Рішення № 99135116, 20.08.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 серпня 2021 року Справа № 903/312/21

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “А Т А”, м. Київ

до відповідача Приватного підприємства “СТВ-Луцьк”, м. Луцьк

про стягнення 1 148 794,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “А Т А” звернувся з позовом до Приватного підприємства “СТВ-Луцьк” про стягнення 1 148 794,00 грн., з них: 269 500,00 грн. – сума боргу, 715968,00 грн. – сума збитків, 91 767,57 грн. – пеня, 20 360,43 грн. – відсотки за користування коштами, 51198,00 грн. – інфляційні збитки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №211015 від 21.10.2015, в частині своєчасної оплати.

Ухвалою суду від 30.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.05.2021 р.

Ухвалою суду від 24.05.2021 відкладено підготовче засідання на 23.06.2021.

В судовому засіданні 23.06.2021 відповідно до ч. 5 ст. 183 ГПК України оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 05 липня 2021 до 11:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2021 подав клопотання про витребування документів за вх.№01-70/14/2021 відповідно до якого просить: 1) витребувати у відповідача усі видаткові накладні з вересня 2020 по березень 2021; 2) звітність 1-ОПТ (звіт про продаж за поставку товарів (продукції) в оптовій торгівлі з вересня 2020; 3) Оборотно-сальдову відомість по рахунку з вересня 2020.

Ухвалою суду від 05.07.2021 відкладено підготовче засідання на 15.07.2021.

Ухвалою суду від 15.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 30.07.2021, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 16.08.2021.

В судовому засіданні 16.08.2021 оголошено перерву до 20.08.2021.

Представник позивача через відділ діловодства суду подав :

1)пояснення за вх.№01-57/4910/21 від 20.08.2021 відповідно до яких просить суд задоволити позов в повному об`ємі.

2)заяву за вх.№01-57/4904/21 від 20.08.2021 відповідно до якої просить суд здійснювати судовий розгляд справи без її участі.

Представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання за вх.№01-57/4890/21 від 18.08.2021 про відкладення розгляду справи, оскільки уповноважений представник захворів, а директор підприємства перебуває у відрядженні з 19 по 23 серпня 2021.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що останнім не наведено тих обставин, наявність яких в силу ст. 216, 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відкладення розгляду справи по суті. З огляду на наведене, у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи судом відмовлено.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

21 жовтня 2015 року між ПП «СТВ-Луцьк» та ТpОВ «АТА» укладено договір поставки № 211015 (а.с. 21-24)

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю товар, а покупець прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що кількість товару, визначається кожного разу на підставі узгоджених з постачальником замовлень покупця, а також в товарно-транспортних накладних на відпуск товару. Узгодження відбувається шляхом передачі підписаного покупцем замовлення довільної змістовної форми по факсу, електронною поштою постачальнику та повернення підписаного постачальником замовлення з внесеними змінами згідно наявності товару на складі постачальника.

Згідно п. 1.4 договору встановлено, що уповноваженої особи покупця в накладній на отримання товару є одночасно підтвердженням покупця: - його згоди на отримання від постачальника товарів в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладній.

Пунктами 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору визначено, що товар поставляється покупцю партіями. Кожна партія товару визначається замовленням, в якому зазначається:найменування товару, одиниця виміру, кількості товару. У випадку відсутності замовлення у письмовій формі в момент здійснення покупцем оплати товару згідно наданого постачальником рахунку-фактури, кількість, асортимент та ціна товару, зазначені в даному рахунку, вважаються погодженими обома сторонами.

Відповідно до п. 4.4 договору передбачено, що оплата відбувається шляхом 100 % оплати партії товару по факту його прибуття до покупця.

Пунктом 6.1. договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством зав винятком настання випадку обумовленого Розділом 7 цього Договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Даний договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами і діє до 21.10.2016. (п.10.1. договору).

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Предметом даного судового розгляду є стягнення заборгованості за поставлений товар на умовах договору купівлі-продажу.

Як слідує із матеріалів справи, зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями на суму 14 117 004,00 грн. (Т. 2, а.с. 224-250, Т.3, а.с. 3-17), а відповідач в порушення умови договору, поставив товар частково на суму 13437072 грн., що підтверджується видатковими накладними (Т.2, а.с. 37-79, а.с. 81-127, а.с.133-250).

Заборгованість ПП «СТВ-Луцьк» за умовами договору поставки складала 679 932 грн. станом 26.02.2021.

Згідно листа ПП «СТВ-Луцьк» від 26.02.2021 за №59 встановлено, що відповідач не заперечує, що протягом періоду з 20.11.2019 по 23.04.2020 ПП «СТВ-Луцьк» отримало від ТзОВ «АТА» грошові кошти в сумі 14 117 004 згідно договору №211015. За період з 20.11.2019 по 23.04.2020 ПП «СТВ-Луцьк» згідно даного договору отримав від ТзОВ «АТА» товарів на сум 13 437 072 грн. За даним бухгалтерського обліку ТзОВ «АТА» та ПП «СТВ-Луцьк» існує заборгованість в сумі 679 9325,09 грн. Відповідач в даному листі зобов`язувався, що дана заборгованість буде погашена у повній мірі до 05.03.2021(Т.1, а.с. 213-214)

Судом встановлено, що відповідач на виконання листа від 26.02.2021 за №59 в строк до 05.03.2021 повернув грошові кошти на рахунок позивача частково в сумі 410 432 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3686 від 04.03.2021,

11 червня 2020 ТзОВ «АТА» звернувся до ПП «СТВ-Луцьк» поставити оплачений товар цукор-пісок на суму 269 500 грн., що підтверджується вимогою від 11 червня 2020 року, (Т.1,а.с. 115)

З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2020 між ТОВ «АТА» та ПП «СТВ-Луцьк» було підписано графік поставки товару, в якому директор ПП «СТВ-Луцьк» зобов`язалось поставити цукор з 23.07.2020 року по 16.08.2020. (Т.1, а.с. 98-)

Однак, ПП «СТВ-Луцьк» не виконало умови погоджені сторонами в графіку поставки товару, цукор і не поставила.

Позивач з вересня включно по листопад 2020 виставив відповідачу заявки-доручення (Т.1, а.с. 37-52), у яких просив відвантажити цукор у кількості 66 тони згідно договору поставки №211015 від 21.10.2015., проте ПП «СТВ-Луцьк» в порушення умов договору не виконало заявки ТОВ «АТА».

07.10.2020, 10.11.2020, 15.12.2020 року ТзОВ «АТА» повторно надіслало вимоги до постачальника ПП «СТВ-Луцьк» поставити цукор, наголошуючи при цьому що ПП «СТВ-Луцьк» користується коштами ТОВ «АТА», порушує умови договору не здійснюючи поставку цукру (Т.1, а.с.104, 111-110, 112),однак останні залишенні без належного реагування.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на день розгляду справи у відповідача наявна заборгованість, яка становить в сумі 269 500 грн.

Щодо доводів відповідачів про зарахування зустрічних вимог на підставі листа №272 від 08.10.2020, суд зазначає наступне:

У постановах від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 24.06.2019 у справі № 910/12026/18, від 23.07.2019 у справі № 904/1299/18, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 26.05.2020 у справі № 910/7807/19, від 11.06.2020 у справі № 910/7804/19, від 14.07.2020 у справі № 910/10471/19, від 19.08.2020 у справі № 911/2560/19, від 25.08.2020 у справі № б-23/75-02, від 23.09.2020 у справі № 904/2215/19, від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19, від 25.11.2020 у справі № 904/1806/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов наступного висновку: "Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку".

Як слідує із матеріалів справи позивач не визнає зарахування зустрічних вимог, та звернувся за захистом свого порушеного права до суду про стягнення спірної суми 269 500 грн. у примусовому порядку.

Отже, односторонній правочин ПП «СТВ-Луцьк» може створювати обов`язки лише у випадках встановлених законом або за домовленістю сторін, матеріалами справи не підтверджено, відповідачем не доведено зарахування зустрічних вимог в розмірі 269500 грн. зі сторони позивача, а відтак відсутні правові підстави зарахування зустрічних вимог на спірну суму.

Крім того, не може залишитись поза увагою суду те, що відповідачем не поданні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують виникнення у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269500 грн. на підставі договору поставки №211015 від 21.10.2015.

Оскільки, факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині не поставки товару, та не повернення грошових коштів позивачу, належним чином доведений, документально підтверджений, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості в розмірі 269 500 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з абзацом першим пункту 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством зав винятком настання випадку обумовленого Розділом 7 цього Договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Щодо стягнення пені за період з 12.03.2020 по 22.03.2021 в сумі 91 767,57 грн., 3% річних у розмір 20 360,43 грн. та 51 198,88 грн. втрат від інфляції за той самий період, суд дійшов висновку про задоволення частково, з огляду на наступне.

Як встановлено, судом 10.02.2021 позивач скерував на адресу відповідача вимогу про повернення коштів в сумі 697 932,09 грн.

16.02.2021 відповідач отримав вимогу про повернення коштів.

Відповідач на виконання листа від 26.02.2021 за №59 повернув грошові кошти на рахунок позивача частково в сумі 410 432 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3686 від 04.03.2021.

Згідно ч.2, ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, відповідач повинен був повернути кошти включно до 23.02.2021, а відтак строк порушення слід рахувати з наступного дня, а саме 24.02.2021.

Господарський суд дійшов висновку, що вказану санкцію слід нараховувати з 24.02.2021 по 22.03.2021 зважаючи на викладене, перевіривши за допомогою програми "Ліга:Закон", обґрунтованим є нарахування пені в сумі 2 525,18 грн, в частині стягнення 89 242,39 грн. слід відмовити, як безпідставно нарахованій.

Вимога позивача про стягнення з відповідача за період з 24.02.2021 по 22.03.2021 - 3% річних в сумі 598,07 грн підлягає задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 19 762,36 грн є безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на наведене, перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних втрат за спірний період з 24.02.2021 по 22.03.2021 до стягнення підлягає 4581,50 грн., в сумі 46616,50 грн. слід відмовити, як безпідставно заявленій.

Щодо стягнення збитків в сумі 715 968, грн. суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, з огляду на наступне.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювана збитків;

- причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивач, доводить, що підприємство не одержало запланований ним доход з вини контрагента, який не виконав свого зобов`язання, і між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов`язання звертає увагу суду на те, що є прямий причинний зв`язок, а тому просить суд стягнути з боржника збитки , які були б одержані, якби зобов`язання було б виконано (упущена вигода).

З огляду на викладене подані позивачем докази в обґрунтування стягнення з відповідача збитків не підтверджуються наявності правових підстав для їх стягнення, оскільки наведені позивачем розрахунки розміру упущеної вигоди базуються на визначенні можливого прибутку, а тому не можуть бути належним доказом збитків, оскільки є теоретичним припущенням можливого очікування доходу, що, водночас, не підтверджено первинними документами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи наведене обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “СТВ-Луцьк” (43000, м. Луцьк, вул. Будівельників, 11, кв.9, код ЄДРПОУ 35867917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “А Т А” (01004, м. Київ, вул. Басейна, 9 кімната.3, код ЄДРПОУ 25589927) 277 204, 75 грн. заборгованості, 269500,00 грн. - основного боргу, 2525,18 грн. – пені, 4581,50 грн, - інфляційних втрат, 598,07 грн. -3% річних, 4158,07 грн. - судового збору.

3. В решті позову відмовити

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

23.08.2021

Суддя В. М. Дем`як