Рішення № 99205995, 27.08.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/818/21

Провадження № 2/211/1374/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 02.04.2014 р. у сумі 34945,50 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а саме: 380,38 грн. заборгованість за тілом кредиту; 27429,54 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7135,58 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15.04.2021 року відповідачем до суду було надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву послався на те, що датою приєднання з його боку до Умов та Правил користування банківськими послугами АТ КБ «ПриватБанк» в анкеті-заяві, зазначена дата 02.04.2014 року. Отримавши на руки банківську карту він почав користуватись нею, що можна бачити також за випискою по договору що надана позивачем до позовної заяви. Спочатку це була одна карта номер НОМЕР_1 якою він користувався впродовж деякого періоду, а потім після її втрати отримав наприкінці вересня - 25.09.2017 року від Банку іншу карту НОМЕР_2. Далі я користувався картою НОМЕР_2 аж до дня її викрадення, та мого телефону - 09.05.2020 року, орієнтовно з 15 до 18 години дня.

Про крадіжку карти він повідомив відділення банк та звернувся до відділення поліції щодо несанкціонованого зняття коштів.

09.07.2020 року, після проведеного допиту в приміщенні Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області він отримав від слідчого витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12020045720000004 від 02.07.2020 року, та одразу відправив лист на ім`я Голови правління банку ПриватБанк м. Дніпро, поінформувавши про факт розпочатого кримінального провадження за фактом крадіжки його особистих речей та мобільного телефону 09.05.2020 року, додавши до листа також завірену копію витягу з ЄРДР.

З часу крадіжки 09.05.2020 року банківської карти НОМЕР_2 ПриватБанк, оформленої на його ім`я, і до тепер він не користувався та не користується даною картою, оскільки не маю її фізично.

Згідно інформації наданої до позовної заяви виписки з карти/рахунку за договором, списання коштів з викраденої 09.05.2020 року карти НОМЕР_2 оформленої на його ім`я, проходять включно до 09.01.2021 року, заборгованість за якою станом на дату 15.01.2021 складає вже - 34 945,50 грн., а його (ПІБ) ім`я фігурує як нібито особи яка і дотепер користується даною картою.

Позовна заява та додані до неї документи взагалі не містять підтверджень того, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів, підписувались ним, що він ознайомився та погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк». Що вказані ним документи на момент отримання кредитних коштів, взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати простроченого тіла кредиту.

Крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», що також доданий позивачем до позовної заяви, не містить його підпису як позичальника, та не датований як документ.

Таким чином, усі без виключення повідомлення з його боку, позивача АТ КБ «ПриватБанк», як усні так і письмові, про крадіжку 09.05.2020 року, платіжного засобу - Картки НОМЕР_2, що оформлена на його ім`я, та його фінансового телефону, проігноровано Банком, не надано цьому жодної оцінки, а Карту і дотепер не вилучено з обороту, як платіжний засіб.

Просив у позовних вимогах Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02.04.2014 року та витрат пов`язаних зі сплатою судового збору - відмовити в повному обсязі.

30.04.2021 року представник позивача до суду надав відповідь на відзив. Посилаючись на те, що Позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 02.04.201 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, і інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. З копії анкети заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особим підписом засвідчив, що " Я згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнт: Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився (лась) і згоден- Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були нацмені для ознайомлення в письмовому вигляді...".

Також до матеріалів позовної заяви долучено "Витяг з тарифів обслуговуй-- кредитних карт "Універсальна" з якого чітко вбачається, що Відповідачу встанови ез поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штраф;

Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку.

До суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором ( погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Щодо посилання відповідача на шахрайські дії з карткою, то слід зазначити що фахівці АТ КБ «Приватбанк» розглянули звернення клієнта стосовно повернення коштів, які були знятті з платіжної картки 09.05.2020 року, то вірно був введений під-код картки, який відомий тільки клієнту, та відповідач був зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втрати картки. Відповідач в свою чергу має право стягнути суму відшкодування звинних осіб встановлених в кримінальному порядку.

Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву, що свою позицію у відзиві на позовну заяву підтримує, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 02.04.2014 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним і банком договір про надання банківських послуг, він ознайомлений та погоджується з ними, що були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить підпис відповідача у заяві від 02.04.2014 року (а.с. 16 - копія заяви).

Згідно розрахунку заборгованості долученого до позову вбачається, що відповідач ОСОБА_1 станом на 13.01.2021 року має заборгованість у сумі 34945,50 грн., яка складається з наступного: 380,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 27429,54 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7135,58 грн. - заборгованість за простроченими відсотками ( а.с. 9-11 - розрахунок).

Як вбачається з виписки за договором, відповідач користувався кредитними коштами до 07.09.2020 року та 09.05.2020 року поповнено рахунок на 500,00 грн. (а.с.14, 55-60).

Відповідачем по справі заперечується факт проведення вищевказаних грошових операцій та відповідач стверджує, що відбулося несанкціоноване спинання грошових коштів з його кредитної карти.

20.06.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся з заявою про злочин та відомості до ЄРДР внесено за № 12020045720000004 від 02.07.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Також 09.07.2020 року відповідачем подано заяву до голови правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у якій викладено обставини події, та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020045720000004 від 02.07.2021 про відкриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 185 КК України (а.с. 80-86).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

У п. 14.16 ст. 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Статтею 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Згідно з пункту 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).

Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц, Постанові від 18.04.2018 рокру у справі № 190/926/16-ц, Постанові від 20.06.2018 року у справі № 320/1169/16-ц, Постанові від 22.11.2018 року у справі № 712/2283/16-ц, Постанові від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц, Постанові від 13.09.2019 року у справі № 501/4443/14-ц, Постанові від 02.10.2019 року у справі № 182/3171/16, Постанові від 16.10.2019 року у справі № 676/2792/16-ц, Постанові від 20.11.2019 року у справі № 210/245/18-ц, Постанові від 05.12.2019 року у справі № 168/613/16-ц, Постанові від 23.01.2020 року у справі № 179/1688/17, Постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 310/1515/17.

У зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 380,38 грн. ( заборгованість за тілом кредиту).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Натомість, АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду жодного доказу щодо типу виданої відповідачу ОСОБА_1 кредитної картки, здійснивши нарахування відсотків виходячи з відсоткової ставки 3,0% та 7% на місяць, з наданням суду Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Паспорту споживчого кредитування, які не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, щодо типу виданої відповідачеві кредитної картки.

Так, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгово гоперіоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПриватБанк», що не має правового значення для вирішення даного спору, а Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо використання кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD», порядок та умови використання яких не є тотожними (а.с. 17-46).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ ПриватБанк в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02.04.2014 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ Приватбанк дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ Приватбанк є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 02.04.2014 року станом на 13.01.2021 року у розмірі 380,38 грн. за тілом кредиту.

В іншій частині позовні вимоги, є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 24,70 грн.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, суму заборгованості за договором № б/н від 02.04.2014 р., що виникла станом на 13.01.2021 р. у сумі 380 ( триста вісімдесят) гривень 38 коп. заборгованість за тілом кредиту, та судовий збір у сумі 24 ( двадцять чотири) гривні 70 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.08.2021 року.

Суддя: Н. О. Сарат