Рішення № 99173015, 25.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2021Справа № 910/20871/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом 1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації бул. Праці 1/1, м. Київ, 02094

2. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" вул. Челябінська, буд.9-г, м. Київ, 02002

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" вул. П. Запорожця, 5,Київ 125,02125

про розірвання договору, виселення з об`єкта оренди, передачі об`єкта оренди за актом та стягнення 34 475,30 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" про стягнення заборгованості в сумі 34 475,30 грн., розірвання договору № 419 оренди нежилого приміщення від 11.12.2001 року, виселення відповідача з об`єкта оренди - нежитлового приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою: вул. П. Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м, та передачу об`єкта оренди позивачу 2, зобов`язавши підписати двосторонній акт приймання - передачі орендного майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як орендарем умов договору № 419 оренди нежилого приміщення від 11.12.2001 року та додаткових угод до нього в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачі вважають за необхідне розірвати вказаний догові оренди та виселити відповідача з орендованого приміщення, зобов`язавши останнього передати об`єкт оренди відповідачу 2 за актом приймання - передачі орендного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20871/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20871/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через відділ діловодства суду 01.03.2021 від відповідача надійшло клопотання № 1 від 01.03.2021 про зменшення позовних вимог з заборгованості по орендній платі, в якому відповідач повідомляє про здійснення перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 11744,49 грн., у зв`язку з чим просить суд зменшити суму боргу по справі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 02.02.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. П. Запорожця, 5, м. Київ, 02125, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Про відкриття провадження у справі № 910/20871/20 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477262828.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 02.02.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 грудня 2001 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва (позивач-1 у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "бланк-експрес" (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 419 (далі - Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін щодо строкового та платного користування орендарем об`єкту оренди.

Також, між сторонами підписані додаткові угоди від 10.05.2002, від 01.07.2003, від 27.07.2005 та № 419-пр від 01.10.2012 про зміну та доповнення договору оренди № 419 від 11.12.2001 в частині викладення положень Договору в нових редакціях, в тому числі щодо орендодавця та підприємства - балансоутримувача.

Крім того, в подальшому 01.10.2012 між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (позивач 2 у справі, балансоутримувач за Додатковою угодою) укладено Додаткову угоду № 419-пр про внесення змін до Договору № 419 оренди нерухомого майна від 11.12.2001, згідно якої на підставі пункту 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та пункту 4.5 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 № 236 "Про організаційно-правові заходи з припинення комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради", Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов`язки орендодавця і стає стороною за Договором оренди від 11 грудня 2001 року № 419, укладеним між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес".

Відповідно до пункту 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.07.2005) орендодавець на підставі Розпорядження № 189 від 11.12.2001 № 220 від 20.03.2002 Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації передає, а орендар приймає в строкову платне користування нежиле приміщення (будівлю), далі - об`єкт оренди, за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 5 для розміщення складу - площею 65,1 кв.м та магазину непродовольчих товарів - площею 29,3 кв.м.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили об`єкт оренди, орендну плату та порядок розрахунків, умови використання об`єкту оренди, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, особливі умови та строк дії договору тощо.

Як визначено пунктом 7.1 Договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 23.11.2001 до моменту початку реконструкції житлового будинку за зазначеною адресою.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (позивач-2 у справі, балансоутримувач за договором) (пункту 2.3 Договору і редакції додаткової угоди № 419-пр від 01.10.2012).

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин).

В свою чергу Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992) втратив чинність 01 лютого 2020 року, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019, який було введено в дію 01 лютого 2020.

Разом з тим, у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Крім того, ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, при розгляді даної справи застосуванню підлягають положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-ХІІ.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (чинний на момент виникнення спірних відносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, як при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно наявного в матеріалах справи акту прийняття - передачі нежилого приміщення від 23.11.2001, орендар прийняв у строкове платне користування на строк дії договору оренди, а орендодавець передав нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 5, площею 94,4 кв.м, що підтверджується відповідним актом прийняття - передачі нежилого приміщення від 23.01.2001.

Також, як вбачається з матеріалів справи, орендар, згідно з Договором оренди нерухомого майна № 419 від 01.10.2012 передав, а балансоутримувач прийняв орендоване приміщення, загальною площею 25,70 кв.м, що розташоване у підвалі, та залишив в орендному користуванні приміщення площею 60,50 кв.м за адресою: м. Київ, П. Запорожця, буд. 5, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двохстороннім актом приймання-передачі нерухомого майна за адресою: м. Київ, Запорожці, буд. 5 від 04.03.2016, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та балансоутримувачем, а також скріплений печатками без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ТОВ «Бланк-експрес» нерухомого майна, загальною площею 94,4 кв.м, а саме: нежитлового приміщення за адресою: Київська м. Київ, П. Запорожця, буд. 5, на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012) за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 27.03.2008 № 221, від 12.03.2009 № 338 та від 22.12.2009 № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку викладеному в додатку № 2 що є невід`ємною частиною даного договору.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, опублікованому в поточному місяці (пункт 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012).

Відповідно до пункту 4.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Пунктом 4.4 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012) сторонами погоджено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно пункту 4.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012) орендна плата сплачується орендарем починаючи з 01.10.2012 на рахунок балансоутримувача. Останнім днем нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до пункту 4.6 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012), орендна плата сплачуються орендарем незалежно від наслідків його діяльності щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця. Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. У разі порушення строків внесення орендної плати, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожний день прострочення платежу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з лютого 2016 року по грудень 2020 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору орендну плату за користування об`єктом оренди у загальному розмірі 277 864,10 грн.

При цьому, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на сплату орендної плати за спірний період, а саме: № 638 від 10.02.2016 на суму 6 385,54 грн., № 597 від 10.07.2017 на суму 4 794,27 грн., № 1103 від 11.06.2019 на суму 5 772,85, № 1039 від 11.02.2020 на суму 5 778,12 грн., № 990 від 10.07.2020 на суму 2 941,31 грн., № 1053 від 11.08.2020 на суму 2 923,67 грн., № 1100 від 10.09.2020 на суму 2 917,81 грн. та № 1148 від 10.11.2020 на суму 2 961,73 грн., а також складені акти виконаних робіт № 638 від 29.02.2016 на суму 6 385,54 грн., № 597 від 31.07.2017 на суму 4 794,27 грн., № 1098 від 30.06.2019 на суму 5 772,85 грн., № 1033 від 29.02.2020 на суму 5 778,12 грн., № 1047 від 31.07.2020 на суму 2 941,31 грн., № 1012 від 31.08.2020, № 990 від 30.09.2020, № 1118 від 30.11.2020 на оплату оренди за спірний період, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зазначені акти виконаних робіт та рахунки - фактури позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків та описів вкладення, наданими позивачем.

В свою чергу оскільки факт отримання вказаних рахунків та доданих до них актів за вказаний період відповідачем не заперечувався, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати згідно умов Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування виставлених балансоутримувачем за період лютий 2016 - листопад 2020 рахунків - фактур до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання орендодавцем та балнсоутримувачем умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення на час розгляду справи відсутні.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі не здійснював.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором щодо своєчасної оплати орендних платежів, балансоутримувач звертався до відповідача з претензіями № 103/32-3985/4 від 02.06.2017, № 103/45-4754 від 16.08.2019, № 103/45-5630 від 03.10.2019, № 103/45-997 від 02.03.2020, № 103/45-3359 від 27.08.2020 щодо погашення заборгованості з орендної плати за Договором.

Також Дніпровська районна в місті Києві Державна адміністрація листом від 18.09.2020 № 103/7385/26/1 в порядку статті 188 Господарського кодексу України повідомила відповідача про дострокове розірвання Договору оренди від 11.12.2001 № 419 та додаткових угод до нього у зв`язку з несплатою орендної плати більше трьох місяців, у зв`язку з чим вимагала від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес", зокрема, у 3-денний термін повернути нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва за актом приймання - передачі балансоутримувачу та сплатити заборгованість. Факт надсилання вказаного повідомлення підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 25.09.2020, опису вкладення та списку згрупованих поштових відправлень.

Згідно наданого позивачами витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, повідомлення вручене відповідачеві 28.09.2020.

В свою чергу зазначене повідомлення залишене відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежилого приміщення на загальну суму 34 475,30 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем 2 за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

Окрім того, позивачі в позовній заяві з посиланням на ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та Закон України «Про оренду державного та комунального майна» просить суд розірвати спірний Договір оренди у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати, виселення орендаря зі спірного приміщення та передачі об`єкта оренди балансоутримувачу за актом приймання- передачі орендованого майна.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди нежилого приміщення № 419 від 11.12.2001 та додаткових угод до нього та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжними дорученнями № 46 від 28.12.2020, № 47 від 28.12.2020, № 1/18 від 22.02.2021 та квитанцією № 262310007 від 01.03.2021 грошових коштів в сумі 11 744,49 грн. з посиланням в призначенні платежу на спірний Договір та рахунки, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжними дорученнями було сплачено на рахунок позивача 11 744,49 грн., отже борг за орендними платежами у вказаній сумі, заборгованість зі сплати яких, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у справі № 910/20871/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 11 744,49 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 11 744,49 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на сплату відповідачем боргу в розмірі 11 744,49 грн., розмір заборгованості з орендної плати в сумі 22 730,81 грн. відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 730,81 грн. заборгованості за оренду нежилого приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за Договором, позивачами в позовній заяві на підставі статей 611, 651, 782 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" заявлені позовні вимоги щодо розірвання спірного Договору оренди нежилого приміщення від № 419 від 11.12.2001, виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" зі спірного приміщення та зобов`язання відповідача передати об`єкт оренди балансоутримувачу за актом приймання- передачі.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або Договором.

Так, положенням частини 2 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з приписами статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського суду України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано факт порушення останнім обов`язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість з орендних платежів в сумі 22 730,81 грн., що з урахуванням вищевикладеного є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди.

Господарський суд вважає, що несплата орендної плати в повному обсязі за період дії спірного Договору є в розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України істотним порушенням договору оренди, достатнім для його розірвання, оскільки в даному випадку порушення умов Договору носило систематичний характер, а заборгованість накопичувалася протягом тривалого періоду та не була погашена на момент звернення орендодавця з позовом у даній справі, тобто невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендної плати свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору оренди.

При цьому суд зазначає, що здійснення відповідачем як орендарем часткового погашення боргу з орендної плати під час розгляду справи судом не спростовує факту порушення зобов`язання.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, істотне порушення орендарем такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Окрім того, згідно з вимогами статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами.

Згідно умов пункту 4.7 Договору (в редакції додаткової угоди № 419-пр від 01.10.2012) несплата орендарем орендної плати протягом двох і більше місяців є підставою для дострокового розірвання договору орендодавця в односторонньому порядку. В цьому випадку орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди балансоутримувачу протягом 3-х днів з дня розірвання договору.

Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань, зокрема, орендарем в частині передбаченого Договором обов`язку зі сплати орендної плати, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Згідно з частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у невиконанні зобов`язань щодо сплати сум орендної плати за користування орендованим приміщенням за період з лютого 2016 по листопад 2020, у зв`язку з чим позивачі значною мірою позбавляються того, на що вони розраховували при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд на підставі вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині розірвання Договору оренди нежилого приміщення № 419 від 11.12.2001 та додаткових угод до нього підлягає задоволенню.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачами в позовній заяві також викладено вимогу про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" з займаного нежилого приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою вул. П. Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м, та зобов`язання відповідача передати об`єкт оренди (нежиле приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою вул. П. Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м) Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", шляхом підписання двостороннього акту приймання-передачі орендованого майна.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, пунктом 4.7. Договору передбачено, що в разі дострокового розірвання правочину орендар зобов`язався повернути об`єкт оренди балансоутримувачу протягом трьох днів з дня розірвання правочину.

Окрім того, за умовами пункту 5.2 Договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов`язується за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду….

Приміщення, що орендується, вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі, після чого припиняється нарахування орендної плати та платежів, зазначених в пункті 3.4 даного договору.

Згідно частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Доказів звільнення орендованого приміщення та/або повернення останнього балансоутримувачу станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять.

Таким чином, за висновками суду, оскільки істотне порушення орендарем такої умови договору оренди майна, як невнесення орендної плати є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (балансотримувачу), з урахуванням задоволення позовної вимоги про розірвання спірного договору оренди та вищенаведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" з нежилого приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою вул. П.Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м, з передачею вказаного майна балансоутримувачу за актом приймання- передачі орендованого майна, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем боргу в розмірі 11 744,49 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в решті позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/20871/20 за позовом Дніпровської районної в місті Києві державна адміністрація та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" в частині стягнення 11 744,49 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (02125, місто Київ, вулиця П. Запорожця, будинок 5; код ЄДРПОУ 16300394) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-г; код ЄДРПОУ 39606435) 22 730 (двадцять дві тисячі сімсот тридцять) грн. 81 коп. боргу та 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. судового збору.

4. Розірвати Договір оренди нежилого приміщення від № 419 від 11.12.2001, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес", Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та додаткові угоди до нього.

5. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (02125, місто Київ, вулиця П. Запорожця, будинок 5; код ЄДРПОУ 16300394) з об`єкта оренди (нежиле приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою вул. П.Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м.).

6. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (02125, місто Київ, вулиця П. Запорожця, будинок 5; код ЄДРПОУ 16300394) передати об`єкт оренди (нежиле приміщення на першому поверсі в житловому будинку за адресою вул. П.Запорожця, 5, м. Київ, загальною площею 60,50 кв.м) Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-г; код ЄДРПОУ 39606435)

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (02125, місто Київ, вулиця П. Запорожця, будинок 5; код ЄДРПОУ 16300394) на користь Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (бул. Праці 1/1, м. Київ, 02094; код ЄДРПОУ 37203257) 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. судового збору.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 серпня 2021.

Суддя А.М. Селівон