Рішення № 99148323, 25.08.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м.Кропивницький Справа № 340/3839/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-торговий дім-ЛС" (вул. Тараса Карпи, 84, к. 510, м.Кропивницький, кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 24709890) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул.Велика Перспективна, 55, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім-ЛС», (вул. Т. Карпи, 84. оф. 510 м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ 24709890) (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (надалі - відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Кіровоградській області «Про відмову у видачі ліцензії ТОВ «Інформаційно-торговий дім –ЛС» від 02.07.2021 №640-рл та зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області видати товариству з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім-ЛС» (код ЄДРПОУ 24709890) ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі у встановленому законом порядку за його заявою на одержання ліцензії (дубліката ліцензії) на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі від 11.06.2021 вих. №34.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач здійснює підприємницьку діяльність щодо зберігання пального та оптової торгівлі ним.

На момент звернення до Суду позивач має в своєму розпорядженні дві ліцензії, а саме: на право зберігання пального та оптову торгівлю пальним, за відсутності місць оптової торгівлі (№№11080414201900007 та 990614201900558 відповідно, термін дії кожної з 01.07.2019 року по 01.07.2024 року).

Крім того, позивач зазначає, що є власником акцизного складу, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, село Неопалимівка, вул. Шахтарська, 5. При цьому позивач акцентує увагу на тотожності ліцензійних вимог наявних ліцензій з тією, відмова в отриманні якої оскаржується позивачем.

Позивач вказує, що оскаржуване розпорядження відповідача від 02.07.2021 року №640-рл (т.1 а.с.91) протиправне та підлягає скасуванню у зв`зку із повною відповідністю заяви №34 від 11.06.2021 року (т.1 а.с.14-16) вимогам ч.ч. 31,37 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481 (далі - Закон №481)

Вищевказані дії відповідача, на переконання позивача, порушують його право на ведення законної підприємницької діяльності та, як наслідок, стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач заперечуючи проти позову, надав письмовий відзив на позов (т.1 а.с.120-121).

Ухвалою від 19.07.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін, підготовче судове засідання призначено на 10.08.2021р. (т.1 а.с.110).

10.08.2021 року судове засідання відкладене у зв`язку із неявкою позивача.

Учасниками справи подано клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні (т.2 а.с.22,23)

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Посадовою особою відповідача 02.07.2021 року за №640-рл винесено розпорядженням, яким відмовлено позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі «у зв`язку з встановленням невідповідності вимогам ч. 39 ст. 15 Закону №481, а саме: відсутні документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової торгівлі пальним ТОВ «Інформаційно-торговий дім-ЛС», чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення».

Згідно з п.п. 191.1.13 п. 191.1 ст.191 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.

Статтею 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року №222-VIII (далі - Закон №222) визначено, що ліцензування - це засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Згідно з п.7 ст.7 Закону №222 виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року №2628-VIII внесено зміни до Закону №481, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 1 липня 2019 року.

Отже, з 1 липня 2019 року запроваджено ліцензування, зокрема, оптової торгівлі пальним.

Відповідно до положень ст. 15 Закону №481 ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 19.06.2019 №545, яка набирає чинності з дня її опублікування, але не раніше 01 липня 2019 року, внесено зміни до пункту 6 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 (далі - Перелік органів ліцензування), згідно з яким Державна фіскальна служба України є органом ліцензування виду господарської діяльності - оптової торгівля пальним.

Приписами ч. 31, 37 ст. 15 Закону №481 визначено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

При цьому Закон не передбачає обов`язкової умови отримання ліцензії – введення в експлуатацію саме тим підприємством, яке звернулось за отриманням ліцензії, об`єкт в експлуатацію вводиться лише один раз.

В силу приписів ч.40 ст.15 Закону №481 відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта (ч.41 ст.15 Закону №481).

Частиною 45 ст.15 Закону №481 установлено, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.

Згідно із ч.46 ст.15 вказаного Закону №481, ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Диспозиція ч.39 ст.15 Закону №481 передбачає, що для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення. Таки чином Суд погоджується із твердженнями позивача, що Законом №481 передбачено дві альтернативні підстави, для відповідності наявних документів вимогам вказаної норми.

Відповідно до п. п. «б» п. 14.1.6. ст. 14 Податкового кодексу України, акцизний склад - це: приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

З письмових матеріалів справи Судом встановлено, що з 19.07.2012 року на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель позивач є власником акцизного складу, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, село Неопалимівка, вул. Шахтарська, 5 та розташований на земельній ділянці площею – 8707,08 кв. м. (кадастровий номер 3522586602:52:000:0001). (т.1 а.с.20-21).

На момент переходу до позивача права власності на вказаний об`єкт між продавцем (Спільним україно-американським підприємством «Промагроінвест») та Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області діяв договір оренди землі від 14.06.2006 року (строком на 10 років) (т.1 а.с.52-55).

Відповідно до ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно ч. 6 ст. 120 Земельного Кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Правовою позицією ВС викладеною у постанові від 07.11.2018 року (справа №910/20774/17), Суд зазначає, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об`єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості. (п.24)

Крім того, згідно доданого до позову рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.06.2021 року по справі №912/1011/21, яке на момент розгляду справи судом набрало законної сили, «з моменту укладення договору купівлі-продажу від 19.07.2012 припинився Договір оренди землі від 14.04.2006 в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки - Спільним україно-американським підприємством «Промагроінвест», зміненим найменуванням якого є ТОВ «Промагроінвест Експо». Права й обов`язки орендаря за таким Договором перейшли до нового власника відповідного нерухомого майна, яким є ТОВ «Інформаційно-торговий дім-ЛС». Тобто, ТОВ «Інформаційно-торговий дім-ЛС» фактично став стороною Договору оренди землі від 14.04.2006». (т.1 а.с.52-55)

Враховуючи вищевикладене, Суд погоджується з твердженнями позивача щодо законності переходу права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3522586602:52:000:0001 на підставі покупки майнового комплексу, що на ній знаходиться.

В ході розгляду справи Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи відповідність заяви позивача за вих.№34 від 11.06.2021 року вимогам ч.ч. 31,37 ст.15 Закон №481. Зокрема до вказаної заяви позивачем було додано копію акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації по складу паливно-мастильних матеріалів ТОВ ВПП «Промагропостач» на території Первозванівської сільської ради 23.10.1998 р. на 4 арк. (п. 11 додатку) (т.1 а.с.28-31); копію Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації по складу паливно-мастильних матеріалів СП «Промагроінвест» на території Первозванівської сільської ради 27.02.2001 року на 4 арк. (п. 14 додатку) (т.1 а.с.36-39); копію Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації Добудова до адміністративно-побутового приміщення по вул. Шахтарська, 5 в с. Первозванівка Кіровоградського району 07.03.2003 р. на 4 арк. (п. 15 додатку) (т.1 а.с.40-43).

Враховуючи викладене позивач дотримав усіх установлених законодавством вимог для отримання такої ліцензії – на виконання вимог ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» надав усі необхідні, визначені законодавством, копії документів, а тому відмова відповідача є безпідставною та необґрунтованою.

Суд зауважує, що підстави, за яких орган відмовляє у видачі ліцензії, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен видати ліцензію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати ліцензію або не надати (відмовити).

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії є:

1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам;

2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії. Виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих суб`єктом господарювання до органу ліцензування, є встановлення наявності розбіжності між даними у підтвердних документах та фактичним станом цього суб`єкта господарювання на момент подання документів. Не вважаються недостовірними дані, підстава наведення яких суб`єктом господарювання не могла бути для нього завідомо неналежною;

3) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та набрало законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства.

Таким чином, відповідачем в порушення вимог ч.3 ст.13 Закону України №222 було відмовлено позивачу у видачі ліцензії з підстав, не передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2021 по справі №240/8544/20 зазначено: «Стимулювання підприємницької діяльності, створення привабливого інвестиційного клімату та захист прав інвесторів відноситься до пріоритетів державної політики, оскільки є запорукою економічного зростання та добробуту кожного через збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, збереження існуючих та створення нових робочих місць, розвитку відповідної територіальної громади. Це, зокрема, відповідає положенням частини четвертої статті 13 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також частини першої статті 17 Основного Закону - забезпечення, зокрема економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу.

Суд зауважує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано пріоритетів державної політики, наслідком чого є, зокрема, відсутність бюджетних надходжень на користь держави та заподіяння збитків безпосередньо позивачу.

Враховуючи викладене, Суд переконаний, що Відповідачем не додержано принципу «належного урядування», про який йдеться, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі №580/1550/20, відповідно до якої «ч.2 ст.6 та ч.1 ст.7 КАСУ передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.ст.1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67).

У рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Принцип «належного урядування» мав бути врахований відповідачем при оцінці доказів, наданих позивачем при зверненні із заявою про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, норм Закону та прийнятті розпорядження від 02.07.2021 року №640-рл, чого не було зроблено та наслідком чого стала вимога Позивача про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку (п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Презумпція правомірності рішень платника податків застосовується, коли норми податкового права прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності не є однозначними та допускають множинне трактування повноважень на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 10 лютого 2021 року у справі №380/671/20.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових рішень має саме податкове управління".

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності прийнятого оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, всупереч вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим є протиправними та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 245, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Кіровоградській області «Про відмову у видачі ліцензії ТОВ «Інформаційно-торговий дім –ЛС» від 02.07.2021 №640-рл.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім-ЛС» (код ЄДРПОУ 24709890) ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі у встановленому законом порядку за його заявою на одержання ліцензії (дубліката ліцензії) на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі від 11.06.2021 вих. №34.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-торговий дім-ЛС» (код ЄДРПОУ 24709890) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Ю.П. Пасічник