Рішення № 99146785, 19.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 серпня 2021 р. Справа № 120/5141/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2019 по 22.04.2021.

З метою стягнення середнього заробітку за період з 12.06.2019 по 22.04.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 31.05.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Установлено строк для подання заяв по суті.

18.06.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, з якому викладено заперечення щодо позовних вимог.

Як зазначає відповідач, в період з 04.07.2014 по 12.06.2019 позивач проходив військову службу у військовій частині 3008. Станом на 12.06.2019 позивач був обізнаний щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, та погоджений з ним. Клопотань про заміну з отримання речового забезпечення в натурі на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби не заявляв та не був позбавлений права на звернення до суду в межах відповідного строку. Втім, з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суду позивач звернувся 25.05.2021, тобто з пропуском 2 років, що вказує на наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду згідно з статтею 122 КАС України.

Окрім того, відповідач зазначає, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, тому у позивача відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України №1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав. Наказ командира військової частини 3008 від 12.06.2019 №131 про звільнення з військової служби не оскаржував та не оскаржує на даний час, що дає змогу дійти до логічного висновку, що процес звільнення з військової служби до повного розрахунку та дата звільнення з військової служби є погоджені між позивачем та військовою частиною 3008.

Ухвалою суду від 05.08.2021 витребувано у Військової частини 3008 Національної гвардії України та зобов`язано у 3-денний термін з дня отримання даної ухвали надати суду належним чином засвідчені копії: відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням зі служби та про його середньоденний заробіток на дату звільнення зі служби, а саме 12.06.2019.

На виконання вимог ухвали суду 12.08.2021 представником відповідача подано витребувані відомості.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у військовій частині 3008 НГ України, володіє статусом учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Наказом командира військової частини 3009 НГ України від 12.06.2019 №131 позивача виключено із списків військової частини із 12.06.2019 (а.с. 11).

Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, тому, з метою її виплати, звернувся із запитом до відповідача.

22.04.2021 відповідач в добровільному порядку виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 20 765,79 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні за період 12.06.2019 по 22.04.2021.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) визначені засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Цим Законом передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, згідно з положеннями частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. №178, зокрема, пунктом 3, визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 зазначеного вище Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 року по справі №823/2249/18, від 18 квітня 2019 у справі № 806/889/17, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. В той же час суд бере до уваги і те, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена ст. 15 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII, а тому її виплата мала бути здійснена на час звільнення позивача зі служби.

Отже, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється також у разі невиплати згаданої компенсації за неотримане речове майно так і за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, про яку суд згадував вище. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 12.06.2019.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 22.04.2021, тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Так, позивач просить суд стягнути з в/ч 3008 НГ України середній заробіток за час затримки з 12.06.2019 по 22.04.2021.

Згідно платіжного доручення №1270 від 21.04.2021 позивачеві 22.04.2021 виплачена компенсація за неотримане речове майно в сумі 20 765,79 грн.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем 22.04.2021, поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

У матеріалах справи міститься довідка в/ч 3008 НГ України від 11.08.2021 за №68 із змісту якої встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 360,93 грн.

За період з 13.06.2019 (наступний день після виключення зі складу частини) по 22.04.2021 (день виплати) було 679 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 245 071,47 грн (679х360,93 грн).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 20 765,79 грн, суму 245 071,47 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої виплати.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації за неотримане речове майно (20 765,79 грн.), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 245 071,47 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8,47% (20 765,79/245 071,47 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,47% розраховується наступним чином: 360,93 грн (середньоденний заробіток позивача) х 8,47% х 679 (дні затримки розрахунку) = 20 757,55 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий на користь позивача у розмірі 20 757,55 грн.

Щодо твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 дійшов висновку що у спірних правовідносинах пов`язаних зі звільненням з публічної служби при обчисленні строку звернення до суду, підлягають застосуванню положення КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду. При цьому для обрахування строку звернення до суду, Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 береться до уваги як момент початку його перебігу саме день остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 22.04.2021. При цьому, до суду із цим позовом позивач звернувся 24.05.2021, що є наступним робочим днем після 22.05.2021, яке припадало на вихідний день, що вказує на дотримання місячного строку звернення до суду. Відтак, процесуальний строк ОСОБА_1 не пропущено.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 по 22.04.2021.

Стягнути з Військової частини 3008 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 по 22.04.2021 в сумі 20 757,55 грн (двадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 55 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (іден. код - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); Військова частина 3008 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна