Рішення № 99213698, 26.08.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7309/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі-відповідач, Перший ВДВС) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2020 ВП №55004409.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у Першому ВДВС перебував виконавчий лист №161/11799/16-ц, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області 31.10.2017, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 29972,64 дол. США та 11127,35 грн судового збору. Постановою відповідача від 01.10.2020 у ВП №55004409 зазначений виконавчий документ повернуто стягувачу. В цей же день Першим ВДВС винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 80030,06 грн.

Позивач вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору №55004409 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки державний виконавець не забезпечив виконання рішення суду у справі №161/11799/16-ц щодо стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі. Позивач посилається на те, що у державного виконавця немає підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові, а тому оскаржувана постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VІІІ.

Ухвалою суду від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.27).

Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

В судове засідання позивач не прибула, при цьому представник позивача заявив клопотання про розгляд справи в межах строку, встановленого КАС України (а.с.31).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце судового розгляду.

З огляду на те, що сторони в судове засідання не прибули, розгляд справи проводився в порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2017 Першим ВДВС було відкрито виконавче провадження №55004409 з виконання виконавчого листа №161/11799/16-ц, виданого 31.01.2017 Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.03.2014, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в розмірі 29972,64 дол. США та 11127,35 грн судового збору. Вказані обставини підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

За заявою стягувача ПАТ «Універсал Банк» від 28.09.2020 відповідачем 01.10.2020 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.10).

В цей же день Першим ВДВС винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 80030,06 грн (а.с.8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 27 цього Закону встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Отже, аналіз положень статті 27 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що виконавчий збір стягується у всіх випадках, крім тих, які визначені у частинах п`ятій та дев`ятій названої статті, вже при відкритті виконавчого провадження та при цьому сам факт відкриття виконавчого провадження є тією подією, з якої розпочинається примусове виконання виконавчого документа.

Відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Здійснюючи правовий аналіз норм наведеного вище Закону №1404-УІІІ, суд зазначає, що ним визначений можливий порядок вирішення питання стягнення виконавчого збору державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов. Так, таке питання вирішується відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У іншому випадку, якщо виконавчий збір не стягнуто, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження.

Отже, для можливості застосування зазначеної норми закону необхідно, щоб настали відповідні умови. Такими умовами є: 1) виконавчий збір підлягає стягненню, але він не був стягнутий з боржника; 2) виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону або виконавче провадження закінчено з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону. Якщо ці умови виконуються одночасно, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Аналізуючи норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини та обставини справи суд вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з позивача, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Проте, Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

З урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП №55004409 від 01.10.2020 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 80030,06 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі №161/11799/16-ц від 31.01.2017.

Отже, державний виконавець визначив суму виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону №2475-VIII, хоча в дійсності за виконавчим документом стягнуто боргу на суму 399,00 грн, виконавчого збору - 3155,50 грн, про що йдеться у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 01.10.2020 (а.с.10).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон №2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №640/32814/20, від 28.01.2021 у справі №420/769/19, від 22.01.2021 року у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 року у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 року у справі №1340/5053/18, від 28.10.2020 року у справі №400/878/20.

Оскільки внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , та враховуючи, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 80030,06 грн, відтак оскаржувана позивачем постанова державного виконавця від 01.10.2020 про стягнення виконавчого збору №55004409 є протиправною та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 908,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції (а.с.7).

Керуючись статтями 243-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 01.10.2020 ВП №55004409 про стягнення виконавчого збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041461) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій