Ухвала суду № 99141690, 16.08.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа 752/17785/21

провадження № 4-с/752/228/21

УХВАЛА

16.08.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі слідчого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян Олени Грайровни та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2021 року скаржник ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа: ПАТ «Дельта Банк», в якій просила суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. щодо невжиття заходів для скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 10.12.2013 року за № 41095915; зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відомості щодо скасування арешту, накладеного постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 10.12.2013 року за № 41095915.

В обґрунтування скарги зазначено, що 17.10.2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К-4085542, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування кошти в сумі 4000000,00 грн., зі строком повернення до 16.10.2014 р. З метою забезпечення повного та належного виконання зазначеного договору 17.10.2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № К-4085542/S1, відповідно до якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . В листопаді 2014 року скаржниці стало відомо, що на виконанні УДВС ГУЮ в м. Києві знаходиться виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Паракуди І.В. № 3271 від 08.11.2013 року, за яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 . Скаржник вказує, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.05.2015 року у справі № 752/330/15-ц, зазначений виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню. 09.06.2015 року до УДВС ГУЮ в м. Києві було подано заяву про виконання зазначеного рішення суду та зняття арешту з майна скаржника. На сьогоднішній день заборгованість перед стягувачем відсутня, всі майнові права виконані, однак, 16.06.2021 року, отримавши витяг з державного реєстру речових прав, скаржнику стало відомо, що при закінченні виконавчого провадження головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. в порушення вимог закону не було знято арешт із квартири, яка належить скаржнику. Звернувшись 24.06.2021 року до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про скасування арешту, 12.07.2021 року скаржник отримала відповідь про неможливість скасування арешту з огляду на те, що виконавче провадження було знищено. Скаржник вказує, що головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. вчасно та у відповідності до вимог закону не вжила заходів щодо скасування арешту на квартиру, в зв`язку з чим її бездіяльність є неправомірною. На даний час скаржник, як законний власник квартири, позбавлена можливості вільно розпоряджатись своїм майном, у скасуванні арешту їй було відмовлено, а відтак вона вимушена звернутися до суду із даною скаргою.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.07.2021 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

Скаржник в судове засідання не з`явилась. Суду подала письмову заяву про розгляд скарги без її участі, просила вимоги задовольнити з викладених в скарзі підстав.

Інші сторони в судове засідання явку своїх представників не забезпечили. Про розгляд справи повідомлялись належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не звертались.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, вважає, що скарга підягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Зі змісту скарги вбачається, що остання подана в порядку ст. 447 ЦПК України, відповідно якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається саме на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов`язкове, судове рішення залишалося невиконаним. Це призвело б до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема,законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави(п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); не виконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Статтею 1Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадженняі примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 2, 3, 5 ч.1ст. 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець встановив обов`язки і права виконавців,обов`язковість вимог виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати, передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що в провадженні Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження № 41095915 з примусового виконання виконавчого напису № 3271 від 08.11.2013 року приватного нотаріуса КМНО Паракуди І.В., за яким було звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

В рамках зазначеного виконавчого провадження , постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магди С.Г. від 10.12.2013 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2015 року у справі № 752/330/15-ц, виконавчий напис № 3271 від 08.11.2013 року приватного нотаріуса КМНО Паракуди І.В., було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. від 28.05.2014 року, виконавчий документ - виконавчий напис № 3271 від 08.11.2013 року приватного нотаріуса КМНО Паракуди І.В., за яким було звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , - було повернуто стягувачу.

09.06.2015 року скаржник звернулась до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про зняття арешту з майна, який було накладено в рамках зазначеного виконавчого провадження. Однак, відповіді на вказане звернення матеріали справи не містять.

24.06.2021 року скаржник повторно звернулась із заявою про зняття арешту з майна, який було накладено в рамках зазначеного виконавчого провадження.

Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.06.2021 року, вбачається, що у відділу відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та зняття арешту із квартири, зокрема, з огляду на знищення матеріалів виконавчого провадження з огляду на сплив строків його зберігання.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, за постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 10.12.2013 року № 41095915 зазначено про арешт квартири, яка належить скаржнику.

Скаржник вказує, що заборгованість перед стягувачем на сьогоднішній день відсутня, всі майнові зобов`язання виконані, та доказів зворотному з боку стягувача суду надано не було.

Скаржник також в обґрунтування скарги зазначає, що державним виконавцем при винесенні постанови про повернення виконавчого документу не були дотримані вимоги закону в частині зняття арешту із квартири, та на сьогоднішній день вона позбавлена можливості вільно розпоряджатись своїм майном.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність вимог скарги, суд приймає до уваги те, що спірні правовідносини врегульовано законодавством чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Так, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 5 зазначеного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 55 зазначеного закону, державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження,надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів,що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Так, питання повернення виконавчого документа стягувачу врегульовані статтею 40 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 цього Закону ( в редакції на момент виникнення правовідносин), якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчогодокумента.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Здійснюючи судовий контроль за виконанням судових рішень, суд зобов`язаний перевіряти дотримання державним виконавцем вимог ЗУ «Про виконавче провадження».

Виходячи з наявних матеріалів справи, судом встановлено, що в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV( в редакції , що діяла на час виникнення правовідносин)\, державним виконавцем у постанові про повернення виконавчого документа не зазначено про зняття арешту з майна.

Крім того, відсутні докази належного реагування відділу на окрему заяву скаржниці, подану в 2015 році, про зняття арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду скарги судом було встановлено неправомірну бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. щодо невжиття заходів під час повернення виконавчого документу стягувачу для скасування арешту на квартиру, яка належить скаржнику, а також те, що на даний час наявний арешт унеможливлює вільно розпоряджатися майном, а відтак вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. щодо невжиття заходів для скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; а також скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 10.12.2013 року за № 41095915, - підлягають задоволенню.

Разом з тим, в частині вимог скарги про зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відомості щодо скасування арешту, накладеного постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 10.12.2013 року за № 41095915, слід відмовити, оскільки, зазначена вимога, на думку суду, є передчасною та за результатами розгляду вимог скарги суд прийшов до висновку про необхідність скасування арешту на квартиру, що, в свою чергу, є підставою для зняття зазначеного арешту на підставі ухвали суду, після набрання, останньою, законної сили.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 247, 260, 261, 354, 447, 450, 451 ЦПК України, ст.ст. 37, 38, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян Олени Грайровни та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян Олени Грайровни щодо невжиття заходів для скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 10.12.2013 року за № 41095915; та зареєстрований державним реєстратором -приватним нотаріусом КМНО Літвіновим Артемом Володимировичем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 5068942 від 23.12.2013 року.

В іншій частині вимог скарги, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.П. Чередніченко