Рішення № 99214124, 25.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 р. Справа№200/6719/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольської міської ради (далі – відповідач) про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради від 28.04.2021 року № 8/6-579 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 та зобов`язати Маріупольську міську раду або уповноважених осіб видати ОСОБА_1 дійсне рішення, а саме не про відмову, а про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 , за яке проголосували депутати на сесії Маріупольської міської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Рішенням Маріупольської міської ради від 28.04.2021 року № 8/6-579, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

Отже, позивач вважає, що вказане рішення прийнято з порушенням усіх норм діючого законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

У відзиві на адміністративний позов, відповідач зазначив, що спірне рішення є обґрунтованим і законним.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що рішенням Маріупольської міської ради від 18.06.2013 року № 6/28-3210 було затверджено містобудівну документацію «План зонування території міста Маріуполя». Така невідповідність пов`язана з тим, що відповідно до затвердженого Плану, земельна ділянка, щодо отримання у власність якої звертається позивач, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належить до Зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови Ж-4. Згідно із п.п. 5.2.4 пояснювальної записки до «Плану зонування території міста Маріуполя», до допустимих видів використання території (земельної ділянки), які потребують спеціальних погоджень, належать підземні, напівпідземні гаражі.

Однак, виходячи із змісту заяви ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво індивідуального гаражу, а саме капітального гаражу. Отже, мова не йде про побудову підземного або напівпідземного гаражу, що у свою чергу є невідповідністю містобудівної документації.

Отже, відповідач зазначив, що спірне рішення містить посилання на невідповідність місця розташування вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, як це прямо передбачено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, яка встановлює підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З огляду на викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Згідно із копією довідки до акта огляду МСЕК, серія 10 ААБ № 040966, ОСОБА_1 , при повторному огляді 08 грудня 2011 року, встановлена І «Б» група інвалідності, - безстроково. Згідно із висновком ЛКК №130, захворювання пов`язане з порушенням функції опорно-рухового апарату.

Згідно із рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 «Про розгляд заяв громадян України про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у власність в Центральному, Кальміуському, Лівобережному, Приморському районах міста», розглянувши заяви громадян України про передачу у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, керуючись статтею 12 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада вирішила, зокрема: Відмовити у надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в Центральному районі міста згідно з додатком 1.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року по справі № 200/7449/20-а, визнано протиправним та скасовано рішення Маріупольської міської ради від 25 червня 2020 року № 7/53-5463 Про розгляд заяв громадян України про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у власність в Центральному, Кальміуському, Лівобережному, Приморському районах міста, - в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в Центральному районі міста ОСОБА_1 , а саме: адреса земельної ділянки – АДРЕСА_1 , орієнтовна площа земельної ділянки – 0,01 га та зобов`язано Маріупольську міську раду на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 березня 2020 року зареєстровану за № 086-01.05-02765 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального гаражу в Центральному районі міста Маріуполь, а саме за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,01 га, з урахуванням висновків суду викладених судом у рішенні.

Вказане судове рішення набрало законної сили 23 березня 2021 року.

28 квітня 2021 року на черговій сесії Маріупольської міської ради винесено повторно заяву ОСОБА_1 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 .

Рішенням Маріупольської міської ради від 28.04.2021 року № 8/6-579, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

В силу прямої дії ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту – ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно – правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У ст. 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара. (п. «д» ч. 1).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частинами шість - сім статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачений певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Отже, Земельним Кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18 (провадження № К/9901/2933/19).

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (надалі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах, функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10). Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ (надалі - Кодекс № 2768-ІІІ) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Згідно п. 34 ст. 26 Закону № 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання з регулювання земельних відносин.

Зі спірного рішення вбачається, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до Плану зонування території (зонінг) міста Маріуполя, затвердженого 18.06.2013 року рішенням Маріупольської міської ради, земельна ділянка, щодо отримання у власність якої звертається ОСОБА_1 , і яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належить до Зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови Ж-4. Згідно із п.п. 5.2.4 пояснювальної записки до «Плану зонування території міста Маріуполя», до допустимих видів використання території (земельної ділянки), які потребують спеціальних погоджень, належать підземні, напівпідземні гаражі, в той час коли виходячи зі змісту заяви ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності від ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво індивідуального гаражу, а саме капітального гаражу. Отже, мова йде не про побудову підземного або напівпідземного гаражу, що у свою чергу є невідповідністю містобудівній документації.

Однак відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття спірного рішення, у зв`язку з чим, враховуючи вищевикладені факти, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення.

При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження – сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати…», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Як вже раніше було зазначено судом, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.

В даному випадку, відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тих обставин, які були покладені в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другої статті 77 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 162 КАС, заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві на позовну заяву.

Частиною другою та четвертою статті 162 КАС передбачено, що відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольської міської ради (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448) про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448) від 28.04.2021 року № 8/6-579 в частині відмови ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Маріупольську міську раду (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448) надати дозвіл ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко