Рішення № 99191462, 16.08.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5904/19

Провадження № 2/204/714/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 381 959 грн. 33 коп. та судові витрати по справі. В обґрунтування вимог зазначає, що 9 листопада 2012 року між ПАТ «Радикал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 4572/1-980, з подальшими змінами та доповненнями внесеними Додатковою угодою № 1 від 09.12.2012 року, Додатковою угодою № 2 від 08.01.2013 року, Додатковою угодою № 4 від 09.06.2013 року, Додатковою угодою № 5 від 09.09.2013 року. У відповідності до умов договору грошові кошти у сумі 461 200 грн., а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит у сумі 461 200 грн., а також сплатити відсотки за користування Кредитом у розмірі 18,3% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. 9 листопада 2012 року між банком та позивальником укладено Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л.І. за реєстровим № 636 від 09.11.2012 року, з подальшими змінами та доповненнями внесеними до Іпотечного договору посвідченими приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцеою Л.І. за реєстровим № 786 від 27.12.2012 року. 6 грудня 2013 року між банком та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 527, нотаріально посвідчений 06.12.2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим № 3666. Таким чином, Державна іпотечна установа стала кредитором. У порушенням умов Кредитного договору Позичальник починаючи з листопада 2018 року, не виконує зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування. У зв`язку з чим, станом на 10.06.2019 року відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 381 959 грн. 33 коп., яка складається з:сума основного боргу у розмірі 341 534 грн. 57 коп., прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 36 268 грн. 23 коп., пені у розмірі 3 443 грн.27 коп., інфляційних витрат у розмірі 713 грн. 26 коп. Тому, позивач вимушений звернутися до суду для стягнення вказаної вище суми заборгованості.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак раніше 26.02.2021 року подавав заяву про розгляд справи без їх участі, у якій позов підтримав та просив задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з`явилася, але 16.08.2021 року подала заяву, у якій просила долучити до справи письмові пояснення, проводити розгляд справи без її участи та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

До судового засідання сторонами надавалися суду письмові пояснення та заперечення, у яких, відповідно Позивач наполягав на задоволенні позову, а Відповідач прохав суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість, зокрема звертав увагу суду на наявність підстав для визнання недійсним укладеного між банком та позивачем договору відступлення права вимоги, який по суті є договором факторингу, зазначав про неповідомлення його про факт відступлення права вимоги та неотримання вимоги про сплату боргу, вказував на невідповідність розрахунку заборгованості дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особі має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

У відповідності до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У судовому засіданні встановлено, що 9 листопада 2012 року між ПАТ «Радикал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 4572/1-980, з подальшими змінами та доповненнями внесеними Додатковою угодою № 1 від 09.12.2012 року, Додатковою угодою № 2 від 08.01.2013 року, Додатковою угодою № 4 від 09.06.2013 року, Додатковою угодою № 5 від 09.09.2013 року. У відповідності до умов договору грошові кошти у сумі 461 200 грн., а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит у сумі 461 200 грн., а також сплатити відсотки за користування Кредитом у розмірі 18,3% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Умовами п. 2.4. Кредитного договору, зокрема визначено, що: «Позичальник зобов`язується щомісячно до 09 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання Договору, здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані Кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 5 655,40 гривень відповідно до графіку погашення Кредиту (далі - Графік), шляхом внесення готівки до каси Кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок відкритий у Кредитора».

9 листопада 2012 року між банком та позивальником укладено Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л.І. за реєстровим № 636 від 09.11.2012 року, з подальшими змінами та доповненнями внесеними до Іпотечного договору посвідченими приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцеою Л.І. за реєстровим № 786 від 27.12.2012 року.

6 грудня 2013 року між банком та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 527, нотаріально посвідчений 06.12.2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим № 3666. Таким чином, Державна іпотечна установа стала новим кредитором у зобов`язанні.

Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем, у порушенням умов Кредитного договору Позичальник починаючи з листопада 2018 року, не виконує зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування. У зв`язку з чим, станом на 10.06.2019 року відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 381 959 грн. 33 коп., яка складається з: сума основного боргу у розмірі 341 534 грн. 57 коп., прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 36 268 грн. 23 коп., пені у розмірі 3 443 грн.27 коп., інфляційних витрат у розмірі 713 грн. 26 коп.

Суд погоджується з зазначеним розрахунком, як таким, що належним чином деталізований, є арифметично правильним та неточностей в собі не містить. Відповідачем, всупереч принципу диспозитивності цивільного процесу, не було надано доказів на спростування розрахунків позивача, так само, як не було надано власного контррозрахунку таких сум.

Суд відхиляє посилання відповідача на неврахування позивачем у розрахунку сум сплачених коштів та доводи щодо тих обставин, що оплачений період за кредитним договором становить 72 місяці, та відповідно є сплаченим станом на вересень 2019 року, виходячи з наступного.

Як вбачається з поданих Відповідачем квитанцій, за вказаний період, їм сплачувалися щомісячні платежі в відповідних до періоду сплати сумах на користь Банка, що знайшло своє відображення в п. 1.2. Договору відступлення, яким визначена заборгованість Позичальника за основним боргом по кредиту в розмірі 359 082,22 гривень. Зокрема, до 09.12.2013 року, Позичальник сплачував грошові кошти на погашення кредиту на користь Банка - Первинного кредитора, які Банком при відступлені права вимоги за Договором відступлення були враховані на зменшення кредитної заборгованості Позичальника. В подальшому до січня 2018 року, Позичальником сплачувалися грошові кошти в погашення заборгованості за Кредитним договором на рахунки Нового кредитора, що відображено в Довідці про стан заборгованості, наявної в матеріалах справи. Розрахунок про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит №4572/1-980 від 09.11.2012 року, містить відомості про суми всіх платежів, що надходили від Відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит, від дати відступлення права вимоги за Кредитним договором на користь Державної іпотечної установи, з якого вбачається, що всі надані Відповідачем копії квитанцій (44 штуки) за цей період були повністю враховані Новим кредитором в рахунок зменшення заборгованості Позичальника за Кредитним договором.

В свою чергу, щодо неврахування наданих Відповідачем квитанцій П740245 від 12.11.2013р.-в сумі 1523,38 гривень; та ПІ 153330 від 07.11.2014р. - в сумі 1523,38 гривень, суд погоджується з доводами Позивача, щодо тих обставин, що отримувачем зазначених коштів були ПрАТ «СК «Альфа страхування» та AT «СК «Здорово», а оплата за ними відбувалася за страхування, отже Відповідач безпідставно враховує дані суми на зменшення заборгованості за Кредитним договором. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подані Відповідачем докази свідчать саме про врахування Позивачем всіх здійсненних Позичальником платежів за Кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене. матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують фактичні обставини справи, яким Державна іпотечна установа обґрунтовує свої позовні вимоги, які підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача заборгованості.

Твердження Відповідача, що Договір відступлення права вимоги № 527 від 06.12.2013 року укладений між ДІУ та ПАТ «Радикал Банк» (далі - Банк, Первинний кредитор), за своєю правовою природою є договором факторингу, а з огляду на відсутність у ДІУ ліцензії на здійснення факторингових операцій, є безпідставним з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з врахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №909/968/16, характерними ознаками договору факторингу серед іншого, є також те, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); а вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". В свою чергу, правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а с правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Як було встановлено судом, між ПАТ «Радикал Банк» (первісний кредитор) та Державна іпотечна установа (новий кредитор) без участі боржника, укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 527, за яким банк шляхом продажу відступив Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором. Із наведеного вбачається, що ПАТ «Радикал Банк» продав позивачу майнове право вимоги виконання боржником зобов`язань за кредитним та забезпечувальним (іпотечним) договором. Предметом Договору №527 від 06.12.2013 року є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів та саме передача права вимоги належного виконання зобов`язань позичальника (Відповідача) за Договором про іпотечний кредит № 4572/1-980 від 09.11.2012 року та Іпотечним договором № б/н від 09.11.2012 p., який виступає в якості забезпечення виконання зобов`язань.

Отже, за своєю правовою природою Договір № 527 від 06.12.2013 року є саме договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час продажу активів з метою отримання коштів, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Саме з зазначених підстав, суд відхиляє посилання відповідача на необхідність отримання позивачем відповідної ліцензії на ведення діяльності пов`язаної з наданням фінансових послуг-факторингу.

Згідно зі статтями 12,?81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом також відхиляються твердження Відповідача, про його необізнаність стосовно зміни кредитора в зобов`язанні, та недоведеність факту переходу до Позивача прав первинного кредитора у кредитному зобов`язанні, оскільки, ані умовами Договору відступлення права вимоги, ані нормами чинного законодавства України, не передбачено направлення акту приймання-передачі документів, що засвідчують права які передаються боржнику, на підтвердження відступлення права вимоги до Нового кредитора, натомість про обізнаність Відповідача про зміну кредитора в зобов`язанні свідчать саме дії Відповідача, який з моменту відступлення (грудень 2013 року) до грудня 2018 року виконував зобов`язання по погашенню Кредиту та сплаті нарахованих процентів у відповідності до умов Кредитного договору, саме на користь Нового кредитора - Державній іпотечній установі.

Окрім того, тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України, в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 вказано, що «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним», а також у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 635/198/17.

Також судом відхиляються посилання відповідача на неотримання вимоги Позивача, про дострокове повернення кредитних коштів від 04.07.2019 року за номером № 5009/15/3, як необґрунтовані, оскільки, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема Листа Державної іпотечної установи № 5009/15/3 від 04.07.2019 року, копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копія інформації про відстеження поштового відправлення з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором №0104224794134), свідчать про отримання Відповідачем Вимоги про сплату, оскільки відповідно до п. 105 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270105, одержання реєстрованого поштового відправлення, здійснюється за умови пред`явлення документів, що посвідчують особу, визначених законодавством. Належних та допустимих доказів, щодо спростування вказаних обставин, суду надано не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову Державної іпотечної установи та стягнення заборгованості з відповідача за договором про іпотечний кредит у розмірі 381 959 грн. 33 коп., в тому числі суму боргу за тілом кредиту розмірі 341 534 грн. 57 коп., прострочені відсотки за користування кредитом у розмірі 36 268 грн. 23 коп., пеню у розмірі 3 443 грн.27 коп., інфляційні витрати у розмірі 713 грн. 26 коп., а також 5729 грн. 39 коп. на відшкодування судових витрат, а всього суму у розмірі 387 688 грн. 72 коп.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачений судовий збір у сумі 5 729 грн. 39 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 177, 178, 190, 509, 512-514, 1048, 1050, 1054, 1077-1079 ЦК України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Державної іпотечної установи (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Лесі Українки, буд. 34, ЄДРПОУ 33304730) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за тілом кредиту у розмірі 341 534 грн. 57 коп., прострочені відсотки за користування кредитом у розмірі 36 268 грн. 23 коп., пеню у розмірі 3 443 грн.27 коп., інфляційні витрати у розмірі 713 грн. 26 коп., а також 5729 грн. 39 коп. на відшкодування судових витрат, а всього суму у розмірі 387 688 грн. 72 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська