Рішення № 99145861, 25.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2021Справа № 910/7384/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» (03150, місто Київ, вул. Ділова, будинок 5, корпус 2) до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) про стягнення 223 193,32 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» (далі - позивач, ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - відповідач, АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ») про стягнення збитків у розмірі 223 193,32 грн.

У позовній заяві ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» було викладено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» зобов`язань щодо збереження та забезпечення схоронності та цілісності вагонів після їх прийняття під перевезення, наслідком чого стало розобладнання (розукомплектування) вагонів, у зв`язку з чим ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» понесло збитки у вигляді суми неотриманої орендної плати в період неможливості експлуатації вагонів орендарем та суми витрат на організацію проведення ремонтних робіт, відновлювальних робіт вказаних вагонів, які позивач і просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 12.05.2021 в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін було відмовлено, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.05.2021 представником позивача була надана заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач уточнив позовну заяву в частині попереднього розрахунку судових витрат та вказав на, що попередній орієнтований розрахунок судових витрат, які позивач поніс та планує понести у зв`язку з розглядом справи, складається з суми судового збору - 3 347,91 грн та витрат на правову допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді, орієнтовано 21 600,00 грн. Представник позивача просив суд прийняти вказану заяву та розглядати її з вимогами позовної заяви.

Однак, норми процесуального законодавства не передбачають подачу заяв «про уточнення позовних вимог». Проте, суд вважає, що головним у визначенні предмету поданої заяви є не її назва, а предмет заяви, яка направлена на визначення розміру орієнтовного розрахунку судових витрат.

Так, частиною першою ст. 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина третя ст. 124 ГПК України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який включав розмір судових витрат, у зв`язку з чим заява представника позивача розцінюється судом як доведення іншої фактичної суми судових витрат - витрат на правову допомогу.

01.06.2021 відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність у позивача права на пред`явлення цього позову, оскільки ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» відповідно до долучених до позову накладних не одержувачем вантажу, а згідно ст. 130 Статуту залізниць України право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу, однак вказані документи в матеріали справи відсутні. Крім того, збереження вантажу, за відсутністю провідника, покладено саме на відправника. Також позивачем не доведено вину відповідача та факт розобладнання вагонів саме в період здійснення їх перевезення відповідачем, не надано належних доказів на підтвердження понесених збитків, оскільки витрати у вигляді неотриманої орендної плати та витрати на послуги з організації проведення ремонтних робіт вагонів не є збитками які залізниця має відшкодовувати згідно ст. 114 Статуту залізниць України.

08.06.2021 представником позивача було надано відповідь на відзив.

Крім того, у відповіді на відзив, представником позивача було вказано, що розрахунок по вагону № 56517022 у сумі 13 856,54 грн помилково внесено до загального розрахунку витрат на ремонт зазначений у позовній заяві, та зазначено, що зазначені суми по вагону № 56517022 у розмірі 13 856,54 грн мають бути виключені з позовних вимог.

При цьому, відповідь на відзив не містить будь-яких викладених письмово заяв, клопотань щодо відмови від позову в частині стягнення помилково внесеної суми або зменшення позовних вимог на суму помилково внесених в розрахунок коштів, тощо.

Пунктом 3 частини першої ст. 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (п. 1 та п. 2 частини другої ст. 46 ГПК України).

Відповідно до частини другої ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина третя ст. 252 ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 46 ГПК передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Приймаючи до уваги вищенаведені норми, твердження представника позивача, що суми по вагону № 56517022 мають бути виключені з позовних вимог, не містить чіткого волевиявлення позивача щодо вирішення судом питання помилково врахованих грошових коштів, а також не містить форми, передбаченої процесуальним законодавством, яке дає можливість сторонам користуватись своїми правами, у зв`язку з чим суд розглядає позовні вимог у заявленому в позовній заяві розмірі.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні-жовтні 2020 року на підставі залізничних накладних № 47212816, № 41399452, № 42128652, № 46735080, № 50903442, № 51045425, № 46895637, № 50964865, № 51100295, № 51186591, № 46964482, № 46943403 АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» здійснювалось перевезення вагонів № 59211409, № 56521560, № 56499056, № 58843665, № 58858911, № 59206623, № 58843491, № 58922915, № 58920901, № 58844044, № 58836859, № 58837097.

Зазначені вагони знаходяться у користуванні (володінні) позивача на підставі Рамкового договору фінансового лізингу № 6020-FL від 19.12.2019 (далі - Рамковий Договір), укладеного між ТОВ «ОТП ЛІЗІНГ» (далі - Лізингодавцем) ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» (далі - Лізингоодержувач), відповідно до п. 2.1. якого Лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу зобов`язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування Лізингоодержувачу предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Рамкового Договору.

Пунктом 3.1. Рамкового Договору передбачено, що приймання Лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання Акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу.

З моменту передачі предмета лізингу Лізингодавець передає Лізингоодержувачу на строк користування предметом лізингу права на гарантійне та сервісне обслуговування згідно з Договором купівлі-продажу. Лізингоодержувач самостійно, за власний рахунок, виконує ремонт та технічне обслуговування предмета лізингу, при цьому, не порушуючи умов гарантії. В будь-якому випадку Лізингоодержувач звільняє Лізингодавця від будь-яких обов`язків щодо обслуговування та будь-якого ремонту предмета лізингу і пов`язаних з цим витрат і судових позовів (п. 3.2. Рамкового Договору).

Відповідно до п. 3.3. Рамкового Договору, з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предмету лізингу, включно (але не обмежуючись) з ризиками, пов`язаними з пошкодженням або втратою, викраденням або передчасним зносом предмета лізингу, або будь-якої його частини, незалежно від причин таких подій (за винятком нормального зносу і амортизації предмета лізингу в процесі його експлуатації).

Відповідно до Актів приймання-передачі від 30.01.2020 та від 31.01.2020 до Рамкового Договору, Лізингодавець передав Лізингоодержувачу вагони № 58837097, № 58843665, № 58858911 та № 59211409; № 56499056, № 56521560, № 58836859, № 58843491, № 58844044, № 58920901, № 58922915 та № 59206623.

У жовтні 2020 року вказані вагони знаходились в оренді у ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТИК» на підставі Договору № 2-272/08-19 оренди залізничного рухомого складу від 30.08.2019 (далі - Договір оренди), укладеного між ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТИК» (далі - Орендар) та ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» (далі - Орендодавець), відповідно до п. 1.1. якого, Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад (далі - РС, вагони або рухомий склад). Номери РС, кількість, модель, дати побудов і вид РС вказуються в Актах прийому-передачі до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.2. Договору оренди, Акт прийому-передачі підписується уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту передачі вагонів в/з оренди.

Згідно пп. 3.1.2 п. 3.1. Договору оренди, Орендодавець зобов`язаний здійснювати планові (деповські і капітальні) ремонти РС, а також технічне обслуговування (поточні ремонти), ТОВ-1, ТОВ-2.

Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду вагони № 58837097 (обкотишевіз), № 58843665 (обкотишевіз), № 58858911 (обкотишевіз) та № 59211409 (обкотишевіз), № 56499056 (напіввагон), № 56521560 (напіввагон), № 58836859 (обкотишевіз), № 58843491 (обкотишевіз), № 58844044 (обкотишевіз), № 58920901 (обкотишевіз), № 58922915 (обкотишевіз) та № 59206623 (обкотишевіз), що підтверджується Актами прийому-передачі рухомого складу до Договору оренди від 02.09.2019, від 03.09.2019, від 04.09.2019, від 05.09.2019 та від 06.09.2019.

Відповідно до умов Додатку № 15 від 15.11.2020 до Договору оренди, сторони погодили встановити орендну плату на період з 01.10.2020 по 31.10.2020 (обидві дати включно) на вагони-обкотишовози та напіввагони в розмірі 596,05 грн з ПДВ за один вагон-обкотишовоз за добу та 468,62 грн з ПДВ за один напіввагон на добу.

Сторонами було підписано Акт наданих послуг № 10/20 від 31.10.2020 до Договору оренди на загальну суму орендної плати за жовтень 2020 року у розмірі 19 566 938,98 грн з ПДВ, з яких сума орендної плати за користування спірними вагонами складає 103 083,81 грн, з ПДВ, а саме: № 58837097 (з 01.10.2020 по 10.10.2020) - 5 960,50 грн; № 58843665 (з 01.10.2020 по 05.10.2020 та з 09.10.2021 по 31.10.2020) - 16 689,40 грн; № 58858911 (з 12.10.2020 по 31.10.2020) - 11 921,00 грн; № 59211409 (з 01.10.2020 по 23.10.2020 та з 27.10.2021 по 31.10.2020) - 16 689,40 грн; № 56499056 (з 02.10.2020 по 13.10.2020) - 5 623,44 грн; № 56521560 (з 11.10.2020 по 31.10.2020) - 9 841,02 грн; № 58836859 (з 02.10.2020 по 10.10.2020) - 5 364,45 грн; № 58843491 (з 01.10.2020 по 08.10.2020) - 4 768,40 грн; № 58844044 (з 01.10.2020 по 13.10.2020) - 7 748,65 грн; № 58920901 з 01.10.2020 по 08.10.2020) - 4 768,40 грн, № 58922915 (з 12.10.2020 по 23.10.2020 та з 25.10.2021 по 31.10.2020) - 11 324,95 грн; № 59206623 (з 01.10.2020 по 04.10.2020) - 2 384,20 грн.

Сума орендної плати за жовтень 2020 року була сплачена ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТИК» в повному обсязі на суму 19 566 938,98 грн, що підтверджується випискою по рахунку за 20.11.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, при прийманні вагонів на станціях відповідних структурних підрозділів АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було виявлено розобладнання (розкомплектування) вищевказаних вагонів, про що свідчать відповідні Повідомлення № 9480 від 01.10.2020, № 4353 від 01.10.2020, № 4375 від 06.10.2020, № 3954 від 07.10.2020, № 4405 від 13.10.2020, № 4408 від 15.10.2020, № 4409 від 16.10.2020, № 1455 від 16.10.2020, № 4424 від 18.10.2020, № 6936 від 23.10.2020, № 6940 від 23.10.2020, № 4483 від 24.10.2020 (форма ВУ-23М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц), які в подальшому були направленні для проведення ремонту та технічного обслуговування структурними підрозділами АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» експлуатаційно-ремонтними вагонними депо: «Херсон», «ім. Т. Шевченка», «Батуринська-ВЧДЭ», «Костянтинівка-ВЧД», АТ «ДНІПРОВАГОНБУД».

За результатами технічного огляду вагонів, які були відставлені від експлуатації, вагонними депо, що здійснювали такий огляд, були сформовані Дефектні відомості на ремонт вантажних вагонів (форма ВУ-22, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц) із зазначенням виконаних робіт.

По закінченню огляду на кожний вагон, відставлений від експлуатації, були складені Повідомлення № 8104 від 05.10.2020, № 3775 від 08.10.2020, № 4624 від 08.10.2020, № 8123 від 08.10.2020, від 21.10.2020, № 8177 від 22.10.2020, № 0621 від 23.10.2020, № 0623 від 23.10.2020, № 8182 від 24.10.2020, № 3851 від 26.10.2020, № 8193 від 26.10.2020 про приймання вантажних вагонів із поточного, технічного обслуговування (форма ВУ-36М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц), в яких зафіксовано дати початку та дати закінчення (випуску) вагону з ремонту.

Для організації та виконання ремонту зазначених вагонів, ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТИК» був змушений звернутись до ТОВ «КАРГОРЕМТРАНС», між якими укладено Договір надання послуг з організації ремонту вагонів № ТО-04/2020-RE від 02.01.2020 (далі - Договір надання послуг), відповідно п. 1.1. якого, Виконавець від свого імені за дорученням Замовника приймає на себе зобов`язання надавати послуги з організації технічного обслуговування ТОв-1 / ТОв-2, ревізії системи розвантаження та підготовки під навантаження (далі - ремонт) вантажних вагонів (далі - вагон) на території України, країн СНГ та Балтії, а Замовник на умовах цього Договору приймає на себе зобов`язання прийняти та оплатити послуги.

Згідно з п. 1.2. Договору надання послуг, ремонт вагонів проводиться відповідно до вимог нормативних документів, прийнятих на засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць СНД і нормативних документів, діючих на АТ «Укрзалізниця».

Виконавець зобов`язується не пізніше 10 (десяти) календарних днів після закінчення місяця надання послуг надати Замовнику на затвердження й підписання Акт наданих послуг за минулий місяць. За додатковим запитом Замовника Виконавець також надає копії документі, що підтверджують вартість ремонту та вартість супутніх послуг пов`язаних з ремонтом вагонів (рахунки-фактури, акти виконаних робіт, копії повідомлень: ф.ВУ-23, дефектні відомості ВУ-22, ф ВУ-36, визначені діючою нормативною документацією АТ «Укрзалізниця») (пп. 2.2.1. п. 2.2. Договору надання послуг).

Відповідно до п. 3.6. Договору надання послуг, датою надання послуг вважається дата підписання Сторонами Акту наданих послуг.

Договір надання послуг, згідно умов п. 8.1. та п. 8.2., є чинним до 31.12.2021.

На підтвердження виконання ТОВ «КАРГОРЕМТРАНС» робіт/надання послуг з організації ремонту розобладнанних (розукомплектованих) вагонів, позивачем були надані підписані та скраплені відбитками печаток сторін Акти здачі приймання робіт (надання послуг) № 152 від 31.03.2020, № 533 від 31.10.2020 та № 538 від 30.11.2020, які були оплачені ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ», що підтверджується платіжними дорученнями № 2225 від 03.12.2020, № 2306 від 22.12.2020 та № 2708 від 22.01.2021, копії яких наявні в матеріалах справи.

Так, згідно Додатку № 1 до Акту здачі приймання робіт (надання послуг) № 152 від 31.03.2020 заявлена позивачем сума складає 17 062,98 грн з ПДВ, у тому числі:

1. По вагону № 58843491 становить 6 061,73 грн (242,65 грн збирання вагонів (№ 38), 5 759,07 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 60,01 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47);

2. По вагону № 58844044 становить 1 066,78 грн (1 056,22 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 10,56 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47);

3. По вагону № 58858911 становить 1 066,76 грн (1 056,20 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 10,56 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47);

4. По вагону № 58920901 становить 3 687,66 грн (159,31 грн збирання вагонів (№ 38), 126,18 грн подавання вагонів (№ 39), 3 365,66 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 36,51 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47);

5. По вагону № 58922915 становить 1 222,38 грн (1 210,29 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 12,09 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47);

6. По вагону № 59206623 становить 1 113,84 грн (1 102,81 грн грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 46) та 11,03 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 47).

Згідно Додатку № 1 до Акту здачі приймання робіт (надання послуг) № 533 від 31.10.2020 заявлена позивачем сума складає 154 097,30 грн з ПДВ, у тому числі:

1. По вагону № 58843491 становить 3 992,61 грн (836,45 грн забирання вагонів (№ 29), 836,45 грн подавання вагонів (№ 31), 2 280,19 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 39,52 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

2. По вагону № 58844044 становить 4 744,32 грн (836,45 грн забирання вагонів (№ 29), 832,34 грн подавання вагонів (№ 31), 3 028,56 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 25,04 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

3. По вагону № 58858911 становить 12 046,74 грн (832,33 грн забирання вагонів (№ 29), 499,40 грн подавання вагонів (№ 31), 3 930,63 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 6 665,11 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 119,27 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

4. По вагону № 58920901 становить 4 556,08 грн (1 083,40 грн забирання вагонів (№ 29), 624,25 грн подавання вагонів (№ 31), 2 803,33 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 45,10 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

5. По вагону № 59206623 становить 3 566,83 грн (836,45 грн забирання вагонів (№ 29), 624,25 грн подавання вагонів (№ 31), 2 070,82 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 35,31 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

6. По вагону № 56499056 становить 7 786,83 грн (3 746,52 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 3 963,22 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 77,09 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

7. По вагону № 58843665 становить 5 318,24 грн (802,33 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 374,84 грн подавання/забирання (№ 37), 4 088,42 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 52,65 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

8. По вагону № 59211409 становить 1 854,60 грн (212,41 грн забирання вагонів (№ 29), 167,69 грн подавання вагонів (№ 31), 802,33 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 653,81 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 18,36 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

9. По вагону № 56521560 становить 25 383,16 грн (10 303,58 грн послуги з організації технічного обслуговування вагону (№ 21), 14 828,26 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 251,32 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

10. По вагону № 58836859 становить 16 966,56 грн (523,05 грн забирання вагонів (№ 29), 145,59 грн подавання вагонів (№ 31), 1 650,00 грн маневрова робота (№ 32), 966,60 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 13 513,33 грн послуги з організації технічного обслуговування вагону з відчіпленням (ТОв-2) (№ 40), 167,99 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

11. По вагону № 58837097 становить 15 932,77 грн (125,39 грн забирання вагонів (№ 29), 486,30 грн подавання вагонів (№ 31), 1 650,00 грн маневрова робота (№ 32), 13 513,33 грн послуги з організації технічного обслуговування вагону з відчіпленням (ТОв-2) (№ 40), 157,75 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

12. По вагону № 58922915 становить 12 409,14 грн (596,48 грн забирання вагонів (№ 29), 596,48 грн подавання вагонів (№ 31), 2 446,44 грн послуга з організації технічного обслуговування вагонів (№ 33), 8 646,89 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 41), 122,85 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 42);

13. По вагону № 56517022 становить 13 856,54 грн.

Згідно Додатку № 1 до Акту здачі приймання робіт (надання послуг) № 538 від 30.11.2020 заявлена позивачем сума складає 12 817,04 грн з ПДВ, у тому числі:

1. По вагону № 58843491 становить 9 227,86 грн (9 136,49 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 87) та 91,37 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 88);

2. По вагону № 58836859 становить 1 453,01 грн (1 438,62 грн матеріальні витрати для ремонту вагонів (№ 87) та 14,39 грн винагорода за організацію виконання ремонту вагонів (№ 88).

Таким чином, загальна сума витрат позивача на організацію проведення ремонтних, відновлювальних робіт вищезазначених вагонів згідно наданих Актів здачі приймання робіт (надання послуг), на думку позивача, становить 183 977,32 грн.

Крім того, за час неможливості користування вагонами, позивачем нараховано збитки у вигляді неотриманої орендної плати за період перебування вагонів у ремонті у розмірі 39 216,00 грн.

Приймаючи до уваги викладене, позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо збереження та забезпечення схоронності та цілісності вагонів після їх прийняття під перевезення, у зв`язку з чим позивач поніс збитки у вигляді неотриманої орендної плати за період знаходження вагонів у ремонті та витрат на організацію проведення ремонтних, відновлювальних робіт зазначених вагонів, які має відшкодувати відповідач, що і стало підставою звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з перевезення вантажів залізницею.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту залізниць України поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту залізниць України).

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України, нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Згідно з п 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Як слідує зі змісту наданих залізничних накладних № 47212816, № 41399452, № 42128652, № 46735080, № 50903442, № 51045425, № 46895637, № 50964865, № 51100295, № 51186591, № 46964482, № 46943403 у графі 55 кожної з них міститься відмітка про накладення електронного цифрового підпису при здійсненні прийому вказаних вагонів на перевезення, яким підтверджується правильність внесених до накладної відомостей.

Щодо посилання відповідача на те, що ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» не є належним позивачем, суд зазначає, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Як зазначалось, спірні вагони, відповідно до умов Рамкового Договору знаходяться у володінні та користуванні ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ», який має права на гарантійне та сервісне обслуговування вказаних вагонів та самостійно, за власний рахунок, виконує ремонт та технічне обслуговування вагонів, а також звільняє ТОВ «ОТП ЛІЗІНГ» від будь-яких обов`язків щодо обслуговування та будь-якого ремонту предмета лізингу і пов`язаних з цим витрат і судових позовів.

Таким чином, суд відхиляє аргумент відповідача про відсутність у позивача підстав для пред`явлення позову з приводу пошкодження вантажу з тих причин, що ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» не є одержувачем за договором перевезення вантажу (згідно із залізничними накладними), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов`язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі № 910/313/19.

На підставі Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).

Згідно зі ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні-жовтні 2020 року АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» здійснило відправлення вагонів № 59211409, № 56521560, № 56499056, № 58843665, № 58858911, № 59206623, № 58843491, № 58922915, № 58920901, № 58844044, № 58836859, № 58837097, які перебувають у володінні ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» на підставі Рамкового договору фінансового лізингу № 6020-FL від 19.12.2019, що підтверджується вищезазначеними накладними.

Умовами ст. 8 Статуту передбачено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 1.2. Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКТБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД 25 квітня 2001 року (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон».

Згідно з п. 3.4. Правил, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1. вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів № 59211409, № 56521560, № 56499056, № 58843665, № 58858911, № 59206623, № 58843491, № 58922915, № 58920901, № 58844044, № 58836859, № 58837097 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.

Обставини допуску перерахованих вагонів до руху залізничними коліями у технічно справному стані не спростовується також самим відповідачем.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Як встановлено судом, під час здійснення перевезення на вагонах було виявлено розобладнання (розукомплектування), про що складені Дефектні відомості форми ВУ-22 та відповідні Повідомлення форми ВУ-23М, відповідно яких: у вагоні № 56521560 - послаблено кріпл. повітряпров. поточний ремонт (код 4); у вагоні № 56499056 - ТОв-2 (4); у вагоні № 58837097 - несправність балки авторежима або розкомплектування ручного (ТОВ-2 - 04); у вагоні № 58836859 - несправність балки авторежима або розкомплектування ручного (ТОВ-2 - 04); у вагоні № 58843665 - розкомплект. ручного стоян. тормоза, несправність погрузочного (ТОВ-2 - 04); у вагоні № 59211409 - розкомплект. ручного стоян. тормоза, несправність погрузочного (ТОВ-2 - 04); у вагоні № 58858911 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма; у вагоні № 58843491 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма; у вагоні № 59206623 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма; у вагоні № 58922915 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма; у вагоні № 58920901 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма; у вагоні № 58844044 - несправність авторежима та його привода, розукомплектування ручного стояночного гальма.

Згідно з пп. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил користування вагонами і контейнерами, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до Структурних підрозділів АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»: Експлуатаційне ремонтне вагонне депо Херсон, Експлуатаційне ремонтне вагонне депо ім. Т. Шевченка, Експлуатаційне ремонтне вагонне депо Батуринська, «Костянтинівка-ВЧД», АТ «ДНІПРОВАГОНБУД» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц.

Для усунення пошкоджень, здійснення ремонту розукомплектованих вагонів, позивач був змушений звернутись до ТОВ «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ», з яким в нього було укладено Договір надання послуг з організації ремонту вагонів № ТО-04/2020-RE від 02.01.2020 з ТОВ «КАРГОРЕМТРАНС», на підставі якого в період початку та закінчення структурними підрозділами АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» ремонтних робіт розукомплектованих (розобладнанних) вагонів, а саме за жовтень 2020 року, був підписаний Акт здачі приймання робіт (надання послуг) № 533 від 31.10.2020 на загальну суму виконаних робіт (наданих послуг) у розмірі: 154 097,30 грн з ПДВ, у тому числі: по вагону № 58843491 - 3 992,61 грн, по вагону № 58844044 - 4 744,32 грн, по вагону № 58858911 - 12 046,74 грн, по вагону № 58920901 - 4 556,08 грн, по вагону № 59206623 - 3 566,83 грн, по вагону № 56499056 - 7 786,83 грн, по вагону № 58843665 - 5 318,24 грн, по вагону № 59211409 - 1 854,60 грн, по вагону № 56521560 - 25 383,16 грн, по вагону № 58836859 - 16 966,56 грн, по вагону № 58837097 - 15 932,77 грн, по вагону № 58922915 - 2 409,14 грн та по вагону № 56517022 - 13 856,54 грн.

Понесення позивачем зазначених витрат з оплати послуг з організації ремонту вагонів підтверджується платіжним дорученням № 2225 від 03.12.2020.

При цьому суд зауважує, що надані позивачем Акти здачі приймання робіт (надання послуг) № 152 від 31.03.2020 на суму 17 062,98 грн з ПДВ та № 538 від 30.11.2020 на суму 12 817,04 грн з ПДВ не приймаються судом як належні докази в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо відшкодування витрат на організацію проведення ремонтних, відновлювальних робіт розукомплектованих (розобладнанних) вагонів, оскільки Дефектними відомостями форми ВУ-22 зафіксований період виявлення несправності спірних вагонів та період їх ремонту (обслуговування), який обмежується жовтнем 2020 року, тоді як надані позивачам Акти охоплюють період надання послуг (виконання робіт) ТОВ «КАРГОРЕМТРАНС» березень 2020 року та листопад 2020 року.

У зв`язку з чим, суд погоджується із твердженням відповідача, що Акти здачі приймання робіт (надання послуг) № 152 від 31.03.2020 на суму 17 062,98 грн з ПДВ та № 538 від 30.11.2020 на суму 12 817,04 грн з ПДВ не можуть підтверджувати надання послуг з організації ремонту спірних вагонів у жовтні 2020 року, та приходить до висновку, що вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Кім того, суд звертає увагу, що позивачем до складу позовних вимога на підставі Акту здачі приймання робіт (надання послуг) № 533 від 31.10.2020 включені вимоги щодо відшкодування витрат на ремонт вагону № 56517022 у розмірі 13 856,54 грн, що не є предметом розгляду даної справ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Таким чином, сума збитків у вигляді витрат на організацію проведення ремонтних робіт розкомплектованих вагонів згідно Акту здачі приймання робіт (надання послуг) № 533 від 31.10.2020 складає 137 469,45 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 22 Правила користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Отже, збитки, заявлені позивачем, складаються з витрат на організацію проведення ремонтних робіт розобладнанних вагонів та неотриманого прибутку у вигляді неотриманої орендної плати за час неможливості користуватись вагонами.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною першою ст. 224 ГК України передбачено, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга ст. 22 ЦК України).

Частиною третьою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 ГК України. Зокрема, відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, як нормами ст. 22 ЦК України так і нормами ст. 224 ГК України під збитками, в тому числі, розуміються не одержані доходи. При цьому, в Цивільному кодексі України не одержані доходи називаються упущеною вигодою.

Разом з цим, згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як встановлено у п. 19 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.

Водночас, суд вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність надання форм ВУ-25М в якості єдиної підстави для відшкодування збитків, оскільки позивачем долучено до матеріалів позовної заяви повідомлення форми ВУ-23М, в яких зазначено час та місце виявлення пошкодження, акти форми ВУ-22, дефектні відомості в яких зазначаються необхідні роботи та запчастини та акт форми ВУ-36М, в яких зазначено час закінчення ремонту, що є належними та допустимими доказами факту виявлення пошкоджень вагонів.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на відсутність його вини у розукомплектуванні вагонів.

Суд вважає, що матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від обов`язку відшкодувати збитки, завдані позивачеві через те, що Залізниця не забезпечила схоронності вагонів, адже такий обов`язок випливає з приписів абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, в якій йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.

Суд зазначає, що факт розукомплектування (розобладнання) спірних вагонів, підтверджується актами загальної форми ВУ-23М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц.

При цьому, суд звертає увагу, що факт розукомплектування (розобладнання) вагонів № 59211409, № 56521560, № 56499056, № 58843665, № 58858911, № 59206623, № 58843491, № 58922915, № 58920901, № 58844044, № 58836859, № 58837097 не заперечується відповідачем.

Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт», підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Статтею ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/313/19.

Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до частини третьої ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (частина перша ст. 114 Статуту).

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що оперуючи поняттям «фактично заподіяної шкоди», як міри відповідальності залізниці, відповідач залишив поза увагою, що воно є рівнозначним поняттю «реальних збитків», оскільки зміст фактично заподіяної шкоди становить зменшення майнової сфери потерпілого, яке, у свою чергу, полягає як у втратах у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням речі, так і у витратах, понесених особою для відновлення попереднього становища, адже такі витрати також є втратою майна (грошових коштів).

Тобто реальні збитки по суті є грошовим вираженням фактично заподіяної шкоди.

З наведеного слідує, що використання законодавцем різних дефініцій призвело до помилкового звуження скаржником обсягу власної відповідальності лише до відшкодування витрат на придбання необхідних деталей та нівелювання принципу повноти відшкодування реальних збитків.

При цьому суд звертає увагу, що обсяг та види понесених стороною витрат для відновлення власної майнової сфери можуть бути різноманітними, утім, завжди зумовлені необхідністю усунення тих негативних наслідків, які настали у результаті порушення майнових прав і благ, що належать потерпілому.

Враховуючи, що необхідність ремонту спірних вагонів, а відтак і понесення позивачем витрат на оплату послуг з його організації зумовлене саме допущеною відповідачем бездіяльністю в частині забезпечення схоронності (збереження) цілісності спірних вагонів, стягнення вказаних витрат судом першої інстанції у якості реальних збитків не суперечить приписам ст. 1192 ЦК України, п. 126 Статуту залізниць України та п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, адже не виходить за межі фактично заподіяної залізницею шкоди. Аналогічна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 910/12180/20.

Судом враховано, що вирішення питання стосовно необхідності здійснення тих чи інших витрат для відновлення власної майнової сфери законодавець залишає на розсуд винятково управленої сторони, адже не передбачає обов`язок з доведення реальної необхідності таких витрат поряд з наявністю збитків, протиправністю (незаконністю) поведінки їх заподіювача та причинним зв`язком такої поведінки із заподіяними збитками.

Таким чином позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат, понесених позивачем на організацію ремонту розкомплектованих вагонів, підлягає частковому задоволенню та складає 137 469,45 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення збитки у вигляді неотриманої орендної плати за час неможливості користуватись вагонами.

Як зазначалось, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Позивач у позовній заяві наводить розрахунок упущеної вигоди, який містить дати з яких спірний вагон знаходився на ремонті, дату повернення спірного вагону з ремонту, кількість днів простою, загальну кількість днів, протягом яких спірний вагон знаходився на ремонті та розмір плати за використання одного вагону за одну добу.

Однак, позивачем не надано жодного первинного документу, який підтверджував би потребу в користуванні орендарем спірних вагонів, тоді як відповідно до п. 4.9. Договору оренди, оренда плата розраховується виходячи з фактичного роботи кожного вагона протягом звітного періоду за вирахуванням часу відповідно до п. 4.9.1. (платанові види ремонту), 4.9.2. (технічне обслуговування ТОв-1, ТОв-2 (поточні ремонти)) та 4.9.3. (ревізія системи розвонтаження).

Крім того, позивачем в матеріали справи наданий Акт наданих послуг № 10/20 від 31.10.2020 до Договору оренди за жовтень 2020 року, з якого вбачається, що спірні вагони не перебували у фактичній роботі в дні, які не входять в період ремонтних робіт, тобто їх використання орендарем не залежало від вини відповідача.

Таким чином, наведені позивачем розрахунки розміру упущеної вигоди базуються на визначенні можливого прибутку не можуть бути належним доказом збитків, оскільки є теоретичним припущенням можливого очікування доходу, що, водночас, не підтверджено первинними документами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач від використання вагону.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, позивачем не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Також, суд звертає увагу, що залізничні накладні мають відмітку прямування спірних вагонів в ремонт, що підтверджує перевезення вагонів не для використання (оренди), а для здійснення ремонту та ставить під сумнів можливість використання вказаних вагонів на період ремонту від незалежних від дій/бездіяльності відповідача причин.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 39 216,00 грн задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

Умовами ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт завдання позивачу збитків, внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, на загальну суму 137 469,45 грн.

Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач вказує, що попередній орієнтований розрахунок судових витрат, які позивач поніс та планує понести у зв`язку з розглядом справи, складається з суми судового збору та витрат на правову допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді, орієнтовано 21 600,00 грн, однак відповідних доказів на їх підтвердження суду не надано.

При цьому, частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ» (03150, місто Київ, вул. Ділова, будинок 5, корпус 2; ідентифікаційний код юридичної особи: 41018433) 137 469 (сто тридцять сім тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 2 062 (дві тисячі шістдесят дві) грн 04 коп.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.08.2021.

Суддя В.О. Демидов