Рішення № 99175041, 20.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2021 року м.Київ №320/3954/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0331-8/58868 від 17.07.2020 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до положень п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент його звільнення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років з червня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.08.1990 по 13.08.2004 позивач проходив військову службу, та з якої був звільнений 13.08.2004 в запас. На день звільнення він мав вислугу років - 14 років і 12 днів. У зв`язку з виповненням 45 років та за наявності загального трудового стажу більше 25 років, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років. Проте, відповідач, листом від 17.07.2020 повернув Київському військовому обласному комісаріату пакет документів без виконання, вважаючи, що згідно п."а" ст. 12 Закону України "Про Пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсія за вислугу років призначається за наявності вислуги 20 років і більше. Позивач вважає дану відмову протиправною та наголошує на тому, що відповідно до п."б" вищезгаданої статті в редакції, що діяла на час його звільнення, він набув право на пенсію за вислугу років.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що ст.12 Закону України "Про Пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" чітко визначено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності відповідної вислуги років в календарному обчисленні та містить виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Тобто, на думку відповідача, саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсії. Позивач такої вислуги у мінімально-визначеному законодавством, розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.

Не погоджуючись з відзивом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення, а тому наголосив, що він набув право на призначення пенсії на підставі п."б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Лубенським МРВ УМВС України в Полтавській області 11.03.1996 (а.с. 5, 6).

У період з 01.08.1990 по 13.08.2004 позивач проходив військову службу у Збройних силах України, що підтверджується довідкою Богуславського районного військового комісаріату та витягами з наказів (а.с. 15, 16, 17), зокрема, ОСОБА_1 був:

- з 01.08.1990 по 31.08.1992 - курсантом Томського ВВКУЗ;

- з 31.08.1992 по 02.08.1994 - курсантом Полтавського ВВКУЗ;

- з 02.08.1994 по 31.08.1995 - методистом-організатором (КВР) з гуманітарної культурно-виховної роботи, в/ч 61606 ОдВО;

- з 31.08.1995 по 31.03.1999 - офіцером (по культурно-виховній, просвітницькій роботі і технічним засобам пропаганди, групової пропаганди відділення виховної роботи) в/ч А3962 ОдВО;

- з 31.03.1999 по 27.10.2000 - офіцером по аналізу СПС, в/д та профілактики правопорушень, відділення виховної роботи, в/ч А3962 ПІвнОК;

- з 27.10.200 по 10.08.2001 - старшим офіцером (з соціально-психологічної підготовки, психолог) відділення виховної роботи, в/ч А 3962 ПІвнОК;

- з 10.08.2001 по 20.06.2003 - слухачем, ВГІ НАОУ;

- з 20.06.2003 по 20.11.2003 - офіцером ( професійно-психологічного відбору, психолог) відділення виховної роботи в/ч А0473 ЧБП;

- з 20.11.2003 по 18.08.2004 - начальником клубу, офіцером з організації дозвілля, в/ч А04 ЧБП;

- з 13.08.2004 - звільнений з військової служби в запас за п.63 п.п. "а" (після закінченню строку контракту) за наказом командира військової частини А0473 №185 від 13.08.2004.

Також, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 13.08.2004 (а.с. 7-9), останній:

- з 01.08.1990 - був призваний на військову службу (наказ №290 від 01.08.1990);

- з 13.08.2004 - був звільнений у запас за п. 63 п.п. "А" (після закінчення строку контракту та у зв`язку з реформуванням ЗС України);

- з 07.09.2004 по 31.01.2005 - перебував на обліку Лубенського міськрайонного центру зайнятості як безробітний;

- з 03.03.2005 по 06.04.2005 - перебував на обліку Богуславського районного центру зайнятості як безробітний;

- з 20.04.2005 по 16.10.2015 - був прийнятий електромеханіком електрозв`язку на дільницю технічної експлуатації станційних споруд Київської обласної філії ВАТ "Укртелеком", Центр електрозв`язку №11;

- з 30.10.2015 по 22.11.2015 - перебував на обліку Богуславського районного центру зайнятості як безробітний;

- з 23.11.2015 по 01.04.2017 - був прийнятий на посаду електромеханіка електрозв`язку Богуславського цеху технологічного зв`язку Черкаського регіонального центру за строковим трудовим договором на період відсутності основного працівника;

- з 17.04.2017 по 31.10.2017 - перебував на обліку Богуславського районного центру зайнятості як безробітний.

З витягу із наказу Командира військової частини А0473 (по стройовій частині) від 13.08.2004 №185 вбачається, що позивача, капітана військової служби, начальника клубу - офіцера з організації дозвілля, звільненого наказом Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.07.2004 №208 в запас за п. 63 п.п. "а" (після закінчення строку контракту) та в зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, було виключено з 13.08.2004 зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Лубенського РВК Полтавської області (а.с. 17).

11.06.2020, Київський обласний військовий комісаріат, у відповідності до вимог п.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", звернувся до відповідача з поданням про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, до якої додав заяву позивача про визначення пенсії, копії витягів з наказів про звільнення позивача, паспорту позивача, ідентифікаційного коду позивача, витяг з реєстру застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 (а.с. 13).

Однак, відповідач, листом №1000-0331-8/58868 від 17.07.2020, повернув Київському обласному військовому комісаріату весь пакет документів без виконання. На обґрунтування чого, зазначив, що згідно п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсія за вислугу років призначається, зокрема, офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше (а.с.11).

В подальшому, у жовтні 2020 року, Богуславський районний військовий комісаріат повернув позивачеві зазначений пакет документів без виконання, відколи позивач й дізнався про порушення своїх прав (а.с. 10).

Не погоджуючись з протиправною відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (надалі - Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») та Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Тобто, дійсно діюче законодавство пов`язує можливість призначення пенсії за вислугу років саме з наявністю на день звільнення зі служби двох умов: 1) досягнення 45-річного віку; 2) страхового стажу 25 років, з яких не менше ніж 12 років і 6 місяців служби в органах внутрішніх справ.

З аналізу діючої редакції статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вбачається, що ОСОБА_1 не має право на призначення пенсії за вислугою років.

Разом з тим, в період з 31 липня 2002 року по 29 квітня 2006 року (на момент звільнення позивача з займаної посади - 13.08.2004) діяла інша редакція статті 12 Закону, у редакції Закону №51-IV від 04 липня 2002 року.

З аналізу вказаної редакції вбачається, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв`язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Відтак, у відповідності до вимог, чинного на момент звільнення позивача з військової служби, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 51-IV від 04 липня 2002 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж більше 25 років, з яких 14 років та 12 днів місяців військова служба.

29 квітня 2006 року набув чинності інший Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» № 3591-IV, яким право на призначення пенсії за вислугою років, ставилося в залежності від наявності 45-річного віку та страхового стажу саме на час звільнення зі служби.

Вирішуючи питання, чи втратив позивач право на призначення пенсії за вислугою років, яке він набув на підставі Закону № 51-IV від 04 липня 2002 року, у зв`язку з набуттям чинності 29 квітня 2006 року Закону № 3591-IV від 04 квітня 2006 року, суд вважає за необхідне звернути увагу на сталу практику постановлену Верховним Судом.

Зазначене питання було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом. Так, у постанові від 21 листопада 2019 року у адміністративній справі № 331/1442/17, Верховним Судом висловлена позиція, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Також, аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 404/8137/13-а, від 16 липня 2019 року у справі № 686/651/17, від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а.

При цьому, суд також звертає увагу, що статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002).

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

У рішенні № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зауважив, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 21-630а14 та від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а14 та у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а.

Крім того, відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-ІУ та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Отже, право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені з військової служби, при досягненні ними в майбутньому 45 років та 12 календарних років і 6 місяців вислуги років, було встановлено пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій при вирішенні даної категорії справ, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 539/3872/14-а, та від 16.07.2019 у справі № 686/651/17. Також, аналогічного висновку дійшов і Шостий апеляційний адміністративний суд у поставі від 12.04.2021 у справі №640/21531/20.

Також, слід зазначити, що порядок подання документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затверджено Постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.02.2007р. за № 135/13402.

Відповідно до пункту 1 Порядку, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства транспорту та зв`язку України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань ( далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Згідно пунктом 12 Порядку № 3-1 уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.

В свою чергу, у відповідності до пункту 14 Порядку № 3-1 орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

При цьому, саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення.

Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1980/16-а.

Тобто, виходячи з аналізу вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що при наявності у особи права на пенсію, така особа звертається до суб`єкту з якої її було звільнено з заявою щодо підготовки та подання документів до уповноваженого пенсійного органу для подальшого призначення пенсії.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Київським обласним військовим комісаріатом було направлено необхідний пакет документів для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно пункту б статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», проте відповідач дійшов хибного висновку про відсутність підстав для призначення позивачеві пенсії за вислугу років, внаслідок чого повернув зазначений пакет документів без виконання.

Враховуючи викладені вище обставини, та встановлений факт того, що ОСОБА_1 має наявний необхідний стаж та право на призначення пенсії за вислугою років, які встановлені пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 24.06.2020 (згідно вхідного №957 від 24.06.2020), суд приходить до висновку про наявність у діях пенсійного органу протиправності, які полягають у відмові позивачеві у призначенні пенсії, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Керуючись викладеним, суд зауважує, що з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправні дії відповідача, з метою належного захисту прав позивача, виходячи з повноважень, встановлених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 24 червня 2020 року.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0331-8/58868 від 17.07.2020 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до положень п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент його звільнення з військової служби.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) призначити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме - з 24 червня 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.