Ухвала суду № 99156748, 18.08.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/3835/17

Провадження №1-кп/127/704/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Каленяка Р.А.,

при секретарі Шмирової О.М.,

за участю:

прокурора Веселовської О.О.,

захисника Шалагінова В.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №1201502000000029, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 серпня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження №1201502000000029 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

В судовому засіданні прокурор Веселовська О.О. заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою на шістдесят діб, яке мотивував тим, що обвинуваченому ухвалою суду від 23.12.2016 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 діб з визначенням застави у розмірі 80 розмірів мінімальних заробітних плат, в сумі 116 000 грн., яка в подальшому була сплачена. У подальшому ОСОБА_1 на судові засідання не з`являвся, та його на підставі ухвали Вінницького міського суду від 13.08.2018 оголошено в розшук.

25 квітня 2021 року о 13.20 год. обвинуваченого ОСОБА_1 затримано та ухвалою Вінницького міського суду від 26.04.2021 до обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк дії запобіжного заходу закінчується, а тому сторона обвинувачення вважає за необхідне продовжити його дію, оскільки установлені раніше ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, до цього часу не зменшилися та продовжують існувати. Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, тому існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_1 під страхом можливого притягнення його до кримінальної відповідальності та загрози призначення в подальшому судом реальної міри покарання переховуватиметься від суду.

Наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджує також те, що не зважаючи на наявність запобіжного заходу у вигляді застави, ОСОБА_1 не виконував покладені на нього обов`язки, не з`являвся на судові засідання, що стало підставою для оголошення його судом в розшук. Крім того, в обвинуваченого ОСОБА_1 відсутні міцні соціальні зв`язки за місцем проживання, він не має постійного місця роботи, тому може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання. У зв`язку з тим, що показання свідків мають важливе доказове значення під час встановлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності може здійснювати незаконний вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки на даний час їх не допитано, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. З ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про наявність ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, який передбачено п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Враховуючи сукупність характеризуючих даних обвинуваченого, його соціальних зв`язків, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, вид передбаченого покарання, поведінку обвинуваченого, єдиним запобіжним заходом, який забезпечить його належну поведінку та виконання ним процесуальних обов`язків, на думку обвинувачення є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив проти клопотання прокурора, просив відмовити в його задоволенні.

Захисник Шалагінов В.Г. заперечив проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Наголосив на тому, що затримання ОСОБА_1 25.04.2021 року відбулося незаконно, всупереч вимогам ч. З ст. 190, 191 КПК України, а тому клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке розглядалося 26 04 2021 року повинно було бути залишеним без розгляду, а ОСОБА_1 звільненим з викликом до суду для вирішення клопотання про обрання запобіжного заходу. Відповідно до ч. З ст. 190 КПК України та Листа ВССУ (чинне) 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», ухвалу суду про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого має бути виконано у строк, встановлений у цій ухвалі. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії (ч. 3 ст. 190 КПК). У зв`язку з цим клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою слідчий суддя, суддя залишає без розгляду. В усіх без винятку клопотаннях про продовження тримання під вартою прокуратура не обґрунтовувала існування ризиків по кримінальному провадженню лише стандартно посилається на п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Про обґрунтування неможливості застосувати інший, більш м`який, запобіжний захід у клопотаннях взагалі не йде мова, що суперечить вимогам п 6 ч. 1 ст. 184 КПК України. В першу чергу неможливо прийняти позицію обвинувачення, яке, як на аргумент існування ризиків, посилається на те, що свідки не допитані безпосередньо судом, а тому на них можливий вплив обвинуваченого. Звернув увагу суду, що з моменту направлення справи до суду у лютому 2017 року і по цей час відсутні будь - які заяви з боку свідків, протоколи їх допиту з приводу вчинення відносно них психічного або фізичного впливу з боку ОСОБА_1 . Отже, прокуратура не надала жодного доказу на підтвердження даного ризику, а тому викладене у клопотанні є лише припущенням, а не встановленим фактом. Бездоказовими є посилання сторони обвинувачення і на п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_1 не має на меті переховуватися від суду, хоча вину свою у вчиненні злочину не визнає. Проте, не визнання підзахисним вини не може бути підставою для продовження терміну тримання під вартою. Більш того він сам буде сприяти суду у з`ясуванні обставин кримінального провадження, оскільки особисто зацікавлений в тому, щоб судове слідство чим швидше закінчилось та він міг продовжувати спокійно жити далі і займатись законною діяльністю. Наявність постійного місця проживання, родини, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 не порушуватиме своїх процесуальних обов`язків, якщо до нього застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Звернув увагу суду і на рекомендації, які зазначені в листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України». Зокрема, зазначається, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. Розглядаючи клопотання обвинувачення про продовження тримання під вартою ОСОБА_1 , звернув увагу на те, що у ньому не враховані вимоги ст. 194 КПК України, і не зазначено обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбачених статтею 177 Кодексу та не має посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини. Таким чином, за відсутності доказів того, що ОСОБА_1 будь-яким чином зможе перешкоджати встановленню істини по справі, переховуватись від правосуддя чи вчиняти злочинну діяльність не має, а тому суд, відповідно до п. 5 Конвенції та п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України, має право зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 прибувати за кожною вимогою до суду. Окрім припущень про існування ризиків та безальтернативної можливості застосування іншого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, продовження тримання під вартою прокуратура обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину і в наявності обґрунтована підозра. Тобто у даному випадку тримання під вартою варто розглядається не як міра запобіжного заходу, метою якої є забезпечення підзахисним виконання своїх процесуальних обов`язків, а як кара за злочин, вина якого не доведена і не встановлена вироком суду. Просив суд врахувати у повному обсязі практику Європейського суду та вимоги кримінального процесуального закону, а також те, що знаходячись під цілодобовим контролем правоохоронних органів, ОСОБА_1 , як і зараз не зможе впливати ні на потерпілих, ні на свідків, в цьому і потреби немає, за тих же підстав не зможе і переховуватися від суду чи вчиняти злочини. Крім того, перебуваючи вже тривалий термін під вартою він повністю усвідомив каральну функцію даного запобіжного заходу і розуміє, що при порушенні своїх процесуальних обов`язків повернеться під варту. Просив суд відмовити в задоволенні клопотанні прокурора та змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Заслухавши думку учасників процесу, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд приймає до уваги, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2021 року ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Заслухавши думку учасників процесу та дослідивши матеріали обвинувального акту суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно продовжити строк тримання під вартою на шістдесят діб, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі, може здійснювати незаконний вплив на свідків, які на даний час судом не допитні, переховуватись від суду, іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, у їх взаємозв`язку з можливими ризиками по справі, тому суд не вбачає ґрунтовних підстав для можливості застосування іншого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, як такого, що недостатній для запобіганню ризикам та виконанню обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК(абз.5 п.18 Листа ВССУ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»).

На думку суду, в клопотаннях обґрунтовано наявність низки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, враховуючи обставини кримінального правопорушення, їх наслідки, тяжкість покарання за скоєний злочин, особу обвинуваченого, тому суд під час розгляду клопотання дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що унеможливлює обрання йому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При цьому, підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу судом не встановлено.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що прокурором в ході розгляду даного клопотання доведено, що вказані в клопотанні ризики є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів в даному випадку є недоцільним та неможливим і саме тримання під вартою може запобігти встановленим в судовому засіданні ризикам, а тому дане клопотання суд вважає обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає до задоволення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Крім того, судом врахована практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що встановлені під час розгляду клопотання обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, тому переконується в доцільності задоволення клопотання прокурора та продовженні обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою на 60 діб.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 369-370, 372 КПК України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника – адвоката Шалагінова В.Г. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт – відмовити.

Клопотання прокурора Веселовської О.О. про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб.

Ухвала суду про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє з 18 серпня 2021 року по 16 жовтня 2021 року включно.

Копію ухвали суду направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду впродовж 5 днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя: