Рішення № 99146262, 25.08.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2021 Справа № 917/820/21

м. Полтава

Суддя Паламарчук В.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Акціонерного товариства "Таскомбанк", 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, б.30

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 130837,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

26.05.2021 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Таскомбанк" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення 130837,93 грн. заборгованості згідно Заяви-Договору №ID7665358 від 31.01.2020р. про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" з яких заборгованість по тілу кредиту у розмірі 94444,00 грн.; заборгованість по відсотках у розмірі 0,08 грн.; заборгованість по комісії (в.т. ч. прострочена) у розмірі 32363,27 грн.; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості за період з 11.10.2020 р. до 11.04.2021 р. у розмірі 2845,43 грн. та штраф у розмірі 1185,15 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем не виконані грошові зобов`язання за кредитною заявою-договором №ID7665358 від 31.01.2020р., у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Враховуючи, що ціна даного позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, керуючись пунктом 1 частини п`ятої статті 12, абзацом 2 частини першої статті 176, частиною першою статті 247, частиною першою статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.06.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позов не подав, про наявність заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив.

Сторони повідомлені про відкриття провадження у даній справі у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин третьої, четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адреси їх місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, відповідно до вимог частини шостої статті 176 Господарського процесуального кодексу України, судом було зроблено відповідний запит від 28.05.2021 до Засульської ОТГ щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

16.06.2021 року на адресу Господарського суду Полтавської області від старости сіл Засулля, Солониця надійшов лист № 18-2/10/175 від 04.06.2021 року, згідно якого ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ухвала суду про відкриття провадження від 23.06.2021 направлена судом на адресу відповідача була повернута відділенням поштового зв`язку на адресу суду із зазначенням причин повернення: адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.06.2021р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 914/1083/18.

Так, 31.01.2020 р. між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі Банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі Позичальник) укладено Заяву-договір №ID7665358 від 31.01.2020р. про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") (далі Договір, а.с. -9), відповідно до пункту 1.1 якого за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим призначенням використання на повернення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку.

Пунктом 2.1 Договору визначено розмір кредиту: 100 000,00 грн (сто тисяч гривень).

Відповідно до пункту 2.3 Договору, визначена вартість кредиту: розмір процентної ставки за користування кредитом (далі - проценти): 0,0001% річних; розмір щомісячної комісійної винагороди є фіксованою та складає 2,49% від суми виданого кредиту (щомісячно), розмір комісійної винагороди за видачу кредиту: 2,9 % від суми виданого кредиту (одноразово), розмір штрафу (плати) за дострокове/ частково дострокове погашення Кредиту: не передбачається.

Згідно з пунктом 2.4 Договору встановлені терміни і порядок погашення кредиту: погашення основного боргу за кредитом, сплата процентів - щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору, протягом 5 (п`яти) банківських днів які передують календарному числу місяця, в яке було укладено Договір, включно із цим числом.

Сплата щомісячної комісійної винагороди за Кредитом - щомісяця, починаючи з другого місяця, наступного за місяцем укладення Договору, до календарного числа місяця, в яке було укладено Договір, включно із цим числом.

Строк кредиту: 36 місяців з дати укладення договору (пункт 2.6 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку погашення кредиту.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше терміну зазначеного в пункті 2.6 договору.

Дата підписання Заяви-договору шляхом накладення електронних підписів обох сторін вважається датою укладення договору (пункт 4.5 Договору).

В Додатку № 1 до Заяви-договору №ID7665358 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") наведено графік погашення кредиту.

Заява-договір № ID7665358 від 31.01.2020 та Додаток № 1 до вказаної заяви підписані 31.01.2020 між сторонами за допомогою електронних цифрових підписів, що підтверджується доданим до матеріалів справи протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. - 8,11).

Так, на виконання умов Заяви-договору №ID7665358 від 31.01.2020 банком надані позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку відповідача (а.с. -34-58).

Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання за Заявою-договором № ID7665358 від 31.01.2020 належним чином та у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість по тілу кредиту в сумі 94444,00 грн; заборгованість по відсотках у розмірі 0,08грн; заборгованість по комісії (в.т. ч. прострочена) у розмірі 32363,27 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості за період з 11.10.2020 р. до 11.04.2021 р. у розмірі 2845,43 грн та штраф у розмірі 1185,15 грн.

Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив банку відповідну заборгованість, останній і звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, частини першої статті 174 Господарського кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (угоди) та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як вже зазначалось, Заява-договір № ID7665358 від 31.01.2020 та Додаток № 1 до неї підписані між Акціонерним товариством "Таскомбанк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за допомогою електронних цифрових підписів.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Відповідно до положень частини четвертої статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.

Проаналізувавши зазначене та наданий позивачем витяг з он-лайн сервісу перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, суд дійшов висновку, що сторонами підписано відповідний Договір із дотриманням вищевказаних положень Закону.

Як визначено частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З матеріалів справи судом встановлено, що за своєю правовою природою Заява-договір № ID7665358 від 31.01.2021 є змішаним договором, оскільки у ньому містяться елементи кредитного договору та договору приєднання.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (у даному випадку - АТ "Таскомбанк").

Оскільки умови договору розробляє банк, то такий договір є публічним договором.

Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 916/548/19.

Із змісту укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторонами було погоджено усі істотні умови договору, а саме - сума кредитних коштів, яка надається відповідачу, строк їх повернення, домовленість про сплату процентів та комісійної винагороди, а також відповідальність за порушення строків погашення кредиту у вигляді пені.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем виконано взяті на себе договірні зобов`язання та надано 31.01.2020 відповідачу кредитні кошти у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується відповідною банківською випискою. (а.с. -34).

В Додатку № 1 до Заяви-договору № ID7665358 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") наведено графік погашення кредиту.

Проаналізувавши зазначене та Додаток № 1 до Договору, суд дійшов висновку, що відповідач був зобов`язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами кожного місяця в загальній сумі 5268,01 грн (з них 2778,00 грн. - основної заборгованості та 2 490,00 грн. - комісії) + нараховані проценти (у сумі 0,01 або 0,00 грн) протягом одного року.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог статті 610, частини другої статті 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідач наявність простроченої заборгованості за Договором не спростовує, здійснених позивачем розрахунків не оскаржує, власного контррозрахунку не надає.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до розрахунків позивача (а.с. - 5) станом на 12.04.2021 ОСОБА_1 за тілом кредиту сплатила 5556,00 грн. Отже, заборгованість становить: 100 000,00 грн - 5556,00грн = 94444,00 грн.

Таким чином, оскільки отримання кредитних коштів відповідачем не спростовано, обов`язок останнього щодо погашення заборгованості за тілом кредиту своєчасно та в повному обсязі не виконано, борг перед позивачем на час ухвалення рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними в матеріалах справи документами та відповідачем не спростовано, господарський суд дійшов висновку про те, що вимога АТ "Таскомбанк" про стягнення з ОСОБА_1 94444,00 грн. за тілом кредиту обґрунтована та підлягає задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по відсотках у розмірі 0,08 грн; заборгованість по комісії (в.т. ч. прострочена) у розмірі 32363,27 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості за період з 11.10.2020 р. до 11.04.2021 р. у розмірі 2845,43 грн та штраф у розмірі 1185,15 грн.

Стосовно заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 0,08 грн.

Відповідно до частини другої статті 1061 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору сторони погодили розмір процентної ставки за користуванням кредиту, в розмірі 0,0001% річних, яка повинна сплачуватись щомісяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору, до календарного числа, в яке було укладено договір, включно із цим числом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків (а.с. - 5) у розмірі 0,08 грн, з урахуванням його часткової оплати відповідачем, суд вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимога банку про стягнення з відповідача відсотків у вказаному розмірі підлягає задоволенню.

Стосовно заборгованості по комісійній винагороді у розмірі 32363,27 грн.

У підпункті 2.3.2 пункту 2.3 Договору сторони погодили, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду у розмірі 2,49% від суми виданого кредиту (щомісячно).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як вже зазначалось, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Так, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно, вимога банку про стягнення комісійної винагороди є правомірною.

Здійснений позивачем розрахунок комісії є правильним та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 32363,27 грн. заборгованості по комісії підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимог стосовно стягнення з відповідача пені в розмірі 2845,43 грн та штрафу в розмірі 1185,15 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом в повному обсязі не виконав, позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором у період з 11.10.2020 року по 11.04.2021 року в сумі 2845,43 грн.

Водночас, суд зазначає, що положеннями пункту 15 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, яким визначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Аналогічні приписи містяться і у пункті 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, згідно яких у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, строки повернення кредиту та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12.03.2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12.03.2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів.

Відтак, зважаючи на вищевикладені приписи чинного законодавства, які обмежують період нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, що підлягає стягненню із суб`єкта господарювання у зв`язку з порушенням ним господарського зобов`язання в період карантину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2845,43 грн, нарахованої за період з 11.10.2020 року по 11.04.2021 року задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 1185,15 грн, суд зазначає, що матеріали справи не містять обґрунтованого посилання на відповідну правову підставу для його нарахування.

Пункт 18.2.5.2. Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таксомбанк" містить визначений відсоток розміру штрафу лише за деякі випадки порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором, що не відносяться до спірних. В інших випадках розмір штрафу визначається згідно Цінових параметрів, проте позивачем не долучено до матеріалів справи Цінові параметри, що позбавляє суд можливості перевірити розмір та обґрунтованість нарахованого позивачем штрафу в розмірі 1185,15 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні відповідного штрафу у розмірі 1185,15 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 09806443) 94444,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 0,08 грн. - заборгованість за відсотками; 32363,27 грн. - заборгованість по комісії, 2200,07 грн. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 267 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Паламарчук