Рішення № 99178510, 25.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 року місто Київ №640/33592/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаСолом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Акціонерне товариство "Універсал Банк"провизнання протиправними та скасування постанов від 26.08.2020 про стягнення виконавчого збору та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження №60357782,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа Акціонерне товариство "Універсал Банк", в якій просить суд визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчий збір у сумі 182 151,30 грн від 26.08.2020 та про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 300,00 грн від 26.08.2020 у виконавчому провадженні №60357782.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню, адже суперечать вимогам чинного законодавства. Позивачем наголошено на тому, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10% від фактично стягнутої суми. Крім того, позивачем наголошено на тому, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Також, як зазначила позивач, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.12.2020 року у справі №760/25831/14-ц заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Солом янського районного суду м. Києва від 06.04.2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, а рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, скасовано. Відтак, рішення, за яким видано виконавчий лист, скасоване, станом на даний час воно виконнаним не було та не могло бути виконаним в силу Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та в подальшому у звязку із його скасуванням втрачена будь-яка ймовірність його виконання. Попри це, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, є самостійними виконавчими документами а, незважаючи на те, що основний виконавчий документ не виконаний, вони перебувають на примусовому виконанні у Солом`янському районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у зв`язку з чим порушуються права позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2021 (суддя Маруліна Л.О.) позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено, ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2021 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2021 заяву судді Маруліної Любові Олександрівни від 21.05.2021 року про самовідвід від розгляду адміністративної справи №640/33592/20 задоволено, а справу №640/33592/20 за позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, передано для розгляду іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали адміністративної справи №640/33592/20 передано на розгляд судді Іщуку І.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунула недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/33592/20 з урахуванням приписів статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання, а також витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №60357782.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 29.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазнив про правомірність винесених постанови у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні 09.08.2021, враховуючи надходження клопотань від представників позивача та відповідача, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розгляд справи здійснено із врахуванням особливостей розгляду даної категорії спорів, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

На виконанні у Солом`янському районному відділі Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №60357782 по виконанню виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва від 06.08.2015 №760/25831/14-4 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 вересня 2007 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,70 кв. м., житловою площею 31,70 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на загальну суму 148119,39 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.08.2014 року становить 1821513 грн. 01 коп., встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу вказаного майна на прилюдних торгах з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На підставі заяви стягувача Акціонерного товариства "Універсал Банк" від 02.09.2019 №0/01 Солом`янським районним відділом Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №60357782.

В подальшому, у зв`язку з надходженням до відповідача заяв Акціонерного товариства "Універсал Банк" від 16.12.2019 б/н, від 04.03.2020 б/н та від 13.07.2020 б/н відповідачем винесено постанову від 26.08.2020 ВП№60357782 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, 26.08.2020 відповідачем також винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 182 151,30 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.

Вважаючи постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26.08.2020 в рамках виконавчого провадження №60357782 протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, остання звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин першої-другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами підпунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 цього Закону виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статтей 40, 42 наведеного Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 цього Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч. 1 ст. 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» змінено, (Законом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому, суд відзначає, що виконавчий лист №760/25831/14-4, за яким відкрито виконавче провадження №60357782, був виданий ще у 2015 році, а провадження відкрито відповідачем у 2019 році.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.

Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2020 державним виконавцем Солом`янського районного віділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мигловцем Л.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП№60357782 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з надходженням письмової заяви від стягувача. В цей же день державним виконавцем винесена оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору.

Положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів вчинення дій, які були направлені на фактичне виконання виконавчого документа, зокрема, стягнення коштів з боржника та реалізацію його майна.

Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII від 03 липня 2018 року погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, виданим Солом`янським районним судом міста Києва від 06.08.2015 №760/25831/14-4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 вересня 2007 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,70 кв. м., житловою площею 31,70 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на загальну суму 148119,39 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.08.2014 року становить 1821513 грн. 01 коп., встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу вказаного майна на прилюдних торгах з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, який має бути врахований судом при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

До того ж слід зауважити, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що під час вчинення виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа від 06.08.2015 №760/25831/14-4 було досягнуто результат, спрямований на фактичне погашення визначеної виконавчим документом заборгованості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, посилання на ухвалу Солом`янського районного суду мыста Киэва від 03.12.2020 у справі №760/25831/14-ц, якою скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року у цивільній справі №760/25831/14-ц суд не бере до уваги, адже вказана ухвала була винесеня після виникнення спірних правовідносин (після винесення оскаржуваних постан).

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 300,00 грн від 26.08.2020 у виконавчому провадженні №60357782 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

В мотивувальній частині оскаржуваної постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження зазначено про необхідність стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн. Проте, суд зазначає, що в порушення вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем до матеріалів справи не надано жодного доказу понесення витрат в сумі 300,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказана вище постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26.08.2020 ВП№60357782 також є протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм Закону №1404-VIII, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 182 151,30 грн від 26.08.2020 у виконавчому провадженні №60357782.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 300,00 грн від 26.08.2020 у виконавчому провадженні №60357782.

4. Стягнути з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03036, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 76А, код ЄДРПОУ 35008087) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.