Рішення № 99178353, 20.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2021 року м. Київ № 640/12641/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників (в письмовому провадженні), адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2015 року та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони України. Вказано, що на дату звернення позивача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги (2019 рік) статтю 16 Закону №2011 викладено в новій редакції (згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року №5040-VІ, який набрав чинності з 1 січня 2014 року. Вважає, що належить застосовувати у спірних правовідносинах порядок №975 від 25.12.2013 року, прийнятий на реалізацію положень Закону №2011-ХІІ в редакції Закону №5040-VІ, а тому має право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до положення законодавства, чинного станом на дату його звернення. Зауважено, що Порядок №975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

06.08.2019 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, згідно якого, відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки право на таку допомогу виникає на момент встановлення інвалідності. Зауважує, що інвалідність позивачу було встановлено понад 3-місячний термін з моменту звільнення зі строкової служби. Крім того, позивачем не додано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Вказано, що законодавчо було визначено форму документу, що свідчить про причини та обставини поранення як у радянський період так і зараз, отже, є непідтвердженими обставини щодо того, чи є у розпорядженні позивача всі необхідні документи. Зазначено, що Міністерство оборони України не лише не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а взагалі ніякого відношення до нього не має. На думку відповідача, Міністерство оборони України при розгляді документів позивача не порушило права позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Згідно довідки Кілійського районного військового комісаріату від 28.08.2015 року №75, ОСОБА_1 , інвалід ІІ групи, дійсно приймав участь у бойових діях на території Афганістану з 17.03.1982 року по 01.02.1983 року.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 534 від 06.04.2012 року, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 28.03.2012 року №306/Ж відносно ОСОБА_1 , описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у період бойових дій в ДР Афганістан у 1982 році.

У відповідності з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10ААА №950017 від 20.06.2012 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина - захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10ААВ №773756 від 08.06.2015 року ОСОБА_1 повторно встановлено другу групу інвалідності, причина - захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №46 від 12.04.2019 року, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Вказана відмова вмотивована тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 Крім того, заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін. Зокрема, зазначено, що Міністерство оборони України в 1980 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про військові формування України" та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили військову службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Згідно пункту 1 частини 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до пункту 1 та 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно пункту 2 постанови КМ України від 02.01.1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (зараз - Державна прикордонна служба України) у 1992 року став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Позивач не проходив служби в зазначеному прикордонному окрузі КДБ СРСР. Разом з тим, станом на час проходження позивачем військової служби з 17.03.1982 року по 01.02.1983 року у Збройних Силах та приймання участі у бойових діях на території Республіки Афганістан, прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 № 975, обов`язок призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІI групи інвалідності, у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Враховуючи викладене, доводи відповідача щодо того, що Міністерство оборони України не є у даних правовідносинах правонаступником Прикордонних військ СРСР, є необґрунтованими та не беруться судом до уваги.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 825/551/16 (№ К/9901/1670/18 825/551/16).

Щодо підстав відмови у призначенні одноразової грошової допомоги по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги (2019 рік), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

В частини дев`ятій статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 року №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі також - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 зазначеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується, зокрема, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 року у справі №127/12061/17 зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Як встановлено судом, позивач дійсно приймав участь у бойових діях на території Афганістану в період з 17.03.1982 року по 01.02.1983 року.

У відповідності з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10ААА №950017 від 20.06.2012 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина - захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10ААВ №773756 від 08.06.2015 року ОСОБА_1 повторно встановлено другу групу інвалідності, причина - захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Отже, у зв`язку з наявністю в матеріалах справи доказів щодо встановлення позивачу групи інвалідності вперше, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення у позивача права на отримання такої допомоги, тобто, станом на 20.06.2012 року.

Частинами другою, четвертою та шостою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час встановлення позивачу вперше ІІ групи інвалідності, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

- поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України;

- поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов`язаному або резервісту, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходить службу у військовому резерві, під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення на умовах, визначених пунктом 3 цієї статті;

- поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Частина четверта статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції чинній на час встановлення позивачу вперше ІІ групи інвалідності, встановлює такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Наведене свідчить про те, що позивач, відповідно до інформації, що міститься у відзиві Міністерства оборони України, проходив строкову військову службу, яка є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Таким чином, спеціальною нормою при розгляді спірних правовідносин є частина шоста статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічна норма міститься у Порядку та умовах призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі також - Порядок №499).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку №499 військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

З аналізу зазначених норм висновується, що, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

У разі встановлення інвалідності в період дії статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на час встановлення позивачу інвалідності, після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Оскільки, позивачу вперше встановлена ІІ група інвалідності більше ніж через три місяці, після звільнення зі служби (1983 рік), суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача відсутнє.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 року по справі №750/5074/17, в якій відійшов від правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.03.2018 року у справі №276/322/17, а також у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №363/1076/16-а та від 21.01.2021 року у справі №805/4321/18-а.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, у відповідності до статті 164 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини дев`ятої статті 163 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного положення, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Таким чином, подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 164 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

Суд звертає увагу, що питання щодо необхідності надання документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) та обов`язку доведення причин та обставин поранення досліджувалось Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

Отже, у постанові від 10.04.2019 року по справі № 822/220/18 Верховний Суд відступив від висновків щодо застосування норм права у правовідносинах з приводу оскарження рішень Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням відповідної групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, викладених у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 729/426/17 та від 21.08.2018 року по справі № 295/13892/16-а, на які у даному позові посилається позивач та сформулював наступний правовий висновок:

«Вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.

Подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Отже, надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження».

Таким чином, суд відхиляє посилання позивача стосовно відсутності у абзаці шостому пункту 11 Порядку № 975 вказівки про якийсь конкретний документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо), який би свідчив про причини та обставини поранення, оскільки в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Суд звертає увагу позивача, що обов`язок довести обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

У даному випадку, позивач у позовній заяві зазначає про те, що він звернувся із заявою та доданими до неї документами щодо призначення допомоги.

З аналізу наявних документів у матеріалах справи судом встановлено, що вони не містять інформації про обставини поранення позивача, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, а отже відповідач дійшов правильного висновку про відсутність необхідних документів для призначення грошової допомоги та правомірно відмовив у її призначенні.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Проте, в межах даної справи судом не встановлено порушення прав позивача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідач довів правомірність свого рішення щодо відмови позивачу в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність його поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 6, 8, 72-77, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6).

Повне судове рішення складено 21.08.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна