Рішення № 99178346, 20.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2021 року м. Київ № 640/2422/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відокремленого підрозділу ДПС Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України

про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-195965-17, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач 1, ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач 2, ДФС України), в якому просить скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу від 13.11.2018 року №Ф-226020-17 в розмірі 15 819,54 грн. та рішення ДФС України від 17.01.2019 року №2404/6199-99-11-05-02-25.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з лютого 2006 року по день подання позову є найманим працівником, відповідно роботодавець сплачує за останню єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у встановлених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» розмірах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2019 року відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.03.2019 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) представником відповідача 1 Жуком Ю.О. (довіреність від 03.02.2019 року №466/26-15-10-11) подано клопотання, в якому останній просить суд провести розгляд справи №640/2422/19 в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2019 року відмовлено представнику відповідача Жуку Ю.О. у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Через канцелярію суду 25.03.2019 року позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін. Крім того, у резолютивній частині клопотання, позивач просить суд про витребування доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання в частині розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та відмовлено позивачу у задоволенні клопотання в частині витребування доказів.

Відповідачем 1 у відзиві, поданому через канцелярію суду 19.03.2019 року, зазначено, що в інтегрованій картці позивача обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску: за 2017 рік в сумі 8448, 00 грн. та щоквартальні нарахування за 2018 рік на загальну суму 9828, 72 грн., в т. ч.: за 1 квартал 2018 року в сумі 2457, 18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457, 18 грн., у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, які підлягають сплаті на загальних підставах. Також, дані щодо перебування на обліку як самозайнятої особи - адвоката внесені в АІС «Податковий блок» на підставі відомостей відповідних реєстрів про реєстрацію за номером 140 від 24.05.1997 року.

Через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив 29.03.2019 року, де зазначено, що відповідачем не надано підтвердження отримання доходів від здійснення адвокатської діяльності позивачем. Додатково надано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування Пенсійного фонду України Індивідуальні відомості про застраховану особу за період 1998-2019 роки (форма ОК-5).

Представником ГУ ДФС у м. Києві 12.04.2019 року через канцелярію суду подано заперечення, де, посилаючись на Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 року у справі №820/1538/17, зазначає, що право на заняття адвокатською діяльністю має бути зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Разом з тим, суд вважає за необхідним здійснити процесуальне правонаступництво позивача у справі з огляду на реорганізацію податкових органів.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" зареєстровано юридичну особу 17.05.2019 року, номер запису: 1 074 135 0000 085321, Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" Державна податкова служба України та Державна митна служби України є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку замінити відповідача - Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) на правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" зареєстровано юридичну особу 17.05.2019 року, номер запису: 1 074 135 0000 085321, Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» Державна податкова служба України та Державна митна служби України є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 зареєстровано юридичну особу 30.07.2019 року, номер запису: 1 074 102 0000 086626, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Таким чином, суд дійшов висновку про заміну позивача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

В той же час, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять в разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якою приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

На виконання Указу Президента України від 08.11.2019 року №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» Кабінетом Міністрів України 30.09.2020 року прийнято постанову №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», відповідно до якої територіальні органи ДПС перестануть існувати як юридичні особи публічного права.

З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», з урахуванням вимог Закону України від 30.09.2020 року №3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами), Положенням про Державну податкову служб) України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.3019 року №227 (зі змінами), наказу ДПС України від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів ДПС», ДПС України наказом від 12.11.2020 року №643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у місті Києві.

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком.

Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються визначено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643 Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленою підрозділу ДПС України, та є правонаступником прав та обов`язків ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Згідно з наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 «Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року територіальні органи ДПС, утворені як її відокремлені підрозділи, розпочинають здійснення повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються як юридичні особи.

Таким чином, з 01.01.2021 року ДПС України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб).

Отже, станом на день розгляду справи, функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києва, перейшли до його правонаступника - відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011), з огляду на що, в порядку статті 52 КАС України суд замінює відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві на відокремлений підрозділ ДПС Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

На підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.10.1995 №23 позивач має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 852/10.

ОСОБА_1 з 02.02.2006 року і по теперішній час є найманим працівником у товаристві з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна».

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 13.11.2018 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-226020-17, якою повідомлено, що позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 17.01.2019 року №2404/6199-99-11-05-02-25 вимогу про сплату борту (недоїмки) від 13.11.2018 року №Ф-226020-17 ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу адвоката Завойської Тетяни Володимирівни від 12.12.2018 року № б/н - без задоволення.

Вважаючи оскаржуване рішення та вимогу про сплату боргу протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Окремо вказана норма визначає, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Також, такими платниками є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників ЄСВ як роботодавців, ФОП, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Відтак, перед встановленням статусу позивача (фізична особа-підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з`ясувати, чи така особа є працівником.

Вказаний висновок кореспондується також з положеннями підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у відповідності до якого самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Як висновується з матеріалів справи, позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю. Проте, позивач зазначає, що з лютого 2006 року перебуває у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна», та на даний час обіймає посаду начальника юридичного відділу (матеріали справи містять копію трудової книжки позивача, довідки ТОВ «Про заробітну плату (дохід) позивача з ТОВ «СЕА Електронікс Україна»).

Згідно форми ОК-5 Пенсійного фонду України за позивача сплачувався єдиний внесок ТОВ «СЕА Електронікс Україна».

Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником і не здійснювала адвокатської діяльності як самозайнята особа.

Разом з тим, відповідачем не надано підтвердження отримання доходів від здійснення адвокатською діяльністю позивачем.

Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464 та підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України платником єдиного внеску відносно позивача є роботодавець.

За таких обставин, доводи відповідача про необхідність нарахування позивачеві додатково єдиний внесок є безпідставними.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року у справі № 460/943/19 зауважив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку, що нарахування позивачеві єдиного внеску: за 2017 рік в сумі 8448, 00 грн. та щоквартальні нарахування за 2018 рік на загальну суму 9828, 72 грн., в т. ч.: за 1 квартал 2018 року в сумі 2457, 18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. є безпідставним, а тому оскаржувана вимога за № Ф-226020-17 від 13.11.2018 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду скарги від 17.01.2019 року №2404/6199-99-11-05-02-25, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов`язань платника податків або будь-які інші рішення контролюючих органів щодо податків, зборів, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи врегульований нормами Податкового кодексу України та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами від 21.10.2015 №916.

Згідно з пунктами 2 - 7 Розділу 7 Порядку контролюючий орган зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам:

зазначені конкретні посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги;

по суті вимог чи заперечень платника податків контролюючий орган висловив свою позицію.

Рішення надсилається на адресу, зазначену платником податків у скарзі, а у разі не зазначення такої адреси - на податкову адресу платника податків.

Керівник контролюючого органу (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцяти денний строк, визначений в пункті 2 цього розділу, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 2 цього розділу.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцяти денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, що настає за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцяти денного строку.

За змістом пункту 1-3 розділу 8 Порядку за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.

Під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Під час розгляду матеріалів скарги платника податків в ході адміністративного оскарження враховуються податкові консультації, а також узагальнюючі податкові консультації, надані такому платнику податків контролюючим органом, з урахуванням положень статті 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу України.

Розділом 9 Порядку «Зміст рішення про результати розгляду скарги та його вручення», передбачено наступне.

Контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.

Рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:

1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);

2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;

3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;

4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.

У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.

Рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.

Таким чином, розглядаючи даний позов, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДПС України про результати розгляду скарги було прийняте у відповідності до зазначених вище норм законодавства. В свою чергу, ДПС України, як суб`єкт владних повноважень, наділений правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.

При цьому, невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм законодавства, що регулюють процедуру нарахування і сплати ЄСВ, зроблених ними на основі фактичних даних, на думку суду, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 року № К/800/22558/14 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.08.2020 року у справі № 640/6528/19 (№ К/9901/34018/19).

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі № 826/4406/16(№ К/9901/454/17), вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

В зв`язку із тим, що оскаржуване рішення ДПС України про результати розгляду скарги не породжує само по собі настання юридичних наслідків для позивача, суд вважає, що скасування даного рішення не є належним способом захисту порушеного права, а тому суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з квитанцією від 11.02.2019 року № 81890, що міститься в матеріалах справи за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 коп.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (як правонаступника Головного управління ДФС у м. Києві) у розмірі 384 грн. 20 коп., тобто, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу від 13.11.2018 року №Ф-226020-17 в розмірі 15 819,54 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Відокремлений підрозділ Головного управління ДПС у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011);

Відповідач 2: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ 43005393, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

Повне судове рішення складено 20.08.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна