні позову просив відмовити.

Також відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

26 серпня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій викладено незгоду з твердженнями відповідача про безпідставність позовних вимог. Так, зокрема зазначено, що ураховуючи, термін за який позивачем запитувались копії ухвал про відкриття провадження у справі, які надійшли від адміністративних судів протягом січня 2021 року до Міністерства юстиції України, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або його посадові особи, то надання запитаних позивачем копій документів за такий період часу не потребує значних інтелектуальних зусиль для Міністерства юстиції України та не накладає надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

Ухвалою від 26 липня 2021 року вирішено відкрити провадження в адміністративній справі, призначити до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувати у відповідача докази у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року вирішено залишити без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із письмовим запитом на отримання публічної інформації № 18/05-04, в якому просив надати копії ухвал про відкриття провадження у справі, які надійшли від адміністративних судів протягом січня 2021 року до Міністерства юстиції України, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або його посадові особи.

На запит позивача, Міністерство юстиції України листом від 21 травня 2021 року, за підписом в.о. директора Департаменту державної виконавчої служби Ю.Вишневським, повідомлено, що Міністерство юстиції України не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України. Також зазначено, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться, тобто запитувана інформація не є заздалегідь зафіксованою та задокументованою будь-яким засобом та на будь-яких носіях. Та повідомлено, що запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень, можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень».

Не погодившись з результатом розгляду запиту на публічну інформацію, позивач оскаржив дії відповідача до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про інформацію” кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації”.

Згідно із статтею 1, пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 12 вказаного Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 20 Закону України “Про інформацію” визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ч. 1 Закону).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 6 вказаного Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України “Про інформацію” будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Положеннями статті 23 Закону України “Про доступ до публічної інформації” встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, в пункті 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації” зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям “відображеності та задокументованості” і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі “Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary” (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228 (далі – Положення № 228) Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 228 основними завданнями Мін`юсту є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 4 Положення № 228 Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, надає роз`яснення з питань, пов`язаних з діяльністю Мін`юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються; аналізує результати діяльності та вживає заходів для підвищення ефективності функціонування територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; організовує розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних із діяльністю Мін`юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються; здійснює контроль за діяльністю державних виконавців; забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Пунктом 5 Положення № 228 передбачено, що Мін`юст з метою організації своєї діяльності, зокрема, організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечує представництво, самопредставництво інтересів Мін`юсту в судах України, зокрема через територіальні органи Мін`юсту; організовує ведення діловодства та архіву відповідно до встановлених правил.

Таким чином, відповідач наділений безпосереднім обов`язком щодо само представництва інтересів в судах України.

Так, позивач звернувся із запитом щодо надання копій ухвал про відкриття провадження, які надійшли до Міністерства юстиції України протягом січня 2021 року.

Отже, надання інформації з цього приводу відносить до компетенції відповідача.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що така інформація не узагальнена, а тому не відповідає критеріям “відображеності та задокументованості”,оскільки, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям “відображеності та задокументованості” і є публічною.

Суд вважає, що зібрання такої інформації за один місяць не містить значних інтелектуальних зусиль. Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідачем на аналогічний запит, який було подано позивачем 7 червня 2021 року, де останній просив надати копію реєстраційно контрольної картки щодо реєстрації в Міністерстві юстиції ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року про відкриття провадження у справі №200/687/21-а, була надана відповідь від 9 червня 2021 року.

При цьому як убачається з копії ухвали по справі №200/687/21-а відповідачем у справі є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Вказане підтверджує, що у відповідача наявна запитувана ОСОБА_1 інформація.

Також суд відхиляє наведені відповідачем заперечення щодо неможливості надання ОСОБА_1 запитуваного ним звернення, обумовленої захистом персональних даних, що містяться в ухвалах суду, через те, що таких мотивів у наданні позивачу запитуваної інформації в листі від 21 травня 2021 року взагалі наведено не було.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання про негайне виконання рішення суду слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Положеннями статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача, а не бездіяльності останнього, рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21 січня 2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд в постанові від 21 січня 2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Так, позивачем до суду надано договір від 1 липня 2021 року відповідно до якого ОСОБА_1 уповноважує адвоката Дергачова В.С. здійснювати захист прав та законних інтересів Довірителя, зокрема в адміністративних судах; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (який містить детальний опис очікуваних витрат), відповідно до якого сума судових витрат складає 10908 грн. (з яких 908 грн. – розмір судового збору, 10 000 грн. – розмір витрат на правничу допомогу; ордер та свідоцтво адвоката.

Акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 1 липня 2021 року позивачем не надано. Докази сплати витрати за професійну правничу допомогу в матеріалах справи відсутні.

Квитанцією №99224 від 21 липня 2021 року підтверджено сплату судового збору в розмірі 908 грн.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вказана позиція підтверджується позицією, викладеній в Постанові Верховного суду від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій системі документообігу суду "Діловодство спеціалізованого суду", за період з 1 січня 2021 рік по теперішній час від імені ОСОБА_1 подано до Донецького окружного адміністративного суду 26 позовних заяв з аналогічними вимогами до Міністерства юстиції України (справи № 200/687/21-а, № 200/759/21-а, № 200/793/21-а, № 200/908/21-а, № 200/1283/21-а, №200/1336/21-а, 200/1592/21-а, 200/1737/21-а, № 200/2051/21-а, № 200/7305/21, № 200/7321/21, № 200/7838/21, № 200/8050/21, № 200/8051/21, № 200/8201/21, № 200/8304/21, № 200/9085/21, № 200/9086/21, № 200/9108/21, № 200/9250/21, № 200/9013/21, №200/9524/21, №200/9635/21, №200/10045/21, №200/10354/21, № 200/10827/21).

Суд вважає, що наявність такої кількості подібних спорів між сторонами, які є та були предметом розгляду в суді, ініційовані від імені одного того й самого позивача, з подібним предметом, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви.

Отже, виходячи з предмета та підстав позову, враховуючи предмет спору, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, тотожність правової позиції позивача та заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов до висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 500 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 904/1600/19.

Таким чином, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору в сумі 908 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 500 грн., що у загальному розмірі складає 1408 грн.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, які полягали у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації за його запитом на отримання публічної інформації від 18 травня 2021 року № 18/05-04, що викладена в листі Міністерства юстиції України від 21 травня 2021 року.

Зобов`язати Міністерство юстиції України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ: 00015622) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на отримання публічної інформації від 18 травня 2021 року № 18/05-04, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ: 00015622) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 1408 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв