Рішення № 99179411, 25.08.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/5024/21

Провадження № 2/201/2430/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі «Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги наступним.

Позивач працювала в Представництві АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» на посаді фахівця адміністративного відділу від 13.11.2020, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці. Призначена на посаду фахівця адміністративного відділу наказом №173-к від 13.11.2020 позивача звільнено з роботи з 07.05.2021 наказом № 122-к від 07.05.2021 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Підставою звільнення позивача в наказі зазначено скорочення чисельності штату працівників. Позивач є громадянкою Російської Федерації, на неї діють норми Закону України «Про зайнятість населення», зокрема ст. 32 цього Закону. Вважає вказане звільнення протиправним, оскільки персонального попередження про скорочення посади, яку займала позивач ОСОБА_1 , не отримувала. Так само, позивач не отримувала пропозиції про наявність вакантних посад. Крім того, наказом про звільнення №122-к від 07.05.2021, була також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 12 календарних днів. Однак, в день звільнення позивача 08.05.2021, відповідач письмово не повідомив позивача ОСОБА_1 про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. На день подачі позову до суду, з позивачем остаточний розрахунок не проведено, компенсацію за невикористану щорічну відпустку не надано.

З врахуванням наведеного позивач просить поновити її на посаді фахівця адміністративного відділу Представництва АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті». Стягнути Представництва АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 22 744,03 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 200 грн.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов, в якому позов не визнав з підстав того, що наказ про звільнення було постановлено у зв`язку із тим, що на підприємстві була скорочена посада на якій працювала позивач, підстав для поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку не має. Зазначили, що позивач не була повідомлена про звільнення за два місяці, як це передбачено п.1 ст. 40 КЗпП України, з врахуванням чого обґрунтованою вимогою може бути зміна дати звільнення. Також вказали на те, що підстав для стягнення моральної шкоди позивачем не зазначено, а отже позов в цій частині не може бути задоволений. Крім того, вказали у відзиві про те, що сума витрат на правову допомогу з урахуванням невеликої складності позову є занадто перевищеною.

Враховуючи категорію спору, наданий відповідачем письмовий відзив на позов, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) відповідно до положень ч. 1 ст. 274 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вивчивши, матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Встановлено, що позивач працювала в Представництві АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» на посаді фахівця адміністративного відділу від 13.11.2020, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці. Призначена на посаду фахівця адміністративного відділу наказом №173-к від 13.11.2020 (а.с.42) та позивача звільнено з роботи з 07.05.2021 наказом № 122-к від 07.05.2021 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України(а.с. 16). Підставою звільнення позивача в наказі зазначено скорочення чисельності штату працівників.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

В силу ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)) розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. У разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов`язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з копією штатного розпису Представництва АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» відповідно до наказу № 122-К від 07.05.2021 було скорочено штатну одиницю, а саме посаду фахівця адміністративного відділу (а.с.34-40).

07.05.2021 позивача було звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 16).

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У ст. 49-2 КЗпП України (порядок вивільнення працівників) передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3).

У абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 16 листопада 1992 року судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачам, позивача в порушення вищевказаних вимог не було попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення. Роботодавцем не були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного позовні вимоги позивача щодо поновлення на роботі підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не були дотримані вимоги законодавства України при звільнені працівника на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Також на підставі ст. 235 КЗпП України підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягненню підлягає сума у розмірі 115973,28 грн. ( розрахунок на підставі постанови КМУ № 100 від 08.02.95 - виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передуються події, з якою пов`язана відповідна виплата 70872,92 грн.(35436,46 грн.*2)/44 дні (відпрацьовано у березні та квітні 2021 року)=1610,74 грн. (заробітна плата за один день) *72 дні вимушеного прогулу (робочі дні починаючи з 08 травня 2021 року по 24 серпня 2021 року)).

Крім того, позивачеві не було виплачено розрахунку при звільнені, що було визнано відповідачем та відповідно до наданого розрахунку стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 37146,10 гривень (17686,25 грн. залишок за квітень, 6215,69 грн. за травень, 13244,16 грн. компенсація за невикористану відпустку).

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне визначити наступне.

Так, згідно ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме звільнення, невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на працю, оплату праці, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті незаконного позивачу було заподіяно моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування звільнення, розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 5000,00 грн.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у розмірі 15200,00 грн., суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду договір про надання правничої допомоги та докази виконання вказаної у договорі роботи, а також наданий акт про надання та оплату правничої допомоги, а також приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено, виходячи з принципів розумності та справедливості суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. При прийнятті такого рішення судом також враховані вимоги ч.ч. 4,5 ст. 137 ЦПК України, складність вказаної справи, відсутність фактичних судових засідань, що може призвести до неправомірного збагачення позивача за рахунок відповідача.

У зв`язку з вищевикладеним, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, ст. ст. 40,43,49-2, 235, 237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 137, 263 - 265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді фахівця адміністративного відділу Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» (ЄДРПОУ 26511979).

Стягнути з Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» (ЄДРПОУ 26511979) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 37146 (тридцять сім тисяч сто сорок шість) гривень 10 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» (ЄДРПОУ 26511979) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період вимушеного прогулу з 08 травня 2021 року по дату винесення рішення в розмірі 115973 (сто п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят три) гривні 28 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» (ЄДРПОУ 26511979) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» в особі Представництва «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» (ЄДРПОУ 26511979) судовий збір на користь держави в розмірі 2270 ( дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення у межах суми платежу за один місяць та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя : В.В. Батманова