Ухвала суду № 99152267, 19.08.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5688/21

Провадження № 1-в/204/858/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого: судді Некрасова О.О.

секретаря судового засідання: Хорхордіної О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2020 року покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням,

за участю: прокурора – Медведовського О.Ю., захисника – Тафінцева К.В., засудженого – ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2021 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про визнання призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2020 року покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням.

В обґрунтування свого клопотання засуджений ОСОБА_1 зазначив, що він звертається до суду з метою визнання факту катування, нелюдського принижуючого гідність поводження та покарання (ст. 3 Конвенції) його довічним позбавленням волі з 18 серпня 2000 року, та станом на сьогоднішній день. Так, вироком Дніпровського обласного суду від 18 серпня 2000 року його було визнано винним за ст. 93 п. «е», «ж» КК України в редакції 1960 року та засуджено до довічного позбавлення волі. Відповідно з вказаного часу держава Україна, порушуючи ст. 3 Конвенції почала піддавати його систематичному катуванню. 12 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) рішенням у справі (Петухов проти України) заява № 41216/13, визнав порушення ст. 3 Конвенції державою Україна у зв`язку з фактичним безкінченним довічним ув`язненням в Україні. 15 жовтня 2020 року повторно рішенням у справі Старішко проти України (заява № 61839/12) ЄСПЛ визнав довічне позбавлення волі в Україні катуванням та порушенням ст. 3 Конвенції. 10 грудня 2020 року в черговий раз, рішенням у справі «Лопата та інші проти України, всього 24 особи засуджених до довічного позбавлення волі в Україні» тобто, яке не можливо скоротити, саме по собі є катуванням та нелюдським покаранням й порушенням ст. 3 Конвенції. 11 березня 2021 року рішенням у справі Дембо та інші проти України (всього 47 осіб засуджених до довічного позбавлення волі) ЄСПЛ в черговий раз визнав, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції. 15 квітня 2021 року рішенням у справі «П`яжаненко та інші проти України» (всього три особи засуджених до довічного позбавлення волі) ЄСПЛ визнав в черговий раз, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції. Відтак, з огляду на вищевикладене, є очевидним та достовірно встановленим, факт того, що його незаконним вироком у виді довічного позбавлення волі, в порушення міжнародних договорів України та законів України, піддають систематичному катуванню, нелюдському, принижуючому гідність поводженню та покаранню. Таким чином, на підставі вище викладеного, враховуючи положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року, які зокрема встановлюють застосування Конвенції та практику ЄСПЛ як джерело права, ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року та з метою зупинення порушення державою Україна ст. 3 Конвенції, просив визнати призначене йому вироком Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2000 року покарання у виді довічного позбавлення волі: катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, яке триває з 18 серпня 2000 року, станом на сьогоднішній день.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав своє клопотання в повній мірі та просив визнати призначене вироком Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2020 року покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням. Зазначив, що Європейське право повинно виконуватись, однак воно не виконується. Європейські рішення повинні бути вищі за законодавство України.

Захисник засудженого ОСОБА_1 – Тафінцев К.В. підтримав клопотання свого підзахисного, просив задовольнити клопотання свого підзахисного.

Прокурор Медведовський О.Ю. в судовому засіданні, просив відмовити в задоволенні клопотання засудженого.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали особової справи засудженого, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що вироком Дніпропетровського обласного суду від 26 грудня 1996 року ОСОБА_1 був засудженим за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 206, ч. 4 ст. 19, ч. 3 ст. 117-4, ч. 4 ст. 19, ч. 2 ст. 118-4, ч. 4 ст. 19, ч. 2 ст. 206-4, ст. 208, ч. 1 ст. 108, ч. 4 ст. 19, п. «е» та «ж» ст. 93 КК України, на підставі ст. 42 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, призначене остаточне покарання у виді смертної страти у виді розстрілу.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 березня 1997 року вирок Дніпропетровського обласного суду від 26 грудня 1996 року було залишено без змін.

Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2000 року призначене ОСОБА_1 покарання за вироком Дніпропетровського обласного суду від 26 грудня 1996 року за ч. 2 ст. 206, ч. 4 ст. 19, ч. 3 ст. 117-4, ч. 4 ст. 19, ч. 2 ст. 118-4, ч. 4 ст. 19, ч. 2 ст. 206-4, ст. 208, ч. 1 ст. 108, ч. 4 ст. 19, п. «е» та «ж» ст. 93, ст. 42 КК України у виді смертної страти у виді розстрілу, замінено на довічне позбавлення волі в колонії суворого режиму.

Постановою Дніпропетровського обласного суду від 11 грудня 2002 року встановлено, що строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 відраховувати з 20 серпня 1994 року.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; норми Конституції України є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності зі ст. 64 КК України довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно ст. 4 КВК України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 КВК України).

Згідно п. б ч. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання Рішення - вжиття заходів загального характеру.

В статті 13 вказаного Закону зазначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить в тому числі й прийняття законів та визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Щодо посилання засудженого ОСОБА_1 на порушення його прав з підстав не врахування практики ЄСПЛ та інших міжнародних норм, суд зазначає, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання Україною.

В рішеннях ЄСПЛ в справах «Петухов проти України», «Старишко проти України» та «Лопата та інші проти України» дійсно було встановлено, що у відношенні засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, державою Україна було порушено ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Окрім цього, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи, законодавством передбачена можливість помилування, що в повній мірі відповідає вимогам Конвенції та практиці ЄСПЛ.

Відповідно до статті 4 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року за № 223/2015, клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Як вбачається з матеріалів особової справи у ОСОБА_1 виникло право на звернення до Президента України з проханням про помилування, оскільки він відбув 26 років 11 місяці 30 днів позбавлення волі.

Пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Однак, як вбачається з клопотання засуджений ОСОБА_1 не просить вирішити питання щодо сумнівів та протиріч, які виникли при виконання вироку суду, а просить визнати його покарання катуванням, що само по собі не підпадає під дію п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Між тим, нормами Кримінально процесуального законодавства не передбачена можливість встановлення певних фактів у порядку передбаченому ст. 537 КПК України, у тому числі визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням.

Враховуючи вищевикладене, вимоги п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, суд переходить до переконання, що у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись п. 14 ч. 1 ст. 537, 539 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2000 року покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя О.О. Некрасов