Рішення № 99176416, 25.08.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5397/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2167 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

27 травня 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А2167 (далі-відповідач, ВЧ А2167) про визнання неправомірною бездіяльності військової частини А2167 МОУ в частині невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в день звільнення 19.03.2021; стягнення з ВЧ А2167 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 26053,56 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 19.03.2021 його звільнено із військової служби за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з закінченням строку контракту) та виключено зі списків особового складу військової частини А2167, однак відповідачем під час звільнення не здійснено з ним повного розрахунку. Натомість, повний розрахунок при звільненні здійснено лише 26.04.2021, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю. Отже, на думку позивача, відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26053,56 грн.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

20.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.57-60/, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що на військовослужбовців законодавство про працю, у тому числі положення статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, не поширюється. Відповідач наголосив, що ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права дізнався 29.03.2021 та заяви про поновлення строку звернення до суду не подав. Наголосив, що ВЧ А2167 не є розпорядником коштів, а для проведення необхідних виплат замовляє кошти у органі військового управління, якому підпорядкована, а отже, відповідачем вжито усіх заходів для проведення виплат позивачу.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

16 червня 2021 року позивачем подано до суду документи, якими усунено недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 01.06.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.07.2021 до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.65-67/, у якій позивач заперечив проти тверджень відповідача щодо непоширення законодавства про працю на спірні правовідносини. Вважає, що не проведення з вини відповідача остаточного розрахунку у день звільнення з військової служби є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю. На думку позивача, саме на відповідача покладено обов`язок повного та своєчасного розрахунку з працівником при звільненні, наслідки за неналежне виконання цього обов`язку теж покладено на нього. Також зазначив, що невиплата звільненому працівникові усіх сум, що належать до виплати є триваючим правопорушенням, тому місячний строк звернення до суду з цим позовом розпочав обчислюватися 27.04.2021, у той час як позивач звернувся до суду 25.05.2021.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2167 на посаді командира взводу з 19.03.2020 по 19.03.2021, що не заперечується сторонами у справі та підтверджується записом у військовому квитку ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 /а.с.13-18/.

Витягом із наказу командувача військ Оперативного командування "ПІВНІЧ" №48 від 01.03.2021 (по особовому складу) підтверджено, що капітана ОСОБА_1 , командира зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 72 окремої механізованої бригади, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з закінченням строку контракту) з 19.03.2021 /а.с.21/.

19.03.2021, капітана ОСОБА_1 , командира зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 72 окремої механізованої бригади, звільненого з військової служби у запас наказом командувача військ Оперативного командування "ПІВНІЧ" №48 від 01.03.2021 (по особовому складу) за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з закінченням строку контракту), з 19.03.2021 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджено витягом із наказу командира військової частини А2167 (по стройовій частині) від 19.03.2021 №78 /а.с.22/.

Зі змісту наказу командира військової частини А2167 (по стройовій частині) від 19.03.2021 №78 слідує, що позивачу підлягали до виплати: грошова компенсація за невикористану чергову відпустку за 2021 рік у кількості 6 діб; грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних діб за 2021 рік; винагорода за безпосередню участь в операції ООС за березень 2021 року військової служби за контрактом, що перебувають на лінії зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони, з розрахунку 6500 грн на місяць, а саме з 01 по 19 березня 2021 року; додаткова винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях за березень 2021 року із розрахунку 7000,00 грн на місяць, а саме з 01 по 19 березня 2021 року; щомісячна премія у розмірі 87 % місячного грошового забезпечення; надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням посадового окладу за військовим званням та надбавка за вислугу років з 01 по 19 березня 2021 року; одноразова грошова допомога по звільненню у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік у сумі 14872,90 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік у сумі 1270,00 грн /а.с.22/.

Згідно з грошовим атестатом №62 від 12.04.2021 /а.с. 23/ ВЧ А2167 виплачено ОСОБА_1 такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням до 19.03.2021 - 778,39 грн; посадовий оклад за 12 тарифним розрядом до 19.03.2021 - 2108,39 грн; надбавку за вислугу років до 19.03.2021 - 1154,71 грн; надбавку за особливості проходження військової служби до 19.03.2021 - 2626,96 грн; премію до 19.03.2021 - 1834,30 грн; додаткову премію до 19.03.2021 - 612,90 грн; грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 7436,45 грн; індексацію грошового забезпечення до 19.03.2021 - 203,13 грн.

Зі змісту виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 у АБ "Укргазбанк" /а.с.25-34/ на картковий рахунок позивача було зараховано від ВЧ А2167 грошові кошти у розмірі 1250,95 грн (23.03.2021), у розмірі 6717,26 грн та у розмірі 7000,00 грн (24.03.2021), при цьому остаточний розрахунок при звільненні здійснено 26.04.2021 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 48827,22 грн.

ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем проведення повного розрахунку при звільненні з 19.03.2021 по 26.04.2021, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до положень частин 1-3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" врегульовано розміри відповідних складових грошового забезпечення військовослужбовців.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому суд враховує норми трудового законодавства.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).

В силу положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Виходячи із змісту абзаців 1 ,2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд бере до уваги, що на час звільнення позивача із служби діяв Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі-Порядок №260).

Пунктом 7 Порядку №260 передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, обчислення грошового забезпечення військовослужбовців за вимогами законодавства здійснюється виходячи із календарних днів.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Виплата військовослужбовцям, які звільняються зі служби за власним бажанням, грошового забезпечення при звільненні врегульована статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі-Закон № 2011-XII), постановою КМУ від 30.08.2017 №704 та Порядком №260.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), та Верховним Судом від 19 червня 2019 року (справа №820/3313/17), 05 грудня 2019 року (справа №806/409/17), від 03 червня 2020 року (справа № 806/298/17).

Отже, зважаючи на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців, до спірних правовідносин суд застосовує окремі положення КЗпП, зокрема статті 116 та 117 КЗпП.

З аналізу зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача про те, що законодавство про працю не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб в частині відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено із військової служби 19.03.2021.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичний повний розрахунок з позивачем шляхом виплати грошового забезпечення при звільненні у розмірі 48827,22 грн здійснено 26.04.2021.

За таких обставин період затримки розрахунку з позивачем склав з 19 березня 2021 року по 26 квітня 2021 року - 38 календарних днів (не включаючи день фактичного розрахунку 26.04.2021).

Отже, відповідач прострочив виконання обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ВЧ А2167 щодо проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 з 19.03.2021 по 26.04.2021, тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує положення пункту 7 Порядку №260, відповідно до якого обчислення грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється виходячи із календарних днів.

Згідно із довідкою ВЧ А2167 від 12.07.2021 №1107, наданою на вимогу суду, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню, січень 2021 року та лютий 2021 року, склав 14484,33 грн щомісячно.

Враховуючи положення Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 490 грн 99 коп. (28968,66 грн (14484,33 + 14484,33) /59 (кількість календарних днів у січні-лютому 2021 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 18657,62 гривні (38 (днів) * 490,99 (середньоденне грошове забезпечення)).

Така позиція суду відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 26 квітня 2019 р. в справі № 806/536/16 (К/9901/7661/18), від 25 квітня 2019 р. № 804/5864/17 (К/9901/58138/18), від 30 січня 2019 р. № 807/3664/14 (К/9901/20295/18), від 30 січня 2019 р. № 806/217/17 (К/9901/21688/18), від 18 квітня 2019 р. № 806/889/17 (К/9901/34490/18).

Суд не бере до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26053,56 грн (685,62 грн х 38 календарних днів), наведений у позовній заяві, оскільки розрахунок середньоденного заробітку у розмірі 685,62 грн (14872,90 + 9123,65)/(20+15) зроблено виходячи із кількості робочих діб, що не узгоджується із нормами чинного законодавства, в тому числі Порядку № 100.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 надано тлумачення, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому у рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зважаючи на те, що днем фактичного розрахунку із позивачем є 26.04.2021, то перебіг строку для звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається саме з цієї дати.

З огляду на вказане, враховуючи те, що позивачем подано до суду позовну заяву 25.05.2021, що підтверджено поштовим штемпелем на конверті, останнім не було порушено законодавчо встановлені строки для звернення до суду із вказаним позовом.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі 814/480/17, від 25.06.2020 у справі №440/2896/19.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на те, що ВЧ А2167 не є розпорядником коштів, а для проведення необхідних виплат існує необхідність замовлення коштів у органі військового управління, якому вона підпорядкована, оскільки наведене не спростовує обов`язку відповідача провести з працівником повний розрахунок при звільненні у строки, визначені статтею 116 КЗпП.

Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позицій сторін отримали достатню оцінку.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені трудовим законодавством строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновків про те, що у позивача є право на отримання середнього заробітку за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з військової частини А2167 на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 19.03.2021 по 26.04.2021 у сумі 18657,62 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті. Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, адміністративний позов належить задовольнити частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).

Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1816,00 грн, що підтверджується дублікатом чеку від 10.06.2021 /а.с.51/.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1558 грн. 24 коп. (908 грн + 650,24 грн)

Також у позовній заяві міститься заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, мотивуючи їх відсутністю документів, які б підтверджували витрати на правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.35/, ордер /а.с.36/, квитанцію до прибуткового касового ордеру №5 від 24.05.2021 /а.с.37/, договір про надання правничої допомоги від 24.05.2021 №4 /а.с.38-41/, додаток до договору про надання правової допомоги від 24.05.2021 /а.с.42-43/.

За змістом пункту 1 договору про надання правничої допомоги від 24.05.2021 №4 /а.с.38-41/ клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання, під час строку договору здійснити представництво клієнта у Полтавському окружному адміністративному суду за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2167 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана у пункту 1 Договору, клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору в розмірі та на умовах визначених в Додатку до цього Договору (пункт 3 Договору).

За змістом Додатку до Договору від 24.05.2021 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правничої допомоги у розмірі 4000,00 грн (пункт 1).

Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено та підписано позовну заява з додатками, копією квитанції до прибуткового касового ордеру №5 від 24.05.2021 на суму 4000,00 грн (Підстава платежу: Договір про надання правничої допомоги від 24.05.2021) підтверджено факт оплати послуг адвоката.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Водночас, зважаючи на часткове задоволення позову (задоволення немайнової вимоги та часткове задоволення майнової вимоги), суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3432,25 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до військової частини А2167 (бул. Олександрійський А2176, м. Біла Церква, Київська область, 09100, ідентифікаційний код 08267926) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2167 щодо проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 з 19.03.2021 по 26.04.2021.

Стягнути з військової частини А2167 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 19.03.2021 по 26.04.2021 у сумі 18657,62 грн (вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім гривень шістдесят дві копійки) з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2167 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 1558,24 грн (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім гривень двадцять чотири копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3432,25 грн (три тисячі чотириста тридцять дві гривні двадцять п`ять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол