Рішення № 99146161, 25.08.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Справа № 915/769/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом: Миколаївського міського центру зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710)

до відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 39394277)

про: відшкодування збитків,

встановив:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача про стягнення суми допомоги по безробіттю у розмірі 20510,50 грн, виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на службі у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та невиконання відповідачем обов`язку відшкодувати суми виплаченого забезпечення, наданих ОСОБА_1 , як безробітному, у зв`язку з поновленням останнього за рішенням суду на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області з 04.03.2019.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/769/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 22.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено відповідачу процесуальний строк для подання до суду заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

05.07.20212 позивачем надано суду завірені копії наказів Державної фіскальної служби України №58-ос від 04.03.2019 та №2112-о від 24.12.2019.

05.07.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Заперечення відповідача обгрунтовано посиланням на те, що наразі, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГУ ДФС у Миколаївській області знаходиться в стані припинення. Державною фіскальною службою України спільно з ГУ ДФС у Миколаївській області розроблено план заходів щодо ліквідації, який, наразі, здійснюється і має бути завершений до вересня 2021 року. Станом на сьогодні, у зв`язку з безспірним списання коштів (судовий збір та судові витрати), рахунки ГУ ДФС у Миколаївській області заблоковано, що не дає можливості використати кошти в повному обсязі в межах кошторисних призначень.

12.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає заперечення відповідача безпідставними, а вимоги Миколаївського МЦЗ обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач не погоджується з твердженнями відповідача та зазначає наступне.

1) Головне управління ДФС у Миколаївській області відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГУ ДФС у Миколаївській області перебуває у стані припинення з 06.08.2019, на момент подання позову до суду запис про припинення в реєстрі відсутній;

2) стосовно заперечень відповідача про неможливість використання коштів в повному обсязі оскільки рахунки заблоковані позивач, посилаючись на ч. 1 ст.625 ЦК України, зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошових зобов`язань, питання розблокування рахунків ГУ ДФС у Миколаївській області не є предметом даного спору.

Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред?явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об??єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Наказом Голови Державної фіскальної служби України №58-ос від 04.03.2019 ОСОБА_1 був звільнений зі служби у податкові міліції Державної фіскальної служби України з посади старшого оперуполномоченого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області.

11.04.2019 ОСОБА_1 був зареєстрований у Миколаївському міському центрі зайнятості як безробітний та з 19.04.2019 отримував виплату допомоги по безробіттю.

25.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 04.03.2019 року №58-ос про звільнення з 04.03.2019 року з посади та податкової міліції ДФС України у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів) - при відсутності можливості використання на службі, пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 року № 114, підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-019967), старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС України у Миколаївській області від 05.03.2019 року № 88-0 «Про оголошення наказу», яким оголошено наказ ДФС України від 04.03.2019 року № 58-ос;

- поновити ОСОБА_1 на роботі (на службі) у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області Головного управління ДФС у Миколаївській області;

- стягнути з ДФС України та ГУ ДФС у солідарному порядку середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.03.2019 року по дату винесення судового рішення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №400/854/19 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 04.03.2019 року № 58-ос про звільнення ОСОБА_1 з 04.03.2019 року з посади та податкової міліції ДФС України у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів) - при відсутності можливості використання на службі, пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 року № 114. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС України у Миколаївській області від 05.03.2019 року № 88-0 «Про оголошення наказу». Поновлено ОСОБА_1 на роботі (на службі) у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області Головного управління ДФС у Миколаївській області. Стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2019 року по 25.06.2019 року у розмірі 32938,01 грн. Стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць у розмірі 11499,19 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Зазначене рішення залишено в силі постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019.

Наказом Державної фіскальної служби України №2112-о від 24.12.2019 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №400/854/19 скасовано наказ ДФС України від 04.03.2019 року № 58-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 (М-019967) на службі у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області Головного управління ДФС у Миколаївській області.

За час перебування на обліку в центрі зайнятості з 18.04.2019 по 07.07.2019 ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю у сумі 20510,50 грн, що підтверджується розрахунковою довідкою Миколаївського міського центру зайнятості б/н від 12.04.2021 (а.с.16).

14.04.2021 позивачем направлено відповідачу претензію № 482/2-21м щодо повернення перерахованої ОСОБА_1 суми допомоги по безробіттю в розмірі 20510,50 грн, шляхом перерахування її на р/р UA728201720355409142700706115 Держказначейська служба України, м. Київ, одержувач - Миколаївський міський центр зайнятості впродовж 15 календарних днів з моменту отримання претензії (а.с. 17-18).

Відповіді від відповідача на претензію позивачем не отримано, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом спору у даній справі є спірні правовідносини, що виникли з обов`язку відповідача відшкодувати Миколаївському міському центру зайнятості виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю на підставі частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III (далі - Закон № 1533-IIІ).

Так, згідно вказаного закону загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов`язків та гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

страховик - Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд);

страховий випадок - подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;

втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин - припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров`я, у зв`язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов`язок і військову службу).

Терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються в Законі у значенні, наведеному у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Так, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок;

роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;

безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;

зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;

соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення.

Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (ст. 9 Закону України "Про зайнятість населення").

Статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Зареєстровані безробітні мають право на: безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов`язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону; збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах; оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи (ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення").

Одним з видів матеріального забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю (ст. 1 Закону № 1533-III).

За приписами ч. 2 ст. 21 Закону № 1533-III страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно з абз. 7 ч. 1 ст. 34 Закону № 1533-III Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (абз. 2 ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-III).

Таким чином, відповідно до ст. 34, 35 Закону №1533-III, Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець - зобов`язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 902/291/17).

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 1533-III, функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які здійснювалися органами державної служби зайнятості відповідно до цього Закону, починаючи з 2013 року покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.06.2019 № 945 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), завдання з реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття покладено на Державну службу зайнятості (далі - Служба).

За змістом п. 1-3 розділу ІІІ цього Положення Державний центр зайнятості, який є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби, виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості, забезпечуючи, зокрема, надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до законів України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення", а також стягнення відповідно до закону коштів Фонду, виплачених особам, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачених на надання соціальних послуг безробітним.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (частина перша статті 4 Закону).

Таким чином, ключовою ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв`язку із загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у т. ч. на випадок безробіття, зокрема для цілей відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону № 1533-III, є самостійне ведення таким суб`єктом розрахунків із застрахованими особами (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 927/171/17).

Як встановлено судом, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №400/854/19, залишеним в силі постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019, визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 04.03.2019 року № 58-ос про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на роботі (на службі) у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області Головного управління ДФС у Миколаївській області, стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2019 року по 25.06.2019 року у розмірі 32938,01 грн, стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць у розмірі 11499,19 грн.

Наказом ДФС України № 2112-0 від 24.12.2019 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі № 400/854/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Відповідно до пункту 17 Положення про Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, затвердженого наказом ДФС України від 01.02.2019 № 80, ГУ ДФС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та банках.

На час розгляду даної справи Головне управління ДФС у Миколаївській області, як юридична особа не припинене, хоча і перебуває у стані припинення, про що 06.08.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Відтак, виходячи з положень ст. 91, 92, 96 та 104 ЦК України юридична особа, що реорганізується через приєднання, відповідає за своїми майновими зобов`язаннями самостійно до моменту припинення і переходу майна, прав і обов`язків до правонаступників в результаті реорганізації шляхом приєднання.

Отже, зазначеним підтверджується, що саме Головне управління ДФС у Миколаївській області є роботодавцем стосовно ОСОБА_1 в розумінні ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-III та належним відповідачем за заявленими позивачем вимогами, позаяк ОСОБА_1 призначався, звільнявся та поновлювався на посаді, яка перебувала у складі Головного Управління ДФС у Миколаївській області, а тому саме на цей орган покладено обов`язок відшкодувати суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв`язку з поновленням останнього на роботі за рішенням суду.

Твердження відповідача, викладені у відзиві від 30.06.2021, суд вважає безпідставними з зазначених вище обставин.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм чинного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Миколаївського міського центру зайнятості про стягнення з Головного управління ДФС у Миколаївській області відшкодування суми виплаченого забезпечення ОСОБА_1 в сумі 20510,50 грн.

Отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у разі задоволення позову, - на відповідача (ст. 129 ГПК України).

Враховуючи викладене, витрати Миколаївського МЦЗ на оплату позовної заяви судовим збором на суму 2270 грн, належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 39394277) на користь Миколаївського міського центру зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710, р/р UA 728201720355409142700706115, ДКСУ м. Київ) суму допомоги по безробіттю у розмірі 20510,50 грн, виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на службі у податковій міліції Державної фіскальної служби України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Миколаївській області, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Миколаївський міський центр зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710),

відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 39394277).

Судове рішення складено і підписано 25.08.2021 після виходу головуючого у справі судді з відпустки.

Суддя В.О. Ржепецький