Рішення № 99213709, 26.08.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 460/3632/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Рівненського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року в розмірі 119 218,73 грн шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивач отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж визначено чинним законодавством України; загальна сума обмеження винагороди становить 119 218,73 грн.

Позивач вказав, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) мають імперативний характер та чітко встановлюють умову, згідно з якою розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Позивач покликається на висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020, які полягають у тому, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, та звертає увагу, що до статті 135 Закону №1402-VIII не внесено жодних змін щодо розміру суддівської винагороди шляхом прийняття закону про внесення змін саме до цього Закону №1402-VIII.

Позивач вважає, що застосувавши обмеження щодо виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, відповідач Рівненський окружний адміністративний суд діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач - Рівненський окружний адміністративний суд - позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що з 01 січня 2020 року розмір суддівської винагороди позивача, розрахований на підставі положень статті 135, пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII. Однак з 18 квітня 2020 року розрахунок (нарахування) розміру суддівської винагороди позивача та інших суддів Рівненського окружного адміністративного суду здійснювався відповідно до вимог Закону №1402-VIII та із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-ІХ). При цьому помісячні обмеження нарахування суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за квітень-липень 2020 року становлять 119 218,73 грн (у квітні - 13 237,33 грн, у травні - 34 748,00 грн, у червні - 5 212,20 грн, у липні - 24 748,00 грн, у серпні - 34 748,00 грн).

Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами визнано неконституційними. Тому з 28 серпня 2020 року (з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення) обмеження, визначені статтею 29 Закону №294-ІХ, щодо нарахування суддям суддівських винагород не застосовуються та з цієї дати позивачу суддівська винагорода нараховується та виплачується у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII. На думку відповідача, наведені позивачем доводи жодним чином не підтверджують неправомірності дій Рівненського окружного адміністративного суду при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року.

17 червня 2021 року до суду надійшов відзив ДСА України, у якому представник відповідача Перова О.В. вважає позов необґрунтованим та просила відмовити у його задоволенні, вказуючи при цьому, що ТУ ДСА в Волинській області не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. Додатково повідомила, що у 2020 році виплата суддівської винагороди здійснювалася за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», кошторисні призначення ТУ ДСА в Волинській області для місцевих загальних судів за зазначеним КЕКВ станом на 31 грудня 2020 року становили 131156,904 тис.грн, зміни до кошторису ТУ ДСА в Волинській області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» ДСА України у 2020 році не вносилися та були відкриті у повному обсязі.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що указом Президента України від 18 травня 2012 року №226/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду (а. с. 9).

Як вбачається з довідки про складові заробітної плати за січень-грудень 2020 року від 16 квітня 2021 року №04-53/65, яка видана позивачу, загальна сума обмеженої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року складає 119 218,73 грн (а. с. 8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частинами четвертою і п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У Рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».

Суд звертає увагу, що з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Також, судом враховано, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 28 квітня 2020 року №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин суд застосовує частину другу статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

За таких обставин, позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.

При вирішенні позовної вимоги про стягнення недорахованої та невиплаченої суддівської винагороди суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач ТУ ДСА в Волинській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2020 рік.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів (зокрема, паспорт вказаної бюджетної програми на 2021 рік затверджений розпорядчим документом ДСА України від 12 лютого 2021 року №50). При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», не є органом примусового виконання.

Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.

Таким чином, суд погоджується з обраним позивачем способом захисту порушених прав та вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів підлягають задоволенню шляхом прийняття судом рішення про стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 119 218,73 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795) на користь судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недораховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 119 218,73 грн (сто дев`ятнадцять тисяч двісті вісімнадцять гривень 73 копійок) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер