Рішення № 99213875, 30.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Справа № 160/4406/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.

розглянувши в порядку письмового провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровської митниці Держмитслужби з вимогами, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.07.2021 року: визнати протиправними та скасувати:

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000003/1 від 02.04.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00010 від 03.04.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000006/1 від 15.05.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00015 від 15.05.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000009/1 від 05.06.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00019 від 05.06.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000017/1 від 12.11.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00053 від 12.11.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA 110120/2020/000019/1 від 15.12.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00059 від 15.12.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA 110120/2021/000004/1 від 12.01.2021 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2021/00007 від 12.01.2021, прийняті Дніпровською митницею Держмитслужби.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ "Інтерфом-М" з метою митного оформлення товарів подало до Дніпровської митниці Держмитслужби електронні митні декларації № UA110120/2020/002785 від 01.04.2020 р., № UA110120/2020/004015 від 15.05.2020 р., № UA110120/2020/004650 від 04.06.2020 р., № UA110120/2020/008585 від 10.11.2020 р., № UA110120/2020/009535 від 14.12.2020 р., № UA110120/2020/000140 від 11.01.2021 р. та документи на підтвердження заявленої митної вартості товару. Під час декларування товарів за вказаними електронними митними деклараціями позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною договору та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, зокрема контракт, інвойси, пакувальні листи та інші документи, зазначені в графі 44 митних декларацій. Вказує, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів, не обґрунтовано неможливість застосування основного методу визначення митної вартості та не обґрунтовано застосування резервного методу. Всі необхідні документи для підтвердження митної вартості товару наявні у підприємства та надані під час митного оформлення товару. З огляду на викладене позивач вважає, що спірні рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 30.04.2021 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

07.06.2021 року відповідачем надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що при перевірці поданих ТОВ "Інтерфом-М" митних декларацій, а також документів, долучених до декларацій, митним органом здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В результаті такого контролю було встановлено, що подані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності. Враховуючи, що декларантом не надано додаткові документи, спірні рішення про коригування митної вартості товарів є цілком обґрунтованими, а підстави для задоволення позову відсутні.

11.06.2021 року представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що надані документи у своїй сукупності підтверджують числові значення складових митної вартості. Вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Також наведено доводи, аналогічні доводам позову.

Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 02.07.2021 року із занесенням до протокол судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/4142/21 та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання 02.07.2021 року прибув представник позивача; 01.07.2021 року представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідачача.

За викладених обставин, враховуючи, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що між ТОВ "Інтерфом-М" (покупець) та компанією Kucukler Tekstil San. ve Tic. A.S. (Туреччина) (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 2 від 03.02.2020 року, за умовами якого продавець поставляє покупцю тканини (товар), специфікаціях яких наводиться в додатках до даного контракту.

Пунктом п.2.1 контракту передбачено, що кількість товару, що підлягає поставці, вказується у доповненнях до контракту; пунктом 3.1 контракту визначено, що покупець купує товар за цінами, зазначеними у додатках до контракту. Товар поставляється автомобільним транспортом покупця на умовах FCA - Кайсері, Туреччина. (п.5.1); покупець здійснює оплату товару протягом 60 календарних днів з дати митного оформлення товару на складі покупця (п.7.1).

Сторонами погоджено:

- специфікацію № 1 від 24.03.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 496 рулонів/20889,22 м., загальною вартістю 38929,74 доларів США;

- специфікацію № 2 від 09.05.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 751 рулон/26919,34 м., загальною вартістю 46562,11 доларів США;

- специфікацію № 3 від 28.05.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 121 рулон/4505,38 м., загальною вартістю 7966,13 доларів США;

- специфікацію № 4 від 30.10.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 163 рулони/6413,12 м., загальною вартістю 9820,32 доларів США;

- специфікацію № 5 від 30.11.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 211 рулон/7574,36 м., загальною вартістю 12744,23 доларів США;

- специфікацію № 6 від 29.12.2020 р. на поставку товару (трикотажна тканина в асортименті) загальною кількістю 345 рулон/14731,58 м., загальною вартістю 24784,81 доларів США.

З метою митного оформлення ввезеного товару, ввезеного відповідно до контракту № 2 від 03.02.2020 року, вказаних специфікацій та на підставі супровідних документів позивачем було подано відповідачу митні декларації: № UA110120/2020/002785 від 01.04.2020 р., № UA110120/2020/004015 від 15.05.2020 р., № UA110120/2020/004650 від 04.06.2020 р., № UA110120/2020/008585 від 10.11.2020 р., № UA110120/2020/009535 від 14.12.2020 р., № UA110120/2020/000140 від 11.01.2021 р.

На підтвердження митної вартості товару ТОВ "Інтерфом-М" надано до митного органу: контракт № 2 від 03.02.2020 року., специфікації № 1 від 24.03.2020 р., № 2 від 09.05.2020 р., № 3 від 28.05.2020 р., № 4 від 30.10.2020 р., № 5 від 30.11.2020 р., № 6 від 29.12.2020 р., ІNVOICE: № КЕІ2020000000230 від 24.03.2020 р., КЕІ2020000000312 від 09.05.2020 р., КЕІ2020000000349 від 28.05.2020 р., КСК2020000000499 від 30.10.2020 р., КСК2020000000611 від 30.11.2020 р., КСК2020000000698 від 29.12.2020 р., автотранспортні накладні (CМR), сертифікати якості, пакувальні листи, договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 01-Т від 01.07.2019 р., заяви на перевезення товару, довідки про транспортно-експедиційні витрати.

Митна вартість товару ТОВ "Інтерфом-М" визначена за основним методом - за ціною договору.

Під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товару виявлені розбіжності у наданих документах, що стало підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості товару повідомленням: 1) каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 3) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. 4) виписку з бухгалтерської документації.

ТОВ "Інтерфом-М" відповідними листами повідомлено Дніпровську митницю Держмитслужби про неможливість надати інші документи.

Дніпровською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000003/1 від 02.04.2020 р., № UA110120/2020/000006/1 від 15.05.2020 р., № UA110120/2020/000009/1 від 05.06.2020 р., № UA110120/2020/000017/1 від 12.11.2020 р., № UA 110120/2020/000019/1 від 15.12.2020 р., № UA 110120/2021/000004/1 від 12.01.2021 р., якими до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-ґ - резервний метод.

Обставини прийняття спірних рішень:

1. договір про надання транспортних послуг від 01.07.2019 р. № 01-Т укладено позивачем з компанією Poliform-Exim SRL (Румунія), а перевезення вантажу здійснено третьою стороною (компаніями Cargo Service Express SRL, CAMATRANSPRIM, R.I.CARGO-MD (Молдова), що унеможливлює підтвердження договірних відносин з безпосереднім перевізником товарів;

2. згідно розрахунку до ЕМД транспортна складова митної вартості товару складає суму, яка обчислена пропорційно вазі брутто з розрахунку загальної вартості доставки, що не відповідає відомостям рахунку компанії Poliform-Exim SRL (Румунія) щодо вартості міжнародних транспортних послуг;

3. надана довідка компанії Poliform-Exim SRL (Румунія) про вартість транспортно-експедиційних послуг не відповідає положенням нормативних документів, складання такої довідки не передбачено положеннями договору про надання транспортних послуг від 01.07.2019 р. № 01-Т;

4. в CMR назва та опис товару такий, за якими його не можливо ідентифікувати;

5. умови оплати товару, які вказані у контракті (60 днів з моменту фактичного отримання партії товару) не відповідають умовам оплати, які вказані у інвойсах (75 та 60 днів з дати інвойса);

6. в наданій декларації країни відправлення зазначений інший ніж заявлений та наданий до митного оформлення номер фактури.

За наслідком прийняття рішень про коригування митної вартості товарів відповідачем відмовлено у прийнятті вказаних митних декларацій шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

З метою випуску товарів у вільний обіг позивачем було подано до Дніпровської митниці Держмитслужби нові ЕМД, у яких вказано митну вартість товару на рівні, визначеному митним органом з відповідною сплатою до бюджету митних платежів.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина 1 статті 52 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 5 статті 54 Митним кодексом України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Наказом Державної митної служби України № 689 від 11.09.2015 року затверджено Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

У випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин третьої - четвертої статті 53 Кодексу здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених частиною шостою статті 54 Кодексу та частиною першою статті 55 Кодексу, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів.

Контроль за правильністю визначення митної вартості у випадках, передбачених абзацом першим, здійснюється посадовою особою, що здійснює такий контроль, за погодженням з керівником підрозділу митного оформлення (заступником керівника, старшим зміни). Відповідне погодження засвідчується шляхом проставлення підпису на роздрукованому переліку митних формальностей за митною декларацією, поряд з відомостями про виконання митної формальності за напрямком контролю митної вартості (п.8 розділу 2 Методичних рекомендацій).

Відповідно до положень частини 2 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом. (частина 1 статті 337 Митного кодексу України).

Обсяги митного контролю, передбачені главою 49 розділу ХІ Митного кодексу України, визначаються за результатами аналізу ризиків відповідно до положень глави 52 розділу ХІ Митного кодексу України.

Так, відповідно до пункту першого частини 4 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 Митного кодексу України).

Частиною першою статті 51 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно приписів 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, в частині доводів відповідача про те, що умови оплати товару, які вказані у контракті (60 днів з моменту фактичного отримання партії товару) не відповідають умовам оплати, які вказані у інвойсах (75 та 60 днів з дати інвойса), суд зазначає наступне.

У пункті 3 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

За вказаних обставин даний довод відповідача суд відхиляє.

Стосовно доводу відповідача - не надано переклад документів українською мовою: копія митної декларації країни відправлення, інвойс, CMR; надані сертифікати якості складені російською мовою, тоді як всі інші документи - турецькою мовою, то суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Суд зазначає, що офіційними мовами СОТ, до якого приєдналася Україна 16.05.2008 року, є англійська, французька, іспанська.

Відтак вимоги митного органу стосовно перекладу на українську мову документів, які складено англійською мовою, як офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, та іноземною мовою міжнародного спілкування, не ґрунтується на законі.

Також суд вказує, що Митним кодексом України не передбачено, що пакувальні листи та сертифікати якості на товар є джерелом відомостей про митну вартість товару. Митним органом не доведено, яким чином складання сертифікатів якості на товару російською мовою вплинуло на визначення митної вартості товару.

За вказаних обставин даний довод митного органу відхиляється судом.

Стосовно доводу відповідача - заявка на відвантаження товару складена раніше ніж укладена специфікація, то суд відхиляє даний довод відповідача, оскільки митним органом не доведено та судом під час розгляду справи не встановлено, яким чином це вплинуло на визначення митної вартості товару.

Стосовно доводу відповідача - в наданій декларації країни відправлення зазначений інший ніж заявлений та наданий до митного оформлення номер фактури, то суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог статті 53 Митного кодексу України митна декларація країни відправлення не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товару.

Зазначений у митній декларації країни відправлення рахунок складається відправником (продавцем); до таких відносин позивач не має відношення, оскільки участі у них не приймав.

Митним органом не доведено та судом під час розгляду справи не встановлено, яким чином це вплинуло на визначення митної вартості товару.

Крім того, всі інші відомості у декларації країни відправлення кореспондується повністю з документами, які надані позивачем до митного оформлення, а саме: вага, кількість, найменування, вартість товару.

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача про те, що договір про надання транспортних послуг від 01.07.2019 р. № 01-Т укладено позивачем з компанією Poliform-Exim SRL (Румунія), а перевезення вантажу здійснено компаніями Cargo Service Express SRL, CAMATRANSPRIM, R.I.CARGO-MD (Молдова), що унеможливлює підтвердження договірних відносин з безпосереднім перевізником товарів, то суд зазначає наступне.

Позивачем 01.07.2019 року укладено з компанією Poliform-Exim SRL (Румунія) договір № 01-Т на надання транспортних послуг в міжнародному сполученні.

За умовами вказаного договору передбачено право компанії Poliform-Exim SRL (Румунія) укладати договори з іншими перевізниками з метою виконання умов договору про надання транспортних послуг та здійснювати оформлення перевізних документів.

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод митного органу.

Стосовно доводу відповідача про те, що надані довідки компанії Poliform-Exim SRL (Румунія) про вартість транспортно-експедиційних послуг не відповідає положенням нормативних документів, складання такої довідки не передбачено положеннями договору про надання транспортних послуг від 01.07.2019 року № 01-Т, суд зазначає таке.

У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Окрім того, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14.

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.

Також суд вказує, що необхідність здійснення розподілу транспортних витрат зумовлена здійсненням перевезення декількох партій вантажу одним і тим же транспортним засобом, розподіл здійснюється відповідно до ваги брутто.

Відтак, заявлена до митного оформлення складова митної вартості товару документально підтверджена та підлягає обчисленню з урахуванням довідок про транспортні витрати та рахунків на оплату транспортних витрат, які надавалися до митного оформлення товару.

Стосовно того, що в CMR назва та опис товару такий, за якими його не можливо ідентифікувати, то суд зазначає, що законодавство України не міститься вимог про наявність у CMR детального опису товару, оскільки такі відомості містяться у специфікації, інвойсі та пакувальному листі.

Наявність чи відсутність у CMR детального опису товару не може бути підставою для коригування митної вартості товару у випадку, якщо з інших поданих декларантом документів можливо встановити такі дані.

У пункті 4 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, яке складено Вищим адміністративним судом України, вказано, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 Митного кодексу України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (митна декларація країни відправлення, сертифікат з перевезення товару, пакувальний лист) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

На підставі встановлених судом обставини, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно проведено коригування митної вартості за рішеннями № UA110120/2020/000003/1 від 02.04.2020 р., № UA110120/2020/000006/1 від 15.05.2020 р., № UA110120/2020/000009/1 від 05.06.2020 р., № UA110120/2020/000017/1 від 12.11.2020 р., № UA 110120/2020/000019/1 від 15.12.2020 р., № UA 110120/2021/000004/1 від 12.01.2021 р..

З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів прийнято відповідачем протиправно, отже є таким, що підлягають скасуванню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, доводи позивача є обґрунтованими, а позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 3407,45 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 1267 від 23.04.2021 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 3407,45 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. суд вказує таке.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правничої допомоги № 21/01 від 05.01.2021 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Бахмач та партнери».

Предметом договору є: клієнт доручає, а об`єднання, відповідно до чинного законодавства, приймає на себе доручення по наданню клієнту правової допомоги та захисту його інтересів у кримінальних справах (провадженнях), справах про адміністративні правопорушення, цивільних та господарських справах, адміністративних правах, виконавчих провадженнях. Правова допомога надається на всій території України.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 21/01 від 05.01.2021 року; доручення № 3/2021 від 01.03.2021 року до договору № 21/01 від 05.01.2021 року; попередній акт № 33 від 01.03.2021 року до договору № 21/01 від 05.01.2021 року; акт № 108 від 30.06.2021 р. про надану правову допомогу щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, поставлених компанією Kucukler Tekstil San. ve Tic. A.S., згідно контракту № 2 від 03.02.2020 року за період з 03.04.2020 р. по 12.01.2021 р.; платіжне доручення № 1659 від 30.06.2021 р. на суму 10000 грн.

Розрахунок наданої допомоги не надано.

Проте позивачем не надано доказів, що понесені витрати перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у даній справі; не надано розрахунку опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, акт виконаних робіт, який би підтвердив виконання адвокатом своїх обов`язків щодо надання правничої допомоги у справі № 160/4406/21.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10000 грн., саме у справі № 160/4406/21, у зв`язку з чим заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 9, 72-77, 139, 193, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" (вул.Українська, буд.20, м.Марганець, 53400, ІК в ЄДРПОУ 35055734) до Дніпровської митниці Держмитслужби (вул.Княгині Ольги, буд.22, м.Дніпро, 49038, ІК в ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Дніпровською митницею Держмитслужби:

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000003/1 від 02.04.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00010 від 03.04.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000006/1 від 15.05.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00015 від 15.05.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000009/1 від 05.06.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00019 від 05.06.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA110120/2020/000017/1 від 12.11.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00053 від 12.11.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA 110120/2020/000019/1 від 15.12.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2020/00059 від 15.12.2020;

- рішення про коригування митної вартості товарів № UA 110120/2021/000004/1 від 12.01.2021 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110120/2021/00007 від 12.01.2021.

Стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби (вул.Княгині Ольги, буд.22, м.Дніпро, 49038, ІК в ЄДРПОУ 43350935) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" (вул.Українська, буд.20, м.Марганець, 53400, ІК в ЄДРПОУ 35055734) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3407,45 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.О. Юрков