Рішення № 99174070, 26.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 рокуСправа № 160/9973/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Верба І.О., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

1. 22.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 282 доби чергових відпусток за 2014-2020 роки під час звільнення зі служби, відповідно до наказу № 94-О від 08.06.2021;

- зобов`язання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 282 доби чергових відпусток за 2014-2020 роки у розмірі 117312 грн;

- стягнення з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області завданої позивачу моральної шкоди в сумі 25000 грн.

2. Ухвалою суду від 29.06.2021 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази, встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.

3. 23.07.2021 відповідач надав відзив на позов.

4. 27.07.2021 позивач надав відповідь на відзив.

5. 09.08.2021 відповідач надав заперечення.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

6. У червні 2021 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням, проте при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки з 2014-2020 роки.

7. Із тривалістю стажу роботи безпосередньо пов`язані і питання реалізації права на відпустку, в тому числі: визначення тривалості відпустки та отримання грошової компенсації за невикористану відпустку у разі звільнення.

8. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України, особу не можу бути позбавлено такого права.

9. Пункт 51 Положення № 114 визначає, що тривалість відпустки осіб визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

10. Станом на жовтень 2014 року позивач мав вислугу у календарному обчисленні понад 20 років, а відповідно і мав право на чергову відпустку тривалістю 45 діб щорічно.

11. Слід акцентувати увагу, що нормами Положення № 114, не врегульовано питання визначення права особи на відпустку за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням.

12. Водночас, існує ціла низка загальних норм, які стосуються такої життєвої ситуації.

13. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Ідентичним за змістом є і пункт 2 частини 1 статті 82 КЗпП України.

14. Слід звернути увагу, що вищевказані норми Закону України «Про відпустки» та КЗпП України не суперечать приписам Положення № 114, не конфліктують з ними, а в своєму поєднанні відповідають правовим актам вищої юридичної сили (Конституції України, Конвенції про захист прав людини, практиці ЄСПЛ) та лише більш зрозуміло і детально регулюють певні правовідносини.

15. Необхідність застосування відповідних норм КЗпП України та інших Законів України, як загальних правових норм, для врегулювання правовідносин, які не врегульовані спеціальним нормативно-правовим актом (Положенням № 114), випливає і з ґрунтовного аналізу змісту статті КАС України та відповідає правовій позиції, викладеній в рішеннях Верховного Суду України.

16. З огляду на викладене існують всі підстави стверджувати, що при вирішенні цього питання не може бути виставлено в пріоритетність лише приписи Положення № 114, як спеціального нормативно-правового акту, що регулює порядок проходження служби, оскільки Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки», до всіх без виключення працюючих громадян України, встановлено державні гарантії права на відпустки та визначено їх умови.

17. Враховуючи викладене та з огляду на те, що рішенням суду у справі № 864/17840/14 звільнення позивача з посади було визнано незаконним, а вимушений прогул було фактично оплачено ГУ ДФС у Дніпропетровській області, позивач вважає за можливе стверджувати про існування у нього права на чергову відпустку за період з жовтня 2014 року по грудень 2020 року (період вимушеного прогулу) тривалістю 45 діб за кожний повний рік стажу.

18. Слід зазначити, що право на чергу відпустку за 2021 рік використано в період травня- червня поточного року і спору з цього приводу між сторонами не існує.

19. Станом на 08.06.2021 загальна кількість днів невикористаних в попередніх роках відпусток складала 282 діб, в тому числі: за 2014 рік 12 діб, за 2015 рік 45 діб, 2016 рік 45 діб, 2017 рік 45 діб, 2018 рік 45 діб, 2019 рік 45 діб, 2020 рік 45 діб.

20. Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

21. Право на грошову компенсацію за невикористану відпустку передбачено пунктом 56 Положення № 114, пунктом 1-3 розділу ХІІ Положення № 616.

22. З огляду на викладене існують всі підстави стверджувати, що у році звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на всі відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається також і в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

23. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Розділу ХП Положення № 616 кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення. Всупереч вказаній нормі в наказі про звільнення № 94-0 від 08.06.2021 відповідач взагалі не зазначив відомостей про наявність невикористаних в попередніх роках чергових відпусток.

24. Розмір одноденного грошового забезпечення для розрахунку розмір виплат за кожний день відпустки розраховується наступним чином: (6910 + 410 + 4160) / 30 = 416 грн на добу. За період вимушеного прогулу (з жовтня 2014 по грудень 2020 року) у позивача виникло право на 282 доби чергової відпустки, яка не була використана на момент звільнення.

25. Сума грошової компенсації за невикористані дні відпустки, на отримання якої позивач мав право при звільненні складає: 282 доби х 416 грн на добу = 117312 грн.

26. До червня 2021 року спору стосовно визнання права позивача на відпустку за час вимушеного прогулу не виникало, а відповідно позовні вимоги щодо визнання такого права у справі № 804/17840/14 не пред`являлись. Також у цій справі не було заявлено і вимог щодо отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за цей час.

27. Із посиланням на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, позивач зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

28. В обґрунтування позовних вимог про стягнення морально шкоди позивач назначив: неможливість навіть «спокійно піти на пенсію» після майже 27 років бездоганної служби, в наслідок цинічного ігнорування моїх конституційних прав, призвело до глибоких душевних хвилювань, а також завдало мені значної моральної шкоди. При цьому, за моїм особистим сприйняттям подібне відношення і протиправна поведінка (бездіяльність) по відношенню до мене з боку ГУ ДФС у Дніпропетровській області не була поодинокою або випадковою, а носила системний, а можливо навіть цілеспрямований характер. Так, перший раз доволі сильних душевних страждань я зазнав в жовтні 2014 року, коли мене протиправно було звільнено зі служби в податковій міліції та з займаної посади. При цьому, слід прийняти до уваги, що свого часу я отримав освіту в спеціалізованому навчальному закладі (Університет внутрішніх справ) за напрямом навчання економіст та юрист з поглибленим вивченням методів оперативно-розшукової діяльності. Після п`яти років навчання я отримав одразу два дипломи і обидва з відзнакою (червоні дипломи). Вказане передбачало реалізацію моїх знань і отриманих навиків, перш за все, в правоохоронних органах в напрямку боротьби з економічною злочинністю і повністю відповідало моєму внутрішньому бажанню реалізувати себе в професійному плані саме цьому напрямку. Після закінчення навчального закладу я без жодних вагань одразу пішов на службу до правоохоронного органу і безперервно працював на користь держави до винесення неправомірного наказу про моє звільнення. На протязі всього періоду служби за бездоганне і добросовісне виконання службових обов`язків мене неодноразово було відзначено та нагороджено. Я не мав жодної догани за весь період служби. З огляду на викладене, непередбачуване та незаконне звільнення зі служби стало для мене значним стресом в той час. Гірше за все було те, що в подальшому я також був позбавлений можливості і продовжити службу в будь-яких державних органах, тобто фактично був позбавлений можливості реалізувати ті навички та знання, які отримав протягом навчання та 20 років служби. Крім того, незважаючи на те, що на момент звільнення я мав вислугу понад 20 років, я не зміг претендувати і на отримання пенсії, у зв`язку зі зміною законодавства в порівнянні з тими нормами, що були чинними на момент прийняття мене на службу. З огляду на викладене, мені фактично прийшлось освоювати нову професію і докорінно змінити своє життя, а в частині професійної діяльності майже почати його з початку. Судовий процес, наслідком якого стало визнання неправомірності мого звільнення, тривав майже шість з половиною років. І в той час, коли вважалось би навіть судовим рішенням моє звільнення було визнано неправомірним і мене було поновлено на службі, державний орган в черговий раз продовжив грубо порушувати мої конституційні права, адже рішення суду, що підлягало негайному виконанню, не виконувалось протягом майже 6 місяців. Крім того, одразу після поновлення на посаді мені вручили попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією. Протягом наступних п`яти місяців, без існування будь-яких розумних пояснень мені не пропонували жодну з вакантних посад, намагаючись тим самим змусити мене звільнитись за власним бажанням. Це в черговий раз викликало в мене сильні душевні хвилювання та роздратованість, що в свою чергу призводило до розладів в сімейних стосунках. Саме вищевказані обставини були одними з вирішальних при прийнятті рішення щодо подання в червні поточного року рапорту про звільнення зі служби у зв`язку з досягненням вислуги років. Обставини, які трапились між мною та ГУ ДФС у Дніпропетровській області в процесі проходження служби і звільнення, навпаки вищевказаному твердженню, створили у мене відчуття повної незахищеності у взаємовідносинах з держаним органом, поглибили мої душевні переживання та викликали невпевненість в завтрашньому дні. В мене похитнулась віра в верховенство права і закону, та повністю зникла довіра до державних органів і з`явилось відчуття свавілля і вседозволеності з їх боку. Вважаю, що такі наслідки є прямим свідчення завдання мені моральної шкоди.

29. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює на рівні 25000 грн.

30. Із посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 826/8185/18, від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 31.03.2021 у справі справа № 200/9828/19-а, позивач просив позов задовольнити.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

31. Відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що вирішальним у визначенні права на отримання компенсації є факт наявності невикористаної відпустки, який не може виникати автоматично у разі встановлення судом одного лише факту вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на посаді.

32. Позивача було звільнено 24.10.2014 наказом Головного управління Міністерства доходів і зборів у Дніпропетровській області № 581-О у зв`язку із реалізацією вимог Закону України «Про очищення влади» та виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток, що підтверджується ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі № 804/17840/14, якою закрито провадження у зв`язку із відмовою позивача у цій частині від позову.

33. На момент звільнення позивача у 2014 році йому було виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпустки.

34. На виконання рішення суду від 30.06.2020 у справі № 804/17840/14 відповідачем сплачено на користь позивача за період вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 30.06.2020 у розмірі 288066,70 грн, що підтверджується самим позивачем у позовній заяві.

35. Позивач отримав компенсаційні виплати за судовим рішеннями за весь час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 30.06.2020.

36. Відповідно, нарахування нових компенсаційних виплат за цей же період не відповідає законодавчо встановленій підставі для їх нарахування - наявності факту невикористаної відпустки, виникнення якого можливе лише у разі фактичного виконання позивачем службових (посадових) обов`язків протягом всього цього періоду без використання відпустки.

37. Разом з тим, нарахування позивачу компенсаційних виплат за цей період було здійснено з розрахунку його середнього заробітку, на визначення якого не впливає факт можливої реалізації позивачем свого права на перебування у відпустці у такому періоді часу. Навпаки, компенсаційні виплати передбачають компенсацію особі середнього заробітку за час можливого знаходження її у черговій (основній і додатковій) відпустці у такому періоді вимушеного прогулу.

38. Отже, у справі відсутні підстави для нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки за період його вимушеного прогулу, оскільки в таких випадках буде відбуватися нарахування компенсаційних виплат на інші компенсаційні виплати, отримані позивачем за судовими рішеннями, якими визначено їх розмір за цей період.

39. Подвійне нарахування компенсаційних виплат за один і той же період часу законодавством не передбачено.

40. Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 825/100/15-а, згідно абзацу 2 пункту 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ грошова компенсація виплачується лише за відпустку невикористану в році звільнення, а доводи про необхідність застосування до даних правовідносин Закону України «Про відпустки» є помилковими та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, пріоритетними в даному випадку є норми спеціального законодавства.

41. У постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, не зазначено про відступ від постанови від 16.05.2019 по справі № 825/100/15-а.

42. Навпаки у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 200/9828/19-а вказано, що суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, шо розглядається, та відхиляє доводи позивача про необхідність відступу від дискримінаційної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2018 у справі № 816/2250/15 та від 16.05.2019 року у справі № 825/100/15-а.

43. Тому, позивач перекручує відомості щодо відступу від постанови Верховного Суду від 16.05.2019 по справі № 825/100/15-а.

44. Отже, позивачу при звільненні у 2014 році виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпустки, у 2021 році виплачено компенсаційну виплату за період вимушеного прогулу з 25.10.2024 по 30.06.2020 у розмірі 288066,70 грн, а подвійне нарахування компенсаційних виплат за один і той же період часу законодавством не передбачено, враховуючи пріоритетними вимоги спеціального законодавства.

45. Норми Порядку № 114 не передбачають виплати компенсації за невикористані дні відпусток за період вимушеного прогулу.

46. Відповідно до абзацу 6 пункту 2 «Порядку обчислення заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

47. Отже, позивач отримав компенсаційні виплати за судовим рішеннями за весь час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 30.06.2020, а інші компенсаційні виплати позивачу, у тому числі 282 доби невикористаних відпусток, не передбачені законодавством.

48. Щодо відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначив, що у позові позивач пов`язує моральну шкоду з незаконним звільненням, поновленням, не пропонуванням вакантних посад, проте це жодним чином не пов`язано з основною позовною вимогою, що стосується виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

49. Під час розгляду справи у зв`язку із незаконним звільненням позивача № 804/17840/14 він не заявляв вимогу про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із таким звільненням.

50. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

51. У даному випадку таким критеріям не відповідають доводи, наведені в позовній заяві ОСОБА_1 , є незрозумілим якими критеріями керувався позивач при визначенні розміру моральної шкоди.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

52. Наказом ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.10.2014 № 581-О звільнено з займаної посади та податкової міліції підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, 24.10.2014. Вирішено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік у кількості 11 днів, за 2013 рік у кількості 40 днів та за 2014 рік у кількості 33 дня.

53. Наказом ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.11.2014 № 607-О внесено зміни до наказу від 24.10.2014 № 581-О «Про звільнення ОСОБА_1 », виклавши його в наступній редакції: «Відповідно до частини 1 статті 3 та пункту 1 частини 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСРС від 28 липня 1991 року № 114, наказую: звільнити з посади та податкової міліції, з постановою на військовий облік: підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, 24 жовтня 2014 року. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2004 рік у кількості 19 днів, за 2005 рік у кількості 35 днів, за 2007 рік у кількості 16 днів, за 2008 рік у кількості 10 днів, за 2009 рік у кількості 17 днів, за 2010 рік у кількості 18 днів, за 2011 рік у кількості 40 днів, за 2012 рік у кількості 11 днів, за 2013 рік у кількості 40 днів та за 2014 рік у кількості 33 днів».

54. Наказом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 24.12.2020 № 208-О на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі № 804/17840/14, постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 та відповідно до пункту 24 «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 28.07.1991 № 114, вирішено:

- скасувати накази ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.10.2014 № 581-О та від 21.11.2014 № 607-О;

- поновити підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області;

- нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 30.06.2020 у розмірі 288066,70 грн.

55. Наказом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 26.04.2021 № 58-О призначено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 старшим слідчім з особливо важливих справ другого відділу розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, звільнивши з посади старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, 26.04.2021.

56. Наказом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08.06.2021 № 94-О вирішено:

- звільнити з податкової поліції в запас Збройних Сил за пунктом 64 «ж» ОСОБА_1 , старшого слідчого з особливо важливих справ другого відділу розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, 09.06.2021. Виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25% згідно пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей»;

- вислуга років для призначення пенсії в календарному обчисленні складає 26 років 09 місяців 00 днів.

57. Грошовий атестат № 29 від 11.06.2021 у пункті 11 відомостей про періоди невикористаної відпустки не містить. У пункті 10 зазначено про нарахування відпускних по 09.06.2021 у розмірі 2012,90 грн.

справа № 804/17840/14, ЄДРСР № 90206196, № 93212678

58. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі № 804/17840/14, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 24.11.2020, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 581-О від 24.10.2014;

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 607-О від 21.11.2014;

- поновлено ОСОБА_1 на службі в податковій міліції та на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області;

- стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 30.06.2020 в сумі 288066,70 грн.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

59. Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

60. Підпунктом «а» пункту 49 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі – Положення № 114), особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові.

61. При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби (абзац десятий пункту 49 Положення № 114).

62. Тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно (пункт 51 Положення № 114).

63. Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року (пункт 52 Положення № 114).

64. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення (абзац перший пункту 56 Положення № 114).

65. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства (абзац другий пункту 56 Положення № 114).

66. Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі – Закон № 504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

67. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті (стаття 6 Закону № 504/96-ВР).

68. Відповідно до статті 9 Закону № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

69. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 24 Закону № 504/96-ВР).

70. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (стаття 47 КЗпП України).

71. Відповідно до частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

72. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 83 КЗпП України).

73. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (стаття 116 КЗпП України).

74. «Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100), застосується, зокрема, у випадку надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки згідно із підпунктом «а» пункту 1 вказаного Порядку.

75. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абзац перший пункту 2 Порядку № 100).

76. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац 6 пункту 2 Порядку № 100).

77. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абзац перший пункту 3 Порядку № 100).

78. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац четвертий пункту 3 Порядку № 100).

79. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки (абзац перший пункту 7 Порядку № 100).

80. Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (абзац другий пункту 7 Порядку № 100).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

81. Надаючи оцінку доводам сторін суд виходить із того, що заявлений спір виник у зв`язку із ненарахування та невиплатою позивачу компенсації за невикористані щорічні відпустки за період вимушеного прогулу, а саме за період з жовтня 2014 року по грудень 2020 року.

82. Позивач, обґрунтовуючи позов, зазначає про наявність права на одержання спірної компенсації, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність законодавчих норм та фактичну подвійну компенсацію, оскільки позивач одержав за спірний період середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

83. Судом встановлено, що позивач був звільнений з займаної посади з 24.10.2014 та поновлений на посаді 24.12.2020 на підставі рішення суду у справі № 804/17840/14.

84. Оскільки 24.10.2010 є останнім робочим днем при звільненні, а 24.12.2020 є першим робочим днем при поновленні на посаді, суд зазначає, що позивач має право на одержання компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 25.10.2014 по 23.12.2020, з огляду на наступне.

85. Податковий кодекс України, Порядок № 114 не визначає порядок компенсації невикористаної частини відпустки особі як знаходиться на службі у податковій міліції за минулі роки, у тому числі за період вимушеного прогулу, у зв`язку із чим при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню норми КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

86. Право на відпустку, відповідно до статті 2 Закону № 504/96-ВР, мають особи які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

87. Час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 9 Закону № 504/96-ВР, стаття 82 КЗпП України).

88. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (стаття 24 Закону № 504/96-ВР, стаття 83 КЗпП України).

89. Особам, які звільняються з органів внутрішніх справ, грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачується відповідно до законодавства (абзац другий пункту 56 Положення № 114).

90. Таким чином, право на відпустку має особа, яка знаходиться у трудових правовідносинах з установою, зокрема, проходить службу, та час вимушеного прогулу не виключається законодавством із періоду, за який надається відпустка, та не виключається (не обмежується) право на подальшу компенсацію у разі її невикористання.

91. Правові висновки у подібних правовідносинах щодо права поліцейського на компенсацію невикористаної відпустки, у тому числі за час вимушеного прогулу, викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 826/8185/18.

92. Вказана правова позиція викладена пізніш, ніж правова позиція у правовідносинах звільнення зі служби підполковника міліції юрисконсульта сектору моніторингу та юридичного забезпечення управління Державної автомобільної інспекції УМВС, у постанові Верховного Суду 16.05.2019 у справі № 825/100/15-а, у якій у пункті 18 Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин щодо надання відпусток для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ України, до яких належав позивач, застосовувалось спеціальне законодавство, зокрема Положення № 114.

93. При обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки, до фактичного заробітку також включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, у тому числі за час вимушеного прогулу (абзац четвертий пункту 3 Порядку № 100).

94. Отже, при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, оскільки за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається як місце роботи, так і середній заробіток – до моменту поновлення на посаді.

95. Наведена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 750/9956/17.

96. Доводи позивача про подвійну компенсацію, із урахуванням виплати позивачу за рішенням суду середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає необґрунтованими, оскільки закон не виключає як можливості отримати відпустку, не використану у попередніх періодах, так і її компенсацію, у разі такого невикористання.

97. Оплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є самостійним компенсаційним платежем, направленим на виплату заробітку, який би одержав працівник, у разі його не звільнення.

98. Суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми компенсації невикористаних відпусток є самостійними виплатами, які мають різне правове унормування, виникають із різних юридичних фактів та пов`язуються із порушенням трудових прав працівника, у першому випадку, та реалізацією права на відпустку або її компенсацію, у другому випадку відповідно.

99. Особі, яку поновлено на посаді після незаконного звільнення - з дня поновлення на посаді, поновлюються усі права, які могли бути реалізовані у випадку продовження проходження служби.

100. Роботодавець у такому випадку не має підстав одержувати вигоду від незаконного звільнення, або покладати негативні наслідки незаконного звільнення, як додатковий тягар, на працівника.

101. Після поновлення на посаді працівник має рівні права із іншими працівниками, які продовжували виконувати трудові обов`язки, у тому числі за час вимушеного прогулу.

102. Щодо доводів відповідача, відповідно до яких компенсація невикористаної відпустки надається тільки за рік звільнення, суд зазначає, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 (ЄДРСР № 94237142), висловив правовий висновок при вирішенні питання щодо права поліцейського на компенсацію невикористаних відпусток, що передували року звільнення, згідно із яким у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

103. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що законом не виключаються виплата компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за період вимушеного прогулу, що свідчить про те, що в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, позивач має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках.

104. Оскільки спеціальним законодавством, у тому числі Порядком № 114, не врегульовано питання компенсації невикористаної частини щорічної відпустки за минулі роки, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за період з 25.10.2014 по 23.12.2020 підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме, норми КЗпП України, Закону України «Про відпустки», «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

105. Таким чином, є обґрунтованим позов в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 25.10.2014 по 23.12.2020.

106. Поряд із цим, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми такої компенсації у встановленому порядку, а не стягнення обчислених позивачем або судом компенсаційних сум, оскільки у відповідача існує обов`язок щодо нарахування та виплати спірних сум, а суд у розглянутому випадку не може підміняти функції суб`єкта, до повноважень якого входить обчислення та нарахування сум компенсації невикористаних відпусток.

107. Отже, позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити суми грошової компенсації за 282 доби чергових відпусток у розмірі 117312 грн є передчасними, оскільки кількість днів невикористаної відпустки не обчислена та суми компенсації не є нарахованими відповідачем.

108. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації спричиненої моральної шкоди, суд виходить із того, що обов`язок доказування спричинення моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звернулась із позовом.

109. Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

110. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

111. Відповідно до частини першої статті 9, частини третьої статті 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

112. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

113. Позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між оскаржуваною бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди.

114. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною та достатньою підставою для стягнення моральної шкоди.

115. Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, а також не визначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 25000 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

116. Із врахуванням задоволення позову в частині немайнових позовних вимог, на користь позивача підлягаю присудженню судовий збір у розмірі 908 грн.

117. Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

118. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39394856; вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

119. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаних щорічних відпусток за період з 25.10.2014 по 23.12.2020 під час звільнення зі служби відповідно до наказу № 94-О від 08.06.2021.

120. Зобов`язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних відпусток за період з 25.10.2014 по 23.12.2020 у встановленому порядку.

121. В іншій частині позовних вимог відмовити.

122. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області витрати на сплату судового збору у розмірі 908 грн.

123. Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя І.О. Верба