Рішення № 99175808, 25.08.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 р. № 400/4656/21 м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суд Лебедєва Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 17.03.2020 року ВП № 54486612,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач) про:

- визнання неправомірними дії державного виконавця Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення 17 березня 2020 року постанови № 54486612 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 15 854, 56 гривень;

- визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 року ВП № 54486612.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 54486612 головним державним виконавцем Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесена безпідставно, оскільки державний виконавець не стягнув з боржника на користь стягувача у примусовому порядку заборгованість, визначену у виконавчому написі у розмірі 176 878, 81 грн. Вказала, що у рамках вказаного виконавчого провадження з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" відповідачем стягуто лише 2630,92 грн. із загальної суми заборгованості. Тобто, відповідачем не було здійснено дій з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5187 від 07.06.2017 року. Отже, у відповідача були відсутні і підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі 15 854, 56 грн. ОСОБА_2 вважає, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.03.2020 року винесена з порушенням чинного законодавства та без врахування всіх обставин справи, а тому вказане рішення підлягає скасуванню, у зв`язку із чим позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконаня ухвали суду від 29.06.2021 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано уточнену позовної заяви (з копією для учасників справи) із заявою про поновлення строку для звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач зазначила, що постанову Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 року ВП № 54486612 позивач не отримувала та про її існування дізналася лише 16.06.2021 року під час ознайомлення з виконавчим провадженням.

Ухвалою від 11.08.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/4556/21, ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ та призначив судове засідання на 18 серпня 2021 року.

Вказаною ухвалою суд клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнив, визнав причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 17.03.2020 року ВП № 54486612 поважними та поновив строк звернення до адміністративного суду з наведеним позовом.

18.08.2021 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послалився на те, що до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від ПАТ КБ "Приватбанк" надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5187 від 07.06.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 179 878, 81 гривень, які є боргом за кредитним догвором Б/Н від 06.07.2010 року, укладеного між нею та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". Подана заява та виконавчий документ відповідає вимогам передбаченим чинним законодавством, у зв`язку з чим, керуючись статтею 26 Законом України “Про виконавче провадження”, державним виконавцем прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, до відділу надійшла письмова заява стягувача ПАТ КБ "Приватбанк" про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”. 17.03.2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”. Разом з тим, 17.03.2020 року державним виконавцем відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 15 854, 56 грн. Отже, прийнята відповідачем постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 18.08.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 18.08.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання представника позивача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.06.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. видано виконавчий напис № 5187 про стягнення з ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 179 878, 81 гривень, які є боргом за кредитним догвором Б/Н від 06.07.2010 року, укладеного між нею та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

До Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від ПАТ КБ "Приватбанк" надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса № 5187 від 07.06.2017 року.

Розглянувши заяву ПАТ КБ "Приватбанк", головним державним виконавцем Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 10.08.2017 року було відкрито виконавче провадження № 54486612.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

17.03.2020 року головним державним виконавцем Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 54486612 на підставі п. 9 частини 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у звязку з фактичним виконанням в повному обсязі.

17.03.2020 року головний державний виконавець Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виніс також постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 15 854, 56 грн.

Не погоджуючись з постановою про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №54486612 від 17.03.2020 року, позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження”.

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), згідно з пунктом 2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207 із наступними змінами), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Між тим, Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Суд зазначає, що позов мотивований протиправністю оскаржуваної постанови як такої, що прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, позивач посилається на те, що відповідачем не було здійснено дій з примусового виконання виконавчого напису, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Підстави за яких виконавчий збір не стягується передбачені статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, частиною 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Крім того, згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно системного аналізу статей 26, 27 Закону № 1404-VIII, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язаний з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак, одночасно з відкриттям виконавчого провадження держаний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Як вбачається з матеріалів справи, жоден з цих випадків не мав місця у спірних відносинах.

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Стягнення виконавчого збору є безумовним обов`язком державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до виконання рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Під час з`ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором б/н від 06.07.2010 року, про що свідчить лист АТ КБ "Приватбанк" від 18.03.2020 року.

Разом з тим, ще 10.08.2017 року було відкрито виконавче провадження № 54486612.

Таким чином, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5187 від 07.06.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 179 878, 81 гривень було виконано боржником після відкриття виконавчого провадження №54486612.

17.03.2020 року головним державним виконавцем Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 54486612 на підставі п. 9 частини 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Саме таким чином державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження від 10.08.2017 року зазначив про стягнення з боржника виконавчого збору, а в подальшому у зв`язку з відсутністю сплати виконавчого збору у повному обсязі на час закінчення виконавчого документа стягувачу, виніс оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 року.

За таких обставин, державним виконавцем правомірно, враховуючи положення ч. 3 ст. 40 ЗУ "Про виконавче провадження" винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 року ВП №54486612.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі №750/7424/17, (адміністративне провадження №К/9901/21724/18), яку з урахуванням приписів ч.5 ст. 242 КАС України суд враховує при вирішення даного спору.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову ВП ВС від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

В даній справі спір виник з підстав винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у звязку з закінченням виконавчого провадження на підставі ч. 9 ст. 39 Закону через фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд не приймає посилання позивача на статтю 27 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» в попередній редакції, яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, оскільки хоча й виконавче провадження було відкрито за чинності попердньої редакції закону, разом з тим, з огляду на те, що відбулось фактичне виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі, то виконавець зобовязаний стягнути виконавчий збір у повному розмірі.

Враховуючи викладене та те, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця, а також, те, що відсутні підстави, передбачені законом, для не стягнення виконавчого збору, спірна постанова є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У випадку відмови у задоволенні позову фізичної особи статтею 139 КАС України відшкодування судових витрат, в тому числі судового збору, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Миру, 213, смт. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000, ідентифікаційний код 34642882) про визнання неправомірними дії державного виконавця Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення 17 березня 2020 року постанови № 54486612 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 15 854, 56 гривень; визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 року ВП № 54486612 - відмовити.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 25.08.2021 року.

Суддя Г. В. Лебедєва