Вирок № 99193206, 27.08.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/4690/21

Провадження № 1-кп/415/957/21

ВИРОК

Іменем України

27.08.21 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 07 червня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021131240000452 у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанська Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, який не є особою з інвалідністю, судимого 22 січня 2021 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного судом покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,-

за участі сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурора Панасенка В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Стародубцевої Л.О.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2021 року, в денний період доби, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно повторно викрав машинку пральну побутову автоматичну торгової марки «Indesit» моделі «IWSС 5085 SL», ринковою вартістю 2633 гривні 33 копійки та плиту стаціонарну газову торгової марки «Greta» моделі «1470-00-17ААК (GG 5770 MF 13 (W))», ринковою вартістю 1350 гривень 00 копійок, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Після цього, ОСОБА_1 разом з викраденим майном зник з місця вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд, тим самим завдавши потерпілій ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 3983 гривні 33 копійки.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Відповідаючи на питання суду зазначив, що останній час він проживав сам за адресою: АДРЕСА_2 . Власником вказаної квартири є його бабуся - ОСОБА_2 , яка дозволу будь що з квартири продавати не давала. На початку червня 2021 року, в денний час доби, він перебуваючи за вищевказаною адресою без дозволу бабусі виніс з квартири газову пічку та пральну машинку, які продав. Викрадене майно належить потерпілій ОСОБА_2 . Отримані кошти витратив на власні потреби. Допомагав виносити майно з квартири його знайомий ОСОБА_3 , якому він повідомив, що майно належить йому. Пральну машинку було повернуто потерпілій. Майнову шкоду потерпілій не відшкодував. Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення з нього майнової шкоди у сумі 1350 грн. визнав в повному обсязі. В судовому засіданні приніс свої вибачення, зазначивши, що готовий нести відповідальність за вчинене. При призначенні покарання просив суд врахувати, що під час досудового розслідування він всіляко сприяв встановленню місцезнаходження викраденого майна, не намагався уникнути відповідальності, зробивши для себе належні висновки, надавав правдиві свідчення про обставини вчинення ним кримінального правопорушення.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що обвинувачений є її онуком, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вона є власницею вказаної квартири. На початку червня 2021 року, вона прийшовши додому, виявила зникнення пральної машини та газової плити. Дозволу на продаж вказаного майна вона не давала. Від онука дізналась, що це він вкрав пральну машинку та газову плиту, які продав з метою отримати грошові кошти. У зв`язку з чим, розізлившись, написала заяву в поліцію. Просила суворо обвинуваченого не карати, та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі, оскільки у зв`язку зі станом здоров`я потребує допомоги від нього. Від цивільного позову відмовилась.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі обвинувачений та потерпіла, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілу ОСОБА_2 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, а саме: у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

-ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів;

-особу винного, який не працює, не є особою з інвалідністю, не одружений, за місцем проживання характеризується негативно, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває, амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря - психіатра м. Лисичанська не одержує, раніше судимий;

-та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений у повному обсязі визнав свою провину у вчинені кримінального правопорушення, щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини. Активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, тобто вживав заходів щодо встановлення місцезнаходження викраденого майна, не намагався уникнути відповідальності, зробивши для себе належні висновки, надавав правдиві свідчення про обставини вчинення ним кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Суд не визнає в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - рецидив злочинів, зазначену стороною обвинувачення в обвинувальному акті, оскільки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання може бути визнано лише рецидив злочинів, тоді як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, за вчинення якого було засуджено ОСОБА_1 вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22.01.2021, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, а тому, в даному випадку вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, не утворює рецидив злочинів.

Крім того, суд не визнає в якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, про що прокурором було зазначено в обвинувальній промові, оскільки згідно обвинувального акту стороною обвинувачення ці обставини не висувались. Вказана правова позиція також узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 20 грудня 2018 року (справа № 679/783/17).

На підставі вищевикладеного, враховуючи:

-вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень;

-беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення кримінального правопорушення не працював, на обліку в центрі зайнятості як особа, що шукає роботу не перебував, за місцем проживання характеризується виключно з негативної сторони як особа, яка зловживає спиртними напоями та веде аморальний спосіб життя, при цьому, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення умисних кримінальних правопорушень, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову у період невідбутого покарання, призначеного вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22 січня 2021 року, вчинив нове умисне, корисливе кримінальне правопорушення спрямоване проти власності, відповідно до ст. 41 Конституції України, право на яке є непорушним, та, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорій нетяжких злочинів, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, неготовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України. З урахуванням вищевказаного, підстав для застосування судом до обвинуваченого менш суворих видів покарання, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, суд не вбачає.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги повне визнання вини, щире каяття винного та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачався за вчинене, надавши правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм кримінальним протиправним діянням, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення тяжких наслідків не настало, оскільки майнова шкода частково відшкодована потерпілій шляхом повернення майна, враховуючи думку потерпілої ОСОБА_2 , яка просила суд суворого обвинуваченого не карати, підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 максимального строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, суд не вбачає.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за нове кримінальне правопорушення, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 дане кримінальне правопорушення вчинив в період невідбутого покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22 січня 2021 року, яким останнього було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України та засуджено до 3 років позбавлення волі, зі звільненням, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, а тому, суд вважає за необхідне застосувати правила ст. 71 КК України, призначивши обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання, - за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного за цим вироком покарання, покарання призначене вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22 січня 2021 року.

При цьому суд враховує правову позицію викладену у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

Водночас суд зауважує, що призначене покарання відповідає позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеної в рішеннях «Бакланов проти Росії» (заява № 68443/01, рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (заява № 58254/00, рішення від 24 березня 2015 року), в яких Суд зауважив, що: «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогам захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У рішенні «Ісмаїлов проти Росії» (заява № 20110/13, п. 38, рішення від 06 листопада 2008 року), ЄСПЛ вказав, що «для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи».

На переконання суду, призначення обвинуваченому саме такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України, судом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Запобіжний захід - у виді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 , обраний, відповідно до ухвали слідчого судді Лисичанського міського суду Луганської області від 25.06.2021 (а.с. 86-87), слід залишити без змін.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 слід обчислювати з дня набрання даним вироком законної сили, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України, особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили..

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 за даним вироком покарання необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, тобто з моменту обрання запобіжного заходу - з 25.06.2021 до набрання даним вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавленні волі, а також зарахувати термін перебування під вартою у період з 31 серпня 2020 року до 22 січня 2021 року, включно, згідно вироку Лисичанського міського суду Луганської області 22 січня 2021 року.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 1350 гривень, суд виходив з наступного.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 відмовилась від цивільного позову про стягнення майнової шкоди з обвинуваченого ОСОБА_1 . Про наслідки відмови від позову попереджена.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільними позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Судом встановлено, що потерпіла ОСОБА_2 відмовилась від позову не маючи претензій майнового характеру до обвинуваченого та попереджена про наслідки відмови від позову, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне закрити провадження за цивільним позовом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України процесуальні витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 :

-судової дактилоскопічної експертизи № СЕ-19/113-21/7027-Д від 16 червня 2021 року, що згідно довідки № 19/113-21/7027-Д від 16 червня 2021 року складає 1029 грн. 72 коп. (а.с.36-42);

-судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6822-ТВ від 11 червня 2021 року, що згідно довідки №Д-19/113-21/6822-ТВ від 11 червня 2021 року складає 1029 грн. 72 коп. (а.с.28-33) підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Відповідно до ст. 100 КПК України, речовий доказ:

-пральна машинка марки «Indesit» моделі «IWSС 5085», яка згідно постанови старшого слідчого СВ ВП № 3 Сєвєродонецького РУП ГУНП в Луганській області від 07 червня 2021 року та розписки (а.с. 24, 25), передана на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_2 - підлягає поверненню потерпілій ОСОБА_2 .

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання - у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22 січня 2021 року у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі і, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, залишити без змін - у виді тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня набрання даним вироком законної сили.

Відповідно ч. 5 до ст. 72 КК України, зарахувати в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 за даним вироком покарання, строк попереднього ув`язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з дня обрання запобіжного заходу - 25 червня 2021 року до набрання даним вироком законної сили, а також зарахувати термін перебування під вартою у період з 31 серпня 2020 року до 22 січня 2021 року, включно, згідно вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 22 січня 2021 року.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання якої: АДРЕСА_2 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів за проведення:

- судової дактилоскопічної експертизи № № СЕ-19/113-21/7027-Д від 16 червня 2021 року у розмірі 1029 (одна тисяча двадцять дев`ять) грн. 72 коп.,

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6822-ТВ від 11 червня 2021 у розмірі 1029 (одна тисяча двадцять дев`ять) грн. 72 коп. (отримувач - ГУК у Луганській області/МТГ м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37991110, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA468999980313070115000012491, код класифікації доходів бюджету - 24060300).

Речовий доказ:

-пральну машинку марки «Indesit» моделі «IWSС 5085», яка згідно постанови старшого слідчого СВ ВП № 3 Сєвєродонецького РУП ГУНП в Луганській області від 07 червня 2021 року та розписки, передана на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_2 - повернути потерпілій ОСОБА_2 .

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з дня отримання ним копії вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілій ОСОБА_2 , в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя М.М. Старікова