Рішення № 99158798, 23.07.2021, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/546/21

Провадження № 2-а/467/9/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання - Савчук О.І.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції №1 Первомайського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звертаючись до суду із вказаним адміністративним позовом, позивач посилався на те, що 03 червня 2021 року постановою інспектора ВП№1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області Спасенка Д.В. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн.

Проте, позивач вказує, що із цією постановою не згодний через відсутність у його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Зокрема, позивач мав при собі документи, передбачені п. 2.1 ПДР України, у той час як поліцейський не мав законних підстав для їх перевірки так само як і законних підстав для зупинки транспортного засобу, що регламентовані ст.35 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім цього, позивач посилався на порушення процедури розгляду поліцейським справи про адміністративне правопорушення стосовно того, що протокол не складався, ніяких доказів учиненого ним правопорушення зібрано не було, його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП йому роз`яснені не були.

Отже, на думку позивача, рішення поліцейського про наявність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП ґрунтувалось на припущеннях, а сама постанова винесена без повного і об`єктивного розгляду справи.

За такого, позивач просив скасувати постанову ЕАН №4298817 від 03 червня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором відділення поліції №1 Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області капітаном поліції Спасенком Дмитром Вікторовичем за ч.1 ст. 126 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн. та закрити провадження у справі, стягнувши із відповідача на його користь 454,00 грн. судового збору.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 14 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Провадження у справі було відкрите ухвалою судді Арибузинського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2021 року, якою, крім цього, від ВП№1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області витребувано матеріали справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2021 року до участі у справі залучено співвідповідача - Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.

Позиція учасників справи

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав з підстав, що викладені у мотивувальній частині його позовної заяви, і просив їх задовольнити.

Зокрема, пояснив, що одного дня, точної дати не пам`ятає, він їхав по вул. Учительській в с. Благодатне Первомайського району Миколаївської області, керуючи належним йому транспортним засобом марки «Форд Транзит».

Коли побачив свого знайомого, то зупинився, включивши «аварійку» аби порозмовляти із ним.

В цей час до них під`їхав службовий автомобіля, із якого вийшов поліцейський та відразу почав вимагати пред`явити йому посвідчення водія, при цьому, не представившись і не вказавши на причину та підстави вимоги документів.

Коли він запитав причину, поліцейський повідомив, що він не був пристебнутий ременем безпеки. Але його автомобіль вже стояв із вимкненим двигуном, а він сидів на водійському сидінні, розмовляючи із знайомим.

На вимогу поліцейського надати посвідчення водія, він сказав, останньому, що надасть наявні у нього документи лише після повідомлення йому про причини зупинки.

Після цього поліцейський пішов до службового автомобіля, а коли повернувся, то вручив йому якісь «чеки», на яких нічого не було видно.

Позивач вказав, що він заперечував будь - яке порушення ним ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення, однак, протокол про адміністративне правопорушення складено не було, його права при винесенні постанови йому не роз`яснено.

Відповідач 1 - Відділення поліції №1 Первомайського ВРП ГУНП в Миколаївській області про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належно, свого представника до суду не направив, причин неявки останнього не повідомив, будь - яких заяви чи то клопотань не направляв.

На виконання ухвали про витребування матеріалів справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності направив до суду диск із відеозаписом події.

Представник відповідача 2 - ГУНП в Миколаївській області в судове засідання також не прибув, направив заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності, паралельно вказавши про підтримання своєї позиції, викладеної у відзиві та просив у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, із відзиву відповідача 2 слідує, що оскаржувана позивачем постанова винесена уповноваженою на те особою.

Так, 03 червня 2021 року близько 22 год. 55 хв. поліцейський ВП№1, будучи при виконанні службових обов`язків на території Благодатненської ОТГ, помітив автомобіль позивача, який рухався про вул. Учительська.

У цей час позивач, побачивши рух службового автомобіля назустріч, відразу зупинився та увімкнув аварійну світлову сигналізацію.

У свою чергу, інспектор представився, поінформував водія про порушення ним п. 2.3 «в» ПДР України, тобто, про те, що він не був пристебнутий ременем безпеки, після чого відповідно до п. 2.4 ПДР України пред`явив законну вимогу до водія про надання документів, передбачених п.п. «а», «б» та «г» ПДР України.

Однак, позивач поводив себе зухвало, демонструючи явну неповагу до встановлених правил поведінки на дорозі, з метою уникнення від відповідальності почав вимагати докази порушення ним ПДР України, погрожуючи скаргами на дії поліцейських.

Поліцейський згідно із ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» надав водієві можливість ознайомитись із відеофіксацією руху транспортного засобу, після чого повторно пред`явив законну вимогу про надання документів, передбачених п.2.1 ПДР України.

Однак, ігноруючи законну вимогу поліцейського, позивач відмовився її виконувати, звинувачуючи інспектора у перевищенні повноважень та погрожуючи поскаржитись на спецлінію «102».

В подальшому інспектор Спасенко Д.В., який розглядав справу, оголосив яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснив ОСОБА_1 його права та обов`язки та надав копію постанови під підпис.

Отже, поліцейським було виявлено ознаки адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Таким чином, відповідно до оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не виконав вимоги п.п. 2.1, 2.4 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП.

При цьому, факт того, що автомобіль позивача рухався, а при появі службового автомобіля різко зупинився, підтверджується відеозаписом, що наданий на розсуд суду.

За такого представник відповідача - 2 із посиланням на положення КУпАП, ПДР України, Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом МВС України 07.11.2015 року №1395, просив у задоволенні позову відмовити.

Установлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази та аргументи сторін, у тому числі, й на ті, що відхилені судом і мотиви їх відхилення

Суд, у свою чергу, заслухавши доводи позивача, піддавши аналізу відзив Відповідача - 2, дослідивши усі наявні у його розпорядженні докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), керуючись законом, виходив із такого.

Зокрема, в ході розгляду справи суд установив, що 03 червня 2021 року інспектором СРПП Відділення поліції №1 Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області капітаном поліції Спасенко Д.В. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4298817, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП.

Щодо суті правопорушення, то уповноваженою особою було установлено, що 03 червня 2021 року о 23 год.55 хв. ОСОБА_2 не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР.

Дії ОСОБА_2 поліцейським кваліфіковані за ч.1 ст. 126 КУпАП.

Не погодившись із таким, ОСОБА_2 подав до суду цей позов.

Зокрема, посилався на те, що поліцейський висунув вимогу про пред`явлення документів (посвідчення водія) без дійсного факту того, що ним було учинено якесь адміністративне правопорушення, що, на думку позивача, є незаконним.

Аналізуючи таку позицію позивача, суд, зокрема, зважає на слідуюче.

І. Щодо питання наявності підстав для зупинки транспортного засобу позивача/ пред`явлення вимоги про надання документів, передбачених п.2.1 ПДР України

Відповідальність за ч.1 ст. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством ( тут і далі - у редакції Закону № 1231-IX від 16.02.2021 року, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин (набрав чинності 17.03.2021 року)).

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Статтею 16 зазначеного Закону встановлені основні права та обов`язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1., зокрема, посвідчення водія ( п.п. «а» п. 2.1. ПДР України).

Водночас, пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

При цьому, перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст. 35 Закону №580-VIII. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, п.п.1,3 ч.1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення тощо.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Отже, аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів у їх сукупності даєпідстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів є неправомірними.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року у справі №161/7068/16-а.

Отже, підстава для зупинки транспортного засобу передбачає те, що, по-перше, мало місце адміністративне правопорушення (як реальний факт, а не можливо вчинене), по-друге, у поліцейського наявна інформація про причетність водія до вчинення такого адміністративного правопорушення.

У цій справі із сукупності досліджених судом доказів було установлено, що 03 червня 2021 року позивач, керуючи транспортним засобом марки «Форд Транзит», д.р.н. НОМЕР_1 , по вул. Учительській в с. Благодатне Первомайського району Миколаївської області, побачивши на дорозі свого знайомого, зупинив автомобіль, включивши аварійну світлову сигналізацію.

В цей час до нього наблизився службовий автомобіль відповідача - 1, із якого вийшов поліцейський, пред`явивши до позивача вимогу про надання документів.

При цьому, інспектор поінформував водія ОСОБА_3 про причину зупинки, як то, керування транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки та ознайомив його із відеозаписом руху транспортного засобу.

На таке позивач заперечив, у той час, як поліцейський встановив ці обставини, коли транспортний засіб вже не рухався із ввімкненою аварійною сигналізацією. Таке, крім цього, підтверджується й письмовими поясненнями поліцейського, що додані до відзиву.

Дійсно, згідно п.п. «в» п. 2.3. ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

При цьому, ПДР України не забороняють водієві перебувати на водійському сидінні без пристебнутого ременя безпеки тоді, коли транспортний засіб знаходиться в нерухомому стані.

У даному випадку, у матеріалах справи відсутні будь - які докази, у розумінні ст. 251 КУпАП, того, що ОСОБА_3 03 березня 2021 року о по вул. Учительській в с. Благодатне перед тим, як зупинився для розмови із знайомим (що видно на відеозаписі із реєстратора відповідача 1) не користувався ременем безпеки.

Зокрема, було установлено, що позивач дійсно рухався, однак, зупинив автівку, до якої підійшов якийсь чоловік і знаходився біля водійських дверцят.

В цей час службовий автомобіль відповідача - 1 наблизився до припаркованої автівки позивача.

Коли інспектор підійшов до автомобіля позивача, останній (позивач) дійсно не був пристебнутий ременем безпеки, проте, як вказав суд вище, ПДР України не забороняють такого, коли ТЗ не рухається.

Отже, є недоведеним факт того, що позивач керуючи ТЗ був дійсно не пристебнутий ременем безпеки, так як міг зняти його відразу після зупинки. Принаймні, протилежне відповідачами не доведено.

Сам по собі зафіксований рух ТЗ позивача ще не вказує на порушення ним вимог п. «в» п. 2.3 ПДР України, так як відсутні дані про те, що під час руху позивач дійсно не був пристебнутий ременем.

А КАС ВС у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

У даному випадку було зафіксовано лише рух ТЗ позивача на певній відстані в нічний час, проте, немає доказів того, що саме під час руху позивач не був пристебнутий ременем безпеки.

Крім цього, інспектор не приймав рішення/не виносив постанову про притягнення позивача за порушення вимог п.п. «в» п. 2.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст. 121 КУпАП (розгляд справи згідно ст. 222 КУпАП віднесено до компетенції органів Національної поліції).

У подальшому інспектор вказав на наявність у нього підстав вважати, що позивач перебуває в стані сп`яніння, однак, визначених законом ознак того чи іншого виду сп`яніння не назвав.

Щоправда, слід відмітити, що поліцейський не відразу запропонував позивачу пройти огляд на стан сп`яніння, а лише через певний проміжок часу, в ході вже досить тривалої розмови.

Отже, за відсутності достатніх і достовірних доказів порушення ОСОБА_2 вимог п.п. «в» п. 2.3. ПДР, у світлі наведених вище правових норм, суд змушений констатувати, що у даному випадку у поліцейського не було підстав висувати вимогу про пред`явлення водієм документів, передбачених п. 2.1 ПДР, оскільки не доведено, що ним дійсно вчинено адміністративне правопорушення як реальний факт, принаймні, передбачене ч.5 ст. 121 КУпАП.

Тож, із цими доводами позивача суд мусить погодитись.

З огляду на викладене, вимогу поліцейського до водія про пред`явлення документів, зазначених в пункті 2.1 ПДР, неможливо вважати правомірною.

Тим самим, ненадання позивачем у спірному випадку для перевірки посвідчення водія не може бути кваліфіковано як вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі №686/11314/17, у якій відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем правил дорожнього руху, на що відповідач посилався як на підставу зупинки транспортного засобу, тобто у цій справі відповідачем не доведено взагалі наявності законних підстав зупинки автомобіля, яким керував позивач.

Щоправда, у даному випадку були відсутніми підстави для вимоги про пред`явлення водієм документів, із числа передбачених п. 2.1 ПДР України, так як зупинка позивача мала місце не через відповідну вимогу поліцейського, а задля власних потреб.

Беззаперечних доказів, які б надали можливість суду дійти протилежного висновку відповідач, згідно до ч.1 та 2 ст.77 КУС України, не надав.

Тут слід зазначити, що законодавство України про адміністративні правопорушення має, серед іншого, і каральну направленість (тяготіє до кримінального), адже ЄСПЛ поширює стандарти і гарантії кримінального процесу на справи про адміністративні правопорушення.

А тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики ЄСПЛ, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Так як Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

ІІ. Щодо питання порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення

Так, заперечуючи факт учинення будь - якого правопорушення, позивач, крім цього, посилався і на порушення поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Зокрема, вказав, що протокол про адміністративне правопорушення не складався, доказів на підтвердження факту правопорушення зібрано не було, його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, йому роз`яснені не були.

Перевіривши вказані обставини шляхом дослідження наявних доказів, як кожного окремо, так і в сукупності, суд відмічає наступне.

Зокрема, розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху детально регламентовано Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року за №1395 (далі - Інструкція №1395).

Так, відповідно до п.4 розділу І Інструкції №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно п. 2 розділу ІІІ Інструкції №1395 постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, серед іншого, ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП ( п. 4 розділу ІІІ Інструкції №1395).

Згідно п. 8 розділу ІІІ Інструкції №1395 справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справа розглядається лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (стаття 268 КУпАП).

Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка ( п.9 розділу ІІІ Інструкції №1395).

А згідно п. 10 розділу ІІІ Інструкції №1395 поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення ( п.1 розділу IV Інструкції №1395).

Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, при цьому, повинен відповідати статті 283 КУпАП ( п.2 розділу IV Інструкції №1395).

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи (стаття 285 КУпАП). Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається поштою рекомендованим листом особі, стосовно якої її винесено.

Отже, із такого слідує, що відповідач -1 мав повноваження на розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП та винесення оскаржуваної постанови.

Разом із цим, установлена законом процедура розгляду справи у цьому випадку не була дотримана у повній мірі.

Принаймні, протилежного перед судом не доведено, у той час, як згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Між тим, суд відхиляє доводи позивач про те, що протокол складено не було.

У даному випадку законом передбачено дещо спрощену процедуру розгляду справи, як то, без обов`язкового складання протоколу.

Зокрема, згідно ч.2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Згідно ч.5 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

У даному випадку із наданого суду відеозапису та пояснень самого позивача вбачається, що позивач оспорював факт вчинення ним будь - якого правопорушення.

Разом із цим, у цій справі мова ведеться про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому в силу положень ч.5 ст. 258 КУпАП уповноважена посадова особа не була зобов`язана складати протокол про адміністративне правопорушення.

Хоча законодавство не забороняло їй цього зробити з метою зібрання достатнього обсягу доказів щодо вчинення правопорушення.

У даному випадку факт правопорушення підтверджено лише відеозаписом із нагрудної камери поліцейського.

Але цього доказу, на переконання суду, є достатньо для підтвердження факту учинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, так як із нього чітко слідує відмова водія пред`явити документи на вимогу поліцейського.

Паралельно це вказує на недоцільності складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Однак, суд встановив, що у даному випадку відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, з мотивів, що наведені вище, як то, фактично відсутності законних підстав для пред`явлення такої вимоги.

Стосовно питання роз`яснення позивачу прав, передбачених ст. 268 КУпАП України та ст. 63 Конституції України, то суд ураховує таке.

Згідно ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

В силу імперативної норми п.9 розділу ІІІ Інструкції №1395 поліцейський при розгляді справи про адміністративне правопорушення має роз`яснити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її права.

Однак, із наданого відеозапису не вбачається факту роз`яснення прав особі, що була притягнута до адміністративної відповідальності.

При цьому, слід відмітити, що відеозапис є фрагментарним, не містить у собі безперервної фіксації події і до того ж, коли поліцейський підійшов до автівки позивача звукове супроводження було відсутнім.

Разом із цим, це не робить цей доказ неналежним.

Факту того, що поліцейський представився позивачу і роз`яснив йому права не зафіксовано. Можливо й представився, але на відеозаписі цього немає, і у будь - якому випадку не чути.

Однак, цей факт хоч і може бути визнаний порушення вимог Інструкції, проте, сам по собі не тягне за собою істотного порушення прав особи.

Але у цій справі не доведено, що права, якими користується особа, що притягається до адміністративної відповідальності, дійсно були роз`яснені їй.

А особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути роз`яснений зміст статті 63 Конституції України, згідно якої вона не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Це має наслідком порушення основоположних прав особи, зокрема, права на захист і права не свідчити проти себе.

Зокрема, свобода від самовикриття, як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, є основою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Важливість цього принципу обґрунтовується захистом обвинуваченого від неправомірного примусу органами влади, а його неухильне дотримання дозволяє уникнути судових помилок і досягати цілей ст. 6 Конвенції.

Цей принцип тісно пов`язаний також з принципом презумпції невинуватості, що гарантується пунктом 2 ст. 6 Конвенції.

При цьому, особі має бути роз`яснено її право користуватись послугами захисника.

У цьому контексті суд відмічає, що ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначив, що забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах є процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основною гарантією недопущення поганого поводження, відмічаючи особливу вразливість обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію і одночасно стикається з дедалі складнішими положеннями кримінального законодавства.

При цьому, як зазначає ЄСПЛ, перед тим, як можна буде сказати, що особа своєю поведінкою відмовився від важливого права, закріпленого ст. 6 Конвенцією, повинно бути доведено, що вона могла обґрунтовано передбачити наслідки своїх дій (Ермі проти Італії (Hermi v. Italy), пункт 74; Сейдович проти Італії (Sejdovic v. Italy), пункт 87).

Однак, знову ж таки, твердження позивача щодо порушення порядку розгляду справи не спростовані, а тому суд змушений констатувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього мав місце із порушенням його прав, як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, згідно із пунктом 5 розділу ІV Інструкції № постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Разом з тим, додатком 5 до Інструкції № 1395 передбачено зазначення у постанові про адміністративне правопорушення наявності підпису особи про роз`яснення їй прав та строків на оскарження прийнятого рішення (пункт 8 - «Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП мені роз`яснено __»).

Однак, відповідачі не надали до суду оригіналу оскаржуваної постанови аби суд міг достовірно пересвідчитись у тому, що ОСОБА_2 дійсно були роз`яснені його права, як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. А у наданій копії постанови підпис ОСОБА_2 у графі щодо роз`яснення йому прав відсутній.

А відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Надані ж відповідачем 2 письмові пояснення поліцейського Спасенка Д.В. від 08 липня 2021 року, суд сприймає як такі, що не можуть слугувати доказом факту роз`яснення позивачу прав і свідчити на користь відповідачів. Ці пояснення вказують на те, що права позивачу були роз`яснені вже у самій постанові, яка йому була вручена.

Та як відмічав суд вище, особі мають бути доведені до відома її права на саме початковому етапі розгляду справи, а не у самій вже постанові, яка виноситься за наслідками розгляду самої справи.

Адже особа повинна мати змогу скористатись гарантованими їй правами і засобами захисту саме під час розгляду справи. Тільки у цьому випадку можливо говорити про забезпечення особі можливості реалізувати свої права.

КУпАП та Інструкцією установлю обов`язок органу (посадової особи), який розглядає справу, оголосити права особи перед початком розгляду справи.

Адже згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Тому у світлі вищевикладеного, суд робить висновок, що розгляд справи про адміністративне правопорушення у даному конкретному випадку не кореспондувався із визначеними ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, а тому прийнята за результатами такого розгляду постанова не може вважатись законною.

Тим самим, суд мусить прийти до висновку, що права позивача при розгляді справи про адміністративне правопорушення були порушені, і, відповідно, підлягають захисту у спосіб, що запропонований ним у позовній заяві, тобто шляхом скасування оскаржуваної постанови.

Крім цього, провадження у справі суд вважає за необхідне закрити на підставі п. 3 ч.3 ст. 286 КУпАП.

Адже, положення п. 1 ст. 247 КУпАП вказують на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності складу адміністративного правопорушення.

Отже, загалом позов підлягає до задоволення.

При цьому, слід вказати, що суд погоджується із доводами відповідача - 2 про те, що поведінка позивача при розгляді справи була вкрай нетактовною по відношенню до поліцейського як представника органу влади.

У той час, як останній поводив себе ввічливо і стримано.

Проте, таке не виправдовує порушення процедури розгляду справи, бо застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу має провадитись у точній відповідності із законом за будь - яких умов.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, з урахуванням обставин, регламентованих п.п.1-4 ч.9 цієї ж статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

А тому на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Миколаївській області судовий збір у розмірі 454,00 грн.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. ст.ст.1-3, 5-15, 241-244, 246, 250, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділення поліції №1 Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №4298817, винесену 03 червня 2021 року інспектором СРПП відділення поліції №1 Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області капітаном поліції Спасенком Дмитром Вікторовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 420,00 грн. - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП - закрити за відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду може бути оскаржене протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца