Рішення № 99213878, 09.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року Справа № 160/8029/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А4608 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.05.2018 року;

- зобов`язати Військову частину А4608 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.05.2018 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проходив дійсну військову службу у військовій частині. Наказом командира ВЧ А4608 від 02.05.2018 року №90 він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте, залишилася не сплаченою грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за невикористані календарні дні, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Позивач вважає, що така невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку порушує його права, як учасника бойових дій та гарантії соціального захисту, а тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 22.06.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у витязі з наказу командира військової частини А4608 № 90 від 02.05.2018 року вказується, що полковника ОСОБА_1 , заступника командира частини з тилу - начальника тилу військової частини А4608, призначеного наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 04 квітня 2018 року № 18 на посаду заступника начальника центру з матеріально-технічного забезпечення військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 725 ліжок), вважати таким, що з 02 травня 2018 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби в м.Одеса. Таким чином, позивача було переведено на нове місце служби до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, м.Одеса, в якому він по теперішній час проходить службу. Враховуючи, що станом на момент подання позовної заяви позивач проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, а відповідно до Закону № 2011-ХІІ компенсація за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки виплачується тільки під час звільнення військовослужбовця. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 03.08.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача - Військової частини А4608 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження по адміністративній справі №160/8029/21.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ А4608 з 27.01.2017 р. по 02.05.2018 р.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.10.2017 року позивач має статус "Учасник бойових дій".

Наказом командира військової частини А4608 № 90 від 02.05.2018 року полковника ОСОБА_1 , заступника командира частини з тилу - начальника тилу військової частини А4608, призначеного наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.04.2018 року №18 на посаду заступника начальника центру з матеріально-технічного забезпечення військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 725 ліжок), вважати таким, що з 02.05.2018 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби в м.Одеса.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацами 2-3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з п.п.17, 18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Приписами п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, згідно п.21 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, після якої, Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).

Отже, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Згідно з п.3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, вказані вище обставини не звільняють відповідача від обов`язку виплатити відповідну грошову компенсацію з урахуванням того, що законодавством припинено надання зазначеного виду відпустки в певний період, однак не припинено відповідних виплат грошової компенсації у разі її невикористання.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак, Законом не встановлено можливості припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки як учаснику бойових дій, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладених норм чинного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що тільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм надається право на компенсацію за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Однак, як видно з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира військової частини А4608 від 02.05.2018 року № 90, полковника ОСОБА_1 , заступника командира частини з тилу - начальника тилу військової частини А4608, призначеного наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.04.2018 року №18 на посаду заступника начальника центру з матеріально-технічного забезпечення військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 725 ліжок), вважати таким, що з 02.05.2018 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби до м.Одеса.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 не можна вважати звільненим з військової служби, що є основною вимогою чинного законодавства для отримання права на компенсацію за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки останнього було лише переведено до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, а тому суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави передбачені чинним законодавством для отримання виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо посилань позивача на висновки, зазначені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, суд зазначає наступне.

Під час вирішення зазначеної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.162 Закону України «Про відпустки».

Також, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, відслуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спірні правовідносини, прийшла до висновку про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, саме у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, а тому дана справа не може слугувати зразковою у даних спірних правовідносинах, оскільки в даному випадку вирішується питання щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у зв`язку з виключенням ОСОБА_1 зі списків особового складу, але при цьому, направлення останього для подальшого проходження військової служби.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, відсутні підстави для виплати відповідачем грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, внаслідок чого в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини А4608 (вул.Січових Стрільців, 147, м.Дніпро, 49069, код ЄДРПОУ 08414149) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма