Рішення № 99176147, 25.08.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7903/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІОРІНО” (вул. Грецька, 44, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41349383) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІОРІНО” до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.03.2020 року №0072930705, 0072940705, 0072950705.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС в Одеській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ФІОРІНО» з питань дотримання за період з 23.05.2017 року по 30.09.2019 року вимог податкового та валютного законодавства, а також з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 09.03.2021 р. № 3399/15-32-07-04/41349383.

В вищезазначеному акті перевірки відповідач вбачає, що порушення Позивачем норм чинного податкового законодавства полягали у безпідставному включенні до складу податкового кредиту декларацій з ПДВ за липень - вересень 2019 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» за наслідками постачання пшениці та ячменю на адресу Позивача, а також у невключені до складу доходів декларації з податку на прибуток за 9 місяців 19 р вартості отриманих від ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» пшениці та ячменю в частині, яка дорівнювала вартості цих культур, поставлених ТОВ “ФІОРІНО” на адресу його покупців.

Позивач зазначає, що в акті від 09.03.2021 р. №3399/15-32-07-04/41349383 відсутні відомості як про наявність події податкового правопорушення, його складу, так і про наявність вини ТОВ “ФІОРІНО” у його вчиненні. Під час проведення перевірки, контролюючим органом не було встановлено фактів, які б свідчили про неспроможність ТОВ «ФІОРІНО» здійснювати свою господарську діяльність. При цьому ТОВ «ФІОРІНО» має достатньо великі обсяги торгівлі та постійно співпрацює з десятками підприємств по всій території України.

ТОВ «ФІОРІНО» є суб`єктом реального сектору економіки, було створено та функціонує з діловою метою - отримання прибутку, а отже було створено без наміру ухилення від сплати податків чи незаконної оптимізації такої оплати і його подальша діяльність не спрямована на досягнення такої мети.

Посилання Відповідача в акті на те, що TOB «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ», яке було постачальником ТОВ "ФЮРІНО”, здійснювало господарську діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних із наданням податкової вигоди третім особам, є припущенням Відповідача, яке не було ним належним чином підтверджене. Наведені припущення були зроблені Відповідачем на підставі інформації з внутрішніх автоматизованих систем ДПС України та інформації від ГУ ДПС у Донецький області.

Разом з цим відповідачем не було проведено ані документальної перевірки ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ», ані зустрічної звірки на цьому підприємстві з питань здійснення ним господарських операції з ТОВ “ФІОРІНО”.

Господарські взаємовідносини між ТОВ “ФЮРІНО” та ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» були організовані таким чином, що грошові кошти сплачувались на адресу останнього після отримання пшениці та ячменю та реєстрації ним податкових накладних, складених по результатам таких господарських операцій.

ТОВ «ФІОРІНО» було отримано дохід від подальшого продажу товару, придбаного у ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ». Таким чином викладені вище обставини свідчать, що відбувся фактичний рух активів - пшениці та ячменю по ланцюгу постачання ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» - ТОВ «ФІОРІНО» - покупці, а також відбувся зворотній рух грошових коштів від ТОВ «ФІОРІНО» на адресу його кредиторів - постачальників ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ», та від кредиторів - покупців па адресу ТОВ «ФІОРІНО».

За відсутності в Акті перевірки від 09.03.2021 р. № 3399/15-32-07-04/41349383 відомостей про те, що Позивач приймав участь в шахрайській схемі щодо податку па додану вартість, яка на думку Відповідача нібито могла бути організована контрагентами ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» Позивач вважає що він не повинен нести за це відповідальність, а отже не є та не може бути суб`єктом податкового правопорушення.

Ухвалою суду від 01.06.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

25.06.2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача є повністю необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіркою встановлено, за інформацією зазначеною в наданих до перевірки первинних документах, що ТОВ «ФІОРІНО» у липні, серпні 2019р. було придбано пшеницю, ячмінь у контрагента - ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ".

Враховуючи проведений аналіз «ймовірного» ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) встановлено, ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" (код за ЄДРПОУ 40091659) виписано податкові та видаткові накладні на товар (пшениця, ячмінь) відмінний від того, який придбавався по ланцюгу постачання, наявна підміна (фіктивне введення в обіг) товару, що свідчить про нереальність господарської операції по придбанню зернової продукції у ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ".

Таким чином враховуючи вищенаведене, в ході проведення перевірки не встановлено походження товару, реалізованого ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" на адресу ТОВ «ФІОРІНО», а саме: відсутня можливість підтвердження виробництва власними силами ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ", відсутня можливість підтвердження залученням третіх організацій з метою виробництва, відсутнє ланцюг придбання до виробника. У сукупності наведених фактів, вказане свідчить про нереальність господарської операції по придбанню товару у ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ".

В свою чергу у контрагентів ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" відсутня можливість фактичного здійснення господарських операцій з одержання/поставки товарів, відсутні основні фонди, транспортні засоби, що необхідні для здійснення господарських операцій з надання послуг та придбання, навантаження, розвантаження, транспортування та зберігання товарів у задекларованих обсягах, відсутні необхідні трудові та виробничі ресурси.

Виходячи з наведеного, ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" (код за ЄДРПОУ 40091659), яке було постачальником ТОВ «ФІОРІНО», здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

В ході перевірки контролюючим органом, також враховано наявну в податковому органі податкову інформацію отриману від ГУ ДПС у Донецькій області (за місцем реєстрації платника податків) листом від 02.03.2020 №89/05-99-05-14/40091659, щодо ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» (код за ЄДРПОУ 40091659) за звітний період декларування ПДВ липень - серпень 2019 р. Дану інформацію враховано в ході перевірки взаємовідносин даного постачальника з ТОВ «ФІОРІНО».

Ухвалою суду від 27.07.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання 10.08.2021 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, та у зв`язку з відсутністю потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 10.08.2021 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

В період з 09.02.2021 року по 22.02.2021 року, посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІОРІНО», код за ЄДРПОУ 41349383, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.05.2017 по 30.09.2019 року.

За результатами перевірки 09.03.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області складено акт №3399/15-32-07-04/41349383 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІОРІНО», код за ЄДРПОУ 41349383.

В ході перевірки було встановлено наступні порушення:

п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 cт.134, п. 135.1 cт.135, п. 137.1 cт. 137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), п.5, п.7, п.8, п.10, п.21 П(С)БО 15 «Дохід» затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290 (із змінами та доповненнями), пункту 1, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 809 1 78 грн.;

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 cт. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4 855 308 грн.;

п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 cт.198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого завищено від`ємне значення, що переноситься на наступний звітний податковий період у сумі 4 439 975 грн.

На підставі акту перевірки від 09.03.2021 №3399/15-32-07-04/41349383 Головне управління ДПС в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

від 30.03.2021 р. №0072930705 на суму 4 761 473 грн. (у т.ч. податок на прибуток - 3 809 178 грн. та штрафні санкції у розмірі 25 % від суми донарахованого податку - 952 295 грн.);

від 30.03.2021 р. №0072940705 на суму 6 069 135 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 855 308 грн. та штрафні санкції у розмірі 25 % від суми донарахованого податку 1213 827 грн.):

від 30.03.2021 р. №0072950705 на суму завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду -4 439 975 грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.21 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до положень п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПКУ, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі;

нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що ТОВ «ФІОРІНО» у перевіряємому періоді мало взаємовідносини з контрагентом ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ»

Взаємовідносини між позивачем та зазначеним контрагентом відбувались згідно укладеного договору поставки №05/07 від 05.07.2019 року, предметом якого була поставка позивачу сільськогосподарської культури українського походження 19р.

Дослідивши зміст вказаного договору, суд дійшов висновку, що він містить всі істотні умови, які передбачені чинним законодавством. Зазначений договір є чинними, ніким не скасований, а його виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

За договором №05/07 від 05.07.2019 року позивачем було придбано пшеницю, пшеницю 3кл. та ячмінь.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій за договором №05/07 від 05.07.2019 року було надано видаткові накладні, податкові накладні.

Позивачем була здійснена оплата на виконання вищезазначених договорів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Перевезення придбаного у ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» товару, здійснювалось за рахунок ТОВ «ФІОРІНО» із залученням перевізника ТОВ «КНАП» (код ЄДРПОУ 38644569) відповідно до Договору про надання послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 10/10 від 10.10.18, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями та податковими накладними.

Таким чином суд зазначає, що матеріали справи містять необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, а окремі недоліки таких документів не змінюють їх суті та змісту.

Надаючи оцінку правовідносинам позивача з контрагентами, відповідач, як на підстави відсутності реальності господарських операцій, посилається на ті обставини, що в ході перевірки контролюючим органом, також враховано наявну в податковому органі податкову інформацію отриману від ГУ ДПС у Донецькій області (за місцем реєстрації платника податків) листом від 02.03.2020 №89/05-99-05-14/40091659, щодо ТОВ «АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ» (код за ЄДРПОУ 40091659) за звітний період декларування ПДВ липень - серпень 2019 р. Так у контрагентів ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" відсутня можливість фактичного здійснення господарських операцій з одержання/поставки товарів, відсутні основні фонди, транспортні засоби, що необхідні для здійснення господарських операцій з надання послуг та придбання, навантаження, розвантаження, транспортування та зберігання товарів у задекларованих обсягах, відсутні необхідні трудові та виробничі ресурси. Враховуючи проведений аналіз «ймовірного» ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) встановлено, що ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ" (код за ЄДРПОУ 40091659) виписано податкові та видаткові накладні на товар (пшениця, ячмінь) відмінний від того, який придбавався по ланцюгу постачання, наявна підміна (фіктивне введення в обіг) товару, що свідчить про нереальність господарської операції по придбанню зернової продукції у ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ".

З приводу наведеного суд зазначає, що якщо контрагент ТОВ «ФІОРІНО» не виконав свого зобов`язання зі сплати відповідних податків, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідачем не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ «ФІОРІНО», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності своїх контрагентів, якщо така мала місце.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, слід зазначити, що обставини, зазначені відносно ТОВ "АГРОСПОЖИВАННЯ ОРЕОЛ", не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому суд зазначає, що при вирішенні податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Суд зазначає, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ «ФІОРІНО» не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій Позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «БУЛВЕС АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У рішенні по справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

При цьому Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під “законом” Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути “доступним” (accessible) та “передбачуваним” (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. “Доступність закону” означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. “Передбачуваність” означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі “Маркс проти Бельгії”, п.69). Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі “Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів”, п.53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має “легітимне сподівання” (“Федоренко проти України”, “Едуард Петрович Мельник проти України”) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право (“Бурдов проти Росії”, “Юрій Миколайович Іванов проти України”, “Агрокомплекс проти України”); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу (“Брезовец проти Хорватії”, “Рисовський проти України”, “Кечко проти України”, “Стреч проти Великобританії”, “Москаль проти Польщі”, “Сук проти України”, “Федоренко проти України”, “Україна-Тюмень проти України”).

Відповідно до п.50 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З огляду на зазначене, враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 30.03.2020 року №0072930705, 0072940705, 0072950705 є протиправними та належить до скасування.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 22700 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 22700 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІОРІНО” (вул. Грецька, 44, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41349383) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 30.03.2020 року №0072930705.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 30.03.2020 року №0072940705.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 30.03.2020 року №0072950705.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІОРІНО” (вул. Грецька, 44, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41349383) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук