Рішення № 99196442, 26.08.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 369/8022/20

2/357/1651/21

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. , при секретарі Севериненко Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року представник позивача ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду суду Київської області з вищевказаним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , як спадкоємця боржника, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.06.2012 року у розмірі 5 612,38 грн. та судових витрат в сумі 2 102 грн..

В обґрунтування позову вказано, що з метою отримання кредитних коштів ОСОБА_3 звернувся в банк із заявою від 08.06.2012 року про встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн. Поданою заявою ОСОБА_3 підтвердив свою згоду з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, що складає між ним та банком договір. Позивач зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого ліміту, однак позичальник порушив умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 10.11.2019 року становить 5 612,38 грн., з яких: 4 975 грн. – заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) 637,38 грн. – нарахована пеня.

Представник позивача зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, а його спадкоємцем є ОСОБА_1 , оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 03.07.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

06.10.2020 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

22.01.2021 року до Білоцерківського міськрайонного суду надійшла вказана цивільна справа та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Цуранову А.Ю.

01.04.2021 року на адресу суду від відповідача надійшли заява про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву.

У вищевказаних документах відповідач зазначає, що вона є донькою померлого ОСОБА_3 , заперечує щодо спільного проживання з батьком на момент його смерті, оскільки з 2010 по червень 2015 року навчалась в університеті на денній формі навчання, у зв`язку з чим проживала у м. Києві, а з липня 2017 року проживала спільно з ОСОБА_4 у м. Біла Церква, з яким 07.08.2015 року зареєструвала шлюб. Таким чином, оскільки з батьком вона не проживала разом за однією адресою та не приймала спадщини після його смерті, тому доводи позивача щодо покладення на неї обов`язку сплатити борг є безпідставними. Крім цього, з наявної у відповідача інформацій, ОСОБА_3 за життя і до своєї смерті не здійснював жодного платежу з метою погашення отриманого кредиту, тому строк позовної давності має обраховуватись з 2012 року, тому кінцевою датою позовної давності має бути 14.06.2016 року. Звернувшись з позовом до спадкоємця 05.06.2020 року, позивач пропустив строк позовної давності.

12.04.2021 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів, в якому останній просив з метою встановлення правонаступників витребувати інформацію у відповідних установ.

13.04.2021 року ухвалою суду задоволено заяву представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Чепіги Дмитра Олексійовича про витребування доказів.

Судом ухвалено: «Направити запит до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про надання витягу (інформаційної довідки) із спадкового реєстру про наявність/відсутність заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Витребувати від Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (08292, Київська область м. Буча, вул. Енергетиків, 12) довідку про склад сім`ї ОСОБА_3 станом на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувати від Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (01001 м. Київ, вул. Городецького, 13) витяг з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про наявність/відсутність нерухомого майна, яке належало ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувати від Головного управління Держгеокадастру Київської області (02000, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) витяг з реєстру про зареєстровані земельні ділянки на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Крім цього, 15.06.2021 року ухвалою суду витребувано від Вишневої міської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи № 154/2016 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , номер у Спадковому реєстрі 59024048.

Разом з цим, з метою виконання судом загальних за своїм змістом клопотань представника позивача про витребування доказів в частині встановлення майна, яке могло б належати ОСОБА_3 , судом сформовані інформаційні витяги з Державних реєстрів нерухомого майна за параметрами пошуку об`єкта нерухомого майна - АДРЕСА_1 , а також за суб`єктом нерухомого майна – ОСОБА_3 .

В судове засідання представник позивача та відповідач не з`явились жодного разу, в позовній заяві висловлено прохання про відсутність заперечень щодо розгляду справи за відсутності представника банку. Враховуючи наявний у справі відзив на позовну заяву, а також заяву відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності сторін.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

08.06.2012 року між позивачем та "ФОП ОСОБА_5 " погоджено анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приват Банку.

На виконання умов вказаного договору позивачем було відкрито позичальнику відповідний рахунок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що вбачається з копії свідоцтва про смерть Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15.12.2015 року серії НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_6 є донькою померлого ОСОБА_3 , що вбачається з копій свідоцтв про народження від 02.03.1993 року та про шлюб від 07.08.2015 року.

На виконання ухвали суду отримано копію спадкової справи № 154/2016 року до майна померлого.

В матеріалах спадкової справи містяться претензії від 28.04.2016 та від 21.01.2019 року кредитора – АТ КБ «Приват Банк», щодо включення кредиторських вимог за кредитним договором, укладеним 29.01.2013 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_3 на суму 5 612,38 грн.

Державним нотаріусом Білінець О.П. листом від 28.05.2016 року повідомлено позивача, що претензія кредитора від 28.04.2016 року була включена в спадкову масу та заведена спадкова справа № 154/2016 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Інформація щодо інших спадкоємців відсутня.

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 43995245 від 27.05.2016 року, зареєстровано спадкову справу № 154/2016, спадкодавець ОСОБА_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до отриманого судом листа від 14.07.2021 року Виконавчого комітету Бучанського району Київської області, місце проживання громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 19.09.1989 року по 05.02.2016 року. На момент смерті останнього з ним були зареєстровані: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована з 19.09.1989 по 03.11.2016 р.; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був зареєстрований з 19.09.1989 по 16.06.2016 р. (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ); ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована з 21.10.2011 по 10.03.2017 р.

Згідно наявного у справі розрахунку заборгованості за договором від 08.06.2012 року вбачається, що станом на 10.11.2019 року загальний розмір заборгованості становить 5 612,38 грн., з яких: 4 975 грн. – заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) 637,38 грн. – нарахована пеня. Також міститься інформація про погашення заборгованості: за поточним тілом кредиту – 902,42 грн.; простроченим тілом кредиту – 1 453,78 грн.; по пені – 1 175,23 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 549 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути пеню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як невід`ємну частину спірного договору.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що ці документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами саме у зазначених банком розмірах і порядку нарахування.

За таких обставин та без належних підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом та неустойки (пені), наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позову про стягнення нарахованої позивачем пені, так само як і зарахування банком частини платежів на погашення відсотків та пені.

Водночас, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми коштів.

Відповідач звернулась до суду із заявою про застосування строку позовної давності у три роки – до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту; в один рік – до суми нарахованої пені. Вважає, що її батько не здійснював платежів з повернення кредитних коштів з 2012 року, а з позовом до неї банк звернувся в 2020 році.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 постанови).

Анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, сторонами договору не погоджено кінцевого терміну погашення кредиту, а також те, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки.

Разом з цим, згідно витягу про рух коштів та розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається про здійснення періодичних платежів на погашення кредитної заборгованості в період з 2013 по 2015 рік, отже, до настання смерті позичальника - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності у справі з позовною вимогою до спадкоємця.

За правилами ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним із його особою, і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом статей 1218, 1219 ЦК України зобов`язання боржника за кредитним договором не є таким, що нерозривно пов`язано з його особою, а тому зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Зазначена норма не встановлює певного порядку пред`явлення таких вимог і має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов`язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов`язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг.

При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.

Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 Цивільного Кодексу України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги.

Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.

Таким чином, пред`явлення кредитором своїх вимог до спадкоємців через нотаріуса не суперечить положенням частини другої статті 1281 ЦК України.

На відміну від безпосереднього повідомлення спадкоємців кредитор, повідомляючи останніх про свої вимоги через нотаріуса, не зобов`язаний зважати на факт прийняття спадкоємцями спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву кредитора незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі.

Таким чином, стаття 1281 Цивільного Кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення вимог кредиторів, не встановлює певного порядку пред`явлення таких вимог. Пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 751/8658/15-ц (провадження № 61-10940св18.)

У даній справі банк звернувся до нотаріуса протягом шести місяців після настання смерті позичальника і нотаріусом надана відповідь, що претензія включена у спадкову масу, про що було здійснено запис в Книзі реєстрації спадкових справ.

Таким чином, на думку суду, позивач не порушив строки пред`явлення претензії кредитора та звернення до суду з позовом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

За змістом наведеної норми матеріального права у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину, тобто задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.

Таким чином, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц зроблено висновок про те, що у разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Належне визначення кола спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину у відповідних частках, є необхідним як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов`язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Враховуючи наявний у справі лист від 14.07.2021 року Виконавчого комітету Бучанського району Київської області щодо зареєстрованого місця проживання померлого ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 , яка є його донькою, суд вважає безпідставними доводи відповідача про її непроживання з померлим на час відкриття спадщини, оскільки сам по собі факт навчання доньки в університеті у м. Києві, а також реєстрація шлюбу 07.08.2015 року, самі по собі не є беззаперечними обставинами на підтвердження факту постійного проживання відповідача за іншою адресою (адресами), зважаючи про наявні відомості про зареєстроване місце проживання останньої в період з 21.10.2011 по 10.03.2017 року в будинку, де проживав батько.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні відомості про відмову від спадщини відповідача, що здійснює шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса.

Згідно з частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду даної справи ухвалами суду задоволені усі подані представником позивача клопотання про витребування доказів, при цьому позивачем не вживались дії щодо отримання необхідних йому доказів самостійно.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про наявність у померлого ОСОБА_3 грошових коштів, рухомого чи нерухомого майна, що могло перейти у спадщину його доньці – відповідачу у справі, та за рахунок чого позивач вправі стягнути з відповідача суму заборгованості за договором, отриману за життя її батьком.

Отже, позивач не надав суду докази існування спадкового майна та його вартості, в межах якого відповідач зобов`язується задовольнити вимоги кредитора особисто та у розмірі, який відповідає її частці у спадщині, в тому числі і доказів ухилення від оформлення спадщини на конкретне майно.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючі зібрані у справі докази, суд дійшов висновку за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяА. Ю. Цуранов