Вирок № 99196536, 27.08.2021, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/613/20

Провадження № 1-кп/364/17/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2021 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засіданняя Кулинич Г. І.,

спеціалісті Волохатюк А.О.,

за участю:

прокурора Защитинської Т.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

потерпілого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритих судових засіданнях в залі суду Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області кримінальне провадження, внесене 30.03.2020 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110300000103, по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тетіїв Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , освіта повна загальна середня, працює з 01.07.2021 р. монтажником металевих та дерев`яних конструкцій у Приватному підприємстві «Лотос» (код ЄДРПОУ 31970341), неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, військовозобов`язаний, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_1 30.03.2020 р. близько 00 год. 20 хв., перебуваючи у житловому будинку ОСОБА_3 , що по АДРЕСА_2 , з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_2 один удар рукою в область обличчя та один удар ногою в область грудної клітки, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження.

Зазначеними протиправними діями обвинувачений ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми грудної клітки, підшкірної емфіземи та синця під лівим оком, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також закритого перелому 8-го ребра зліва, що супроводжувався лівобічним пневмотораксом, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, оскільки викликає довготривалий розлад здоров`я.

Допитаний у судовому засіданні 25.06.2021 р. обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, визнав частково, а саме: в частині спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, проте фактичні обставини справи, зазначені в обвинувальному акті, заперечує, посилаючись на те, що бійки між ним і потерпілим не було взагалі, а тілесні ушкодження в потерпілого виникли від падіння на стілець після того, як він (обвинувачений) штовхнув потерпілого.

По суті обвинувачення та заданих запитань ОСОБА_1 пояснив, що названого дня він йшов у магазин та побачив, що до ОСОБА_3 хтось повернув, подумав, що це колишній її чоловік ОСОБА_5 , з яким вони давно не бачились, тому хотів привітатись. А з`ясувалося, що то був ОСОБА_2 (потерпілий ОСОБА_2 ), той достав віно, я - горілку, випивали разом (протягом десь з півгодини), обидва були в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_3 час від часу до нас заходила. Через деякий час він (потерпілий) встав та чи то через ревнощі хотів мене вдарити, тому я (обвинувачений ОСОБА_1 ) його штовхнув, той, перечепившись, впав на стільчик, вдарився. Потім сказав, що йому погано. Ми з ОСОБА_3 допомогли йому піднятися, поклали його у кімнаті, він скаржився, що йому погано, потім він пішов додому. Я сказав ОСОБА_3 , що піду, бо зараз приїде поліція, а він не хотів з ними зустрічатися. Згодом побачив як до потерпілого приїхала швидка. Також, відповідаючи на питання, обвинувачений зазначив, що коли лише зустрів потерпілого увечорі 30.03.2020 р., то синців на тому не було, ОСОБА_3 потерпілого теж не била, у її будинку окрім їх з потерпілим та ОСОБА_3 нікого не було. Раніше він (обвинувачений), дійсно, притягався до відповідальності за статтею 128 КК України та у 2018 році - за статтею 122 КК України. Крім того, обвинувачений повідомив, що після зазначеної події батьки потерпілого забрали його мобільний телефон, який надалі був повернутий під час досудового розслідування.

Під час судових дебатів та останнього слова 27.08.2021 р. обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що він щиро кається, шкодує, що так вийшло, просить вибачення у потерпілого.

Допитаний у судовому засіданні 13.08.2021 р. потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Тетіїв Київської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , надав показання про те, що він два роки не бачив своєї куми ОСОБА_3. Названого дня (30.03.2020 р.) після роботи вони зідзвонились, потім прийшов до неї, прийшов також його батько, сиділи втрьох, ОСОБА_3 він взяв вино, собі купив чекушку, батько сказав, щоб сходив додому (ми живемо неподалік, сусіди, через дві хати) та приніс нашого домашнього вина, згодом батько пішов. Надалі до ОСОБА_3 прийшов ОСОБА_1 з пляшкою, ми сиділи втрьох: лише я, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Було вже темно, пили десь з півгодини. Через деякий час мені стало погано (таке в мене буває після контузії, коли вип`ю, треба хвилин п`ятнадцять полежати), тому пішов у кімнату, приліг, а прокинувся від удару в лице. Я лише тоді приліг, а обвинувачений зайшов і наніс мені удар по лицю, очнувся я на полу, впав на піл між ліжком та піаніно, обвинувачений добивав мене ногами. ОСОБА_3 поруч не було, потім вона залетіла в кімнату, кричала йому: «Не бий його». Обвинувачений бив мене ногами, коли я лежав на полу, зігнувшись «уліткою». Після цього дійшов додому, кров йшла. З ОСОБА_1 ми були знайомі до цього. Також потерпілий, відповідаючи на питання, зокрема й обвинуваченого, категорично заперечив конфлікт між ними під час вживання алкоголю, проте була суперечка з приводу носіння обвинуваченим форми, оскільки він, на відміну від потерпілого, не був військовим та не служив в АТО. Під час судових дебатів потерпілий зазначив, що вже давно пробачив ОСОБА_1 , просив суд суворо його не карати, оскільки не хоче «ламати» йому долю, тому не треба його «садити».

Не зважаючи на фактичне невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, та заперечення ним викладених в обвинуваченні (в обвинувальному акті) обставин вчинення цього правопорушення, суд вважає, що його вина доведена сукупністю зібраних досудовим розслідування та досліджених у судових засіданнях доказів, зокрема, показами потерпілого, свідків та письмовими доказами.

Так, допитана у судовому засіданні 13.08.2021 р. свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , пенсіонер, надала суду показання про те, що потерпілий ОСОБА_2 є її сином. Названого дня її син прийшов додому від своєї куми ОСОБА_3 , яка проживає по сусідству (по вул. Зарічна) зігнутий, коли розігнувся, кров тече. Питаю: «Що трапилось?», каже: «Нічого». Ліг у кімнаті, сказав, що впав. Але я кажу, що так неможна впасти. Прийшов чоловік, побачив і побіг до ОСОБА_3. Я за ним, бачу: там ОСОБА_1 схопив чоловіка за горло, мене відштовхнув, я падаю. Коли була бійка між нами і ОСОБА_1 , прибігла ОСОБА_3 , стала між нами, до нього: «Не бій діда» кричить. Потім ОСОБА_1 утік. Ми повернулися додому, викликали швидку і поліцію, відвезли сина в лікарню, там лікар каже, що невідомо, чи доживе, чи ні. Син вже у лікарні розповів, хто його побив.

Допитаний у судовому засіданні 13.08.2021 р. свідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 , пенсіонер, надав суду показання про те, що потерпілий ОСОБА_2 є його сином, з ОСОБА_1 познайомився під час події. Названого дня він із сином були в куми останнього ОСОБА_3 , сиділи, випивали, потім він пішов додому. Десь через півгодини син «приліз» додому, йде кров, каже, що впав, а потім розповів, що його побив ОСОБА_1 . Я побіг туди, там ОСОБА_1 сидить за столом. Я до нього, бачу, що він ховає у нагрудний карман мобільний телефон, що дуже схожий на телефон мого сина. Кажу йому, щоб віддав телефон (бо думав, що то сина), а він мене кулаком, тут дружина прибігла, він її об стінку, а потім пішов. Вдома вже викликали сину швидку.

Від допиту свідка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прокурор у судовому засіданні 27.08.2021 р. відмовилася, вказавши на неможливість забезпечення її явки до суду через те, що згідно з рапортом дільничого (долучений до матеріалів судового провадження, а.п. 175) ОСОБА_3 з червня 2021 року за місцем свого проживання відсутня, місце її перебування на тепер невідоме; інші учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, щодо виклику названого свідка клопотань не заявляли.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується також письмовими доказами, а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо даного кримінального провадження № 12020110300000103, з якого вбачається, що це кримінальне провадження внесено до Реєстру за повідомленням потерпілого ОСОБА_2 (а.п. 123), а також заявою потерпілого про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за нанесення тілесних ушкоджень (а.п. 124) та рапортом щодо виклику потерпілим ОСОБА_2 поліції на лінію служби «102», при цьому зазначено, що заявник (потерпілий ОСОБА_2 ) поводить себе неадекватно, мова нечітка (а.п. 125);

- протоколом огляду місця події від 22.04.2020 р. з доданою до нього ілюстраційною таблицею (а.п. 127-131), проведеного за місцем проживання згаданої вище ОСОБА_3 за її згодою (а.п. 126), з якого вбачається територія місця, де стався конфлікт між обвинуваченим та потерпілим, під час огляду нічого не виявлено та не вилучалося;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.04.2020 р. за участю потерпілого ОСОБА_2 з доданим до нього і дослідженим у судовому засіданні відеозаписом (а.п. 162-165), під час якого потерпілий показав, як ОСОБА_1 наносив йому тілесні ушкодження;

- ухвалою слідчого судді Тетіївського районного суду Київської області від 08.04.2020 р. (справа № 940/466/20, провадження № 1-кс/940/113/20), якою надано тимчасовий доступ до медичної документації з можливістю вилучення, зокрема, до історії хвороби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з Комунального некомерційного підприємства «Тетіївська центральна лікарня» (а.п. 135);

- висновком судово-медичної експертизи від 21.04.2020 р. № 42, згідно з яким за даними медичної документації (амбулаторної карти стаціонарного хворого № 1336/124 названої вище медичної установи) потерпілому ОСОБА_2 встановлено такий діагноз: закритий перелом 8-го ребра зліва; лівобічний пневмоторакс; підшкірна емфізема; закрита травма грудної клітки; синець під лівим оком, з яких тілесні ушкодження у виді закритої травми грудної клітки, підшкірної емфіземи та синця під лівим оком відносяться до легких тілесних ушкоджень, а тілесні ушкодження у виді закритого перелому 8-го ребра зліва, що супроводжувався лівобічним пневмотораксом - до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки викликає довготривалий розлад здоров`я. Описані тілесні ушкодження виникають від дії тупих предметів та могли утворитися внаслідок ударів руками і ногами іншої людини; утворилися 30.03.2020 р.; виникнення описаних тілесних ушкоджень шляхом поштовхів або падіння на тверду поверхню - малоймовірне (а.п. 136-137);

- висновком додаткової судово-медичної експертизи від 24.04.2020 р. № 44, згідно з якою експерту додатково були надані показання ОСОБА_1 стосовно його версії утворення у потерпілого ОСОБА_2 тілесних ушкоджень внаслідок падіння (які є аналогічні тим, що ОСОБА_1 надано під час допиту в судовому засіданні і наведені вище), а також результати проведеного з потерпілим ОСОБА_2 слідчого експерименту. За наслідками дослідження зазначених матеріалів експертом зроблено висновки про те, що виникнення описаних вище тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 так, як стверджує ОСОБА_1 , малоймовірне; дані тілесні ушкодження могли виникнути так, як відображено під час слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 ; кількість нанесених ударів - не менше двох (а.п. 138-140).

Також суду надано докази щодо згаданого вище мобільного телефону і повернення його обвинуваченому (а.п. 132-134), а також протокол про надання доступу на той час підозрюваному ОСОБА_1 до матеріалів кримінального провадження (а.п. 166-167).

Клопотань щодо визнання доказів неналежними та/або недопустимими не заявлялося.

Оцінюючи досліджені докази, кожний окремо та в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, такими, що узгоджуються між собою, та достатніми, щоб покласти їх в основу вироку, приходячи до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 поза розумним сумнівом знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду цього кримінального провадження.

При цьому показання обвинуваченого ОСОБА_1 , надані ним суду під час допиту, зокрема про те, що тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_2 виникли через його падіння та удар об стілець, а також про те, що бійки між ним не було, суд оцінює критично як такі, що суперечать наведеним вище доказам, зокрема, висновку додаткової судово-медичної експертизи від 24.04.2020 р. № 44, з якої вбачається механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, які, як зазначено експертом, могли виникнути саме так, як відображено під час слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 , у той час як виникнення таких тілесних ушкоджень так, як стверджує ОСОБА_1 (від падіння), малоймовірне. Підстав для сумніву щодо такого висновку суд не вбачає з огляду на місця отримання потерпілим ОСОБА_2 названих вище тілесних ушкоджень, що, на переконання суду, цілком узгоджується з показами останнього відносно послідовності їх нанесення. Клопотань про виклик експерта для допиту суду не подавалося.

Потерпілий ОСОБА_2 під час допиту в судовому засіданні та під час проведення за його участю слідчого експерименту чітко і послідовно вказав механізм нанесення йому тілесних ушкоджень, підстави сумніватися в його показаннях, на переконання суду, відсутні, оскільки ці показання були послідовними й узгоджувалися між собою як під досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження, а також узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, в тому числі з висновками експертів та показаннями свідків.

Відтак, суд виходить з того, що у будинку ОСОБА_3 під час конфлікту, що стався між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 , окрім них нікого не було, при цьому самим ОСОБА_1 факт спричинення саме ним тілесних ушкоджень потерпілому визнається, а заперечується лише механізм їх нанесення, що спростовується, насамперед, висновками двох судово-медичних експертиз.

Таким чином, зважаючи на усе наведене та даючи правову оцінку діям обвинуваченого, суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, і кваліфікує такі дії за частиною першою статті 122 КК України.

Питання про призначення обвинуваченому покарання суд вирішує, керуючись вимогами статей 65-67 КК України, роз`ясненнями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з подальшими змінами), виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання, враховуючи характер суспільної небезпечності і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Досліджуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого,судом встановлено, що він є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тетіїв Київської області (а.п. 176), де і проживає, за місцем проживання характеризується як особа, стосовно якої нарікань, заяв, скарг не надходило (а.п. 180), раніше (25.06.2007 р.) притягувався до кримінальної відповідальності за статтею 128 КК України з призначенням покарання у виді обмеження волі на 1 рік із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік (а.п. 181), а також - за частиною першою статті 122 КК України, ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 30.08.2018 р. провадження закрито за відмовою потерпілого від обвинувачення (а.п. 181, 182). Відтак на підставі частини третьої статті 88 КК України ОСОБА_1 визнається таким, що не має судимості, тому суд при призначенні покарання не бере до уваги наведені відомості через анулювання кримінально-правових та загальноправових наслідків його попереднього засудження (зокрема, постанова Верховного Суду від 27.09.2018 р. у справі № 647/1831/15-к).

Обставин, що згідно зі статтею 67 КК України обтяжують обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, досудовим розслідуванням і судом не встановлено. При цьому суд не бере до уваги вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння з огляду на приписи частини першої статті 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки ця обставина не входить в межі пред`явленого йому прокурором обвинувачення згідно з обвинувальним актом (а.п. 2).

Обставин, що згідно зі статтею 66 КК України пом`якшують йому покарання, у ході судового розгляду також не встановлено, оскільки зазначене в поданому до суду обвинувальному акті про його щире каяття (а.п. 2), на переконання суду, не знайшло свого підтвердження, зважаючи на зазначену вище неоднозначну позицію обвинуваченого під час надання ним суду показів, оцінених судом критично, визнання ним вини щодо спричинення потерпілому тілесних ушкоджень з одночасним запереченням самої бійки між ними та твердженням, що ці тілесні ушкодження виникли у потерпілого від падіння, а не від його (обвинуваченого) дій.

Згідно з висновками Верховного Суду розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого; факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (зокрема, постанови Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі № 166/1065/18, від 27.04.2021 р. у справі № 520/16394/16-к).

Відповідно до статей 314-1, 368 КПК України, статті 9 Закону України «Про пробацію» суд, ухвалюючи вирок, бере до відома досудову доповідь, складену Володарським районним сектором філії Державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області 29.01.2021 р. (а.п. 81-84) на виконання ухвали суду від 13.01.2021 р. (а.п. 69-71).

Як вбачається із зазначеної досудової доповіді, обвинувачений ОСОБА_1 раніше був засуджений вироком Тетіївського районного суду Київської області від 25.06.2007 р. за частиною першою статті 128 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік; рівень впливу історії правопорушень на протиправну поведінку оцінюється як високий. Обвинувачений проживає у м. Тетіїв Київської області разом зі своєю сім`єю, умови проживання хороші, стосунки з рідними добрі; професійна освіту не отримав, оскільки за його поясненнями припинив навчання у зв`язку із службою у Збройних Силах України, на час складення досудової доповіді працював без оформлення в лісництві, заробітної плати на утримання сім`ї вистачає, потреби у додаткових коштах не має. Обвинувачений здатний мислити чітко та раціонально, проявів агресії не проявляє, самооцінка нормальна, комунікативний, охоче йде на контакт; зазначає, що сварок між рідними не виникає. Зі слів обвинуваченого, спиртні напої вживає рідко на свята, також ствердив, що при вживанні алкогольних напоїв стає вразливий, хоча на питання, що підштовхнуло до вчинення даного правопорушення, зазначив: «алкоголь». За характеристикою за місцем проживання нарікань до органу місцевого самоврядування відносно обвинуваченого не надходило. Обвинувачений не проживає з особами, які раніше засуджувалися за кримінальні правопорушення, має багато знайомих і друзів, всі добропорядні, спілкується зі своїми батьками, родичами, підтримують один одного в будь-яких випадках; осіб, які би притягувались до кримінальної відповідальності, серед них не має; вільний час проводить зі своєю сім`єю та друзями. Обвинувачений не ідентифікує себе з кримінальною особистістю, щодо скоєного ним правопорушення зазначив, що сталося це через збіг обставин, нікого в цьому не звинувачує, зробив висновок для себе, що в майбутньому необхідно бути обачнішим. Також обвинувачений вказав, що постійно працює над покращенням свого життя, має певні плани на майбутнє, має намір їх реалізувати та знає, яким чином це зробити.

Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, а також ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як середні.

Органом пробації в досудовій доповіді зроблено висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства.

Враховуючи усе викладене та беручи до уваги, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, суд дійшов до таких висновків.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує вчинення ним нетяжкого злочину за визначенням статті 12 КК України, відсутність як обтяжуючих, так і пом`якшуючих покарання обставин, бере до уваги особу винного, фактичне невизнання ним своєї вини і заперечення спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому, відсутність, на думку суду, каяття у заподіянні шкоди здоров`ю іншої людини, водночас суд бере також до уваги і обставини вчинення злочину та особу і поведінку обох учасників події, спільне розпиття спиртних напоїв, безпідставний, на думку суду, конфлікт, що виник між ними, як вбачається з допитів обвинуваченого і потерпілого через суперечки щодо одягу (форми) обвинуваченого, що розпочата була самим потерпілим, пробачення останнім обвинуваченого. Тому встановлені судом обставини дають суду підстави вважати, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 можливе в умовах суспільства.

З огляду на це та враховуючи частково позицію прокурора та потерпілого, беручи до уваги висновки уповноваженого органу з питань пробації в наведеній досудовій доповіді, суд дійшов до висновку про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на максимальний строк, передбачений санкцією частини першої статті 122 КК України, та звільнення його на підставі статті 75 КК України від відбування покарання з призначенням іспитового строку на термін, ближчий до середнього, враховуючи схильність, на переконання суду, обвинуваченого до принаймні непродуманих агресивних дій, що мають наслідком спричинення іншим людям тілесних ушкоджень з огляду на наведені вище дані, що характеризують обвинуваченого, відтак його поведінка вимагає контролю і коригування. При цьому на обвинуваченого мають бути покладені обов`язки, передбачені частиною першою статті 76 КК України.

На переконання суду, таке покарання обвинуваченому ОСОБА_1 буде достатнім для його виправлення, запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень та усвідомлення протиправності і наслідків своєї поведінки.

При цьому, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі суд не вбачає підстав для призначення йому іншого виду покарання, передбаченого санкцією частини першої статті 122 КК України, зокрема, у виді позбавлення волі з огляду на відсутність передбачених статтею 67 КК України обставин, що обтяжують покарання, а тому максимальне можливе згідно із санкцією частини першої статті 122 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі, про яке просила прокурор, суд вбачає недоцільним, а так само покарання у виді виправних робіт, які відбуваються за місцем роботи засудженого (стаття 57 КК України), суд також вбачає недоцільним з огляду на відсутність в обвинуваченого постійного стабільного офіційного працевлаштування, оскільки він влаштувався на роботу лише у липні поточного року, про що подав суду 27.08.2021 р. довідку (а.п. 183).

Крім того враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 не становить собою суспільної небезпеки, а міра покарання, яка йому призначається, не пов`язана з ізоляцією від суспільства, тому суд за таких обставин з урахуванням думки прокурора вважає недоцільним обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Вчиненням кримінального правопорушення матеріальної шкоди не завдано; цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо речових доказів суд вирішує за вимогами статті 100 КПК України.

Керуючись частиною першою статті 122 КК України, статтями 369-371, 373, 374, 392-395, 532 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 75 Кримінального кодексу України від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Покласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі передбачені частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем його проживання;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_1 не обирати.

Речові докази у кримінальному провадженні, внесеному 30.03.2020 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110300000103, а саме:

- мобільний телефон марки «Хіомі», що переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , - залишити власникові.

Копії цього вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_1 , прокурору Защитинській Т.І. та потерпілому ОСОБА_2 .

Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Л. А. Макаренко