Ухвала суду № 99178092, 25.08.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у зміні чи встановленні способу і порядку

виконання судового рішення

25 серпня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1604/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецької області, про визнання протиправних дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд із заявою до Чернівецького апеляційного суду, в якій просить:

- змінити спосіб виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада в справі № 600/1604/20-а із зобов`язання Чернівецького апеляційного суду вчинити дії - на стягнення з Чернівецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 заборгованість по суддівській винагороді в сумі 597980,42 грн.

В обґрунтування заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення позивачем зазначено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року, яке набрало законної сили визнано протиправними дії відповідача та зобов`язано Чернівецький апеляційний суд нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду судді, на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 567980,42 грн.

Звертав увагу суду на те, що на його звернення до відповідача, останній повідомив позивача про те, що відповідно до кошторису суду на 2021 рік видатки для проведення нарахування суддівської винагороди передбачені на працюючих суддів згідно штатного розпису суддів, тобто видатки на виплату судді у відставці, зокрема й позивача в сумі 567980,42 грн, бюджетними призначеннями (асигнуваннями) не передбачені, що свідчить про неможливість виконання рішення суду зобов`язального характеру, оскільки не цільове використання бюджетних асигнувань свідчить про порушення бюджетного законодавства з боку відповідача. Відтак, відсутність у відповідача бюджетних асигнувань на виконання рішення суду істотно ускладнює його виконання.

Позивач вважає, що відсутність у відповідача бюджетних асигнувань на виконання рішення суду є підставою для зміни способу виконання рішення суду.

Відповідачем письмових пояснень (заперечень) до суду не надано.

Ухвалою суду від 11.08.2021 року призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення в справі № 600/1604/20-а.

В призначене судове засідання учасники справи не з`явилися, при цьому до суду представником відповідача та третьої особи подані заяви, про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 378 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Розглянувши заяву про зміну способу виконання рішення суду, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №600/1604/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47230,00грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №533-ХІ від 13 квітня 2020 року. Зобов`язано Чернівецький апеляційний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 567980,42грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Чернівецького апеляційного суду залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року - без змін.

Ухвалою суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року касаційну скаргу Чернівецького апеляційного суду на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 600/1604/20-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, з участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії повернуто особі, яка її подала.

Таким чином, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №600/1604/20 набрало законної сили 26.04.2021 року.

04 червня 2021 року Чернівецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист в справі №600/1604/20.

Листом Чернівецького апеляційного суду від 14 червня 2021 року №03-14-23/С повідомлено позивача про неможливість виконання рішення суду у справі №600/1604/20 з огляду на те, що виконання зазначеного рішення суду повинно здійснюватися за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України”, заява № 60750/00, від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Таким чином, у відповідності до зазначених правових норм, зокрема, Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у даній справі, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України.

На виконання рішення суду від 30 листопада 2020 року у справі №600/1604/20-а судом видано виконавчий лист. На час розгляду даної заяви, рішення суду залишається не виконаним, що підтверджується матеріалами справи та письмовими поясненнями позивача.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто виключною правовою підставою для прийняття судом рішення про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють його виконання у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.

При цьому, під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в раніше встановлений порядок і спосіб.

Разом з тим, здійснення судом зміни порядку чи способу виконання рішення не повинно змінювати способу захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 16.05.2018 у справі №556/2609/14-а, від 12.04.2018 у справі №759/1928/13-а.

Відтак, зміною способу та порядку виконання судового рішення є прийняття судом нових заходів з метою реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. При цьому суд може змінити порядок і спосіб виконання судового рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частина 4 статті 245 КАС України).

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №600/1604/20, зокрема, зобов`язано Чернівецький апеляційний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 567980,42грн.

В поданій заяві про зміну способу і порядку виконання рішення суду позивач просить стягнути з Чернівецького апеляційного суду на користь позивача суддівську винагороду в сумі 567980,42 грн.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 3, 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зіставленні з положеннями частини 1, пункту 1 частини 2, частини 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України суд дійшов висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких-от цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (мається на увазі - з ДСА).

У даному випадку, Державна судова адміністрація не являлась стороною у справі, яка стосується спірних правовідносин.

Слід зазначити й те, що стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити цю заборгованість. Це два різні способи захисту порушеного права і передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.

Разом з тим, рішення суду на користь позивача має зобов`язальний характер, однак, зміна способу його виконання запропонованим заявником чином щодо стягнення суми коштів з відповідача, потягне зміну рішення по суті, що не відповідає інституту зміни способу його виконання.

Відтак, змінивши спосіб виконання такого рішення із зобов`язання перерахувати та виплатити суму суддівської винагороди на списання конкретної суми такої виплати, відбудеться зміна рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.

Оскільки зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов`язання суб`єктів владних повноважень здійснити виплату на стягнення такої виплати є незаконною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справах №№21-394а14, 21-475а14, та в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а.

Вказані висновки також узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а ( К/9901/1034/17), в якій суд відмітив, що зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Відтак, встановлення порядку виконання рішення суду шляхом стягнення з відповідача коштів у сумі 567980,42 грн (в тому числі і шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників") - на переконання суду, є безпідставним.

Суд також вважає за необхідне зазначити й те, що відсутність належного бюджетного фінансування для виплати суддівської винагороди не може слугувати підставою, яка робить неможливим виконання судового рішення, оскільки Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для нездійснення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про зміну способу і порядку виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №600/1604/20- а задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241, 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №600/1604/20-а - відмовити повністю.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя О.В. Боднарюк