Рішення № 99133661, 10.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

10 серпня 2021 р. Справа № 120/2694/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

за участю:

представника позивача: Борисюк І.Е.

представника відповідача: Павлюк М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Державної служби України з питань праці

про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ №656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом голови Державної служби України з питань праці (надалі - Держпраці) за №82-кт від 07.09.2015 року був призначений з 08.09.2015 року на посаду начальника управління Держпраці у Вінницькій області. Разом із тим, Наказом т.в.о. голови Держпраці В. Сажієнко за №656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ” позивачу було оголошено догану за результатами дисциплінарного провадження, відкритого відповідно до наказу Держпраці від 21.10.2020 року №569-к “Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 . У спірному наказі зазначено, що “дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Держпраці встановлено наявність у діях державного службовця ОСОБА_1 - начальника управління Держпраці у Вінницькій області, дисциплінарного проступку, передбаченого п.5 ч.2 ст.65 Закону, а саме: неналежне виконання посадових обов`язків, що виявилося у незадовільній організації роботи та відсутності контролю за результатами діяльності під час проведення планових перевірок на предмет виявлення у суб`єктів господарювання порушень законодавства про об`єкти підвищеної небезпеки та виконання приписів усунення цих порушень”.

Позивач вважає, що Наказ про накладення на нього дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, а також, зазначає, що винні дії або бездіяльність позивача відсутні, тому зазначений наказ т.в.о. голови Держпраці В. Сажієнко №656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ” прийнятий необґрунтовано і підлягає скасуванню.

З огляду на наведені вище обставини, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, просив вирішити питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн та витрат на сплату судового збору в сумі 908 грн.

Ухвалою суду від 07.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами адміністративного судочинства в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.04.2021 року.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 28.04.2021 року відкладено на 17.05.2021 року, для отримання відзиву на позовну заяву.

13.05.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зазначає, що доводи викладені у позовній заяві є безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що на розгляд т.в.о. Голови Держпраці В. Сажієнка надійшла службова записка секретаря комісії із проведення перевірок Головних управлінь Держпраці, начальника управління інспекційної діяльності Держпраці О.А. Гнатюка, що була зареєстрована 01.10.2020 року за №31/8-20. У службовій записці містилась інформація про чисельні порушення та недоліки у роботі управління Держпраці у Вінницькій області (далі Управління) та пропозиція, щодо вжиття необхідних заходів реагування стосовно начальника ОСОБА_4 . Наказом Держпраці від 21.10.2020 року №569-К “Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 ” було відкрито дисциплінарне провадження щодо начальника управління В. Марунька. 25.11.2020 Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ державної служби України з питань праці дійшла висновку про наявність в діях державного службовця ОСОБА_1 начальника управління дисциплінарною проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: неналежне виконання посадових обов`язків, що виявилося незадовільній організації роботи та відсутності контролю за результатами діяльності під час проведення планових перевірок на предмет виявлення у суб`єктів господарювання порушень законодавства про об`єкти підвищеної небезпеки та виконання приписів щодо усунення цих порушень.

Також вказує на безпідставність тверджень позивача про не відповідність спірного наказу вимогам трудового законодавства, зокрема, що в ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення, оскільки 02.12.2020 року відповідачем прийнято наказ №656-к “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ”, в якому зазначено: найменування органу, який його прийняв; дата його прийняття - 02.12.2020 року; відомості про державного службовця - ОСОБА_1 , начальник управління Держпраці у Вінницькій області; стислий виклад обставин; вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація - пункт 5 частина друга статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; вид застосування дисциплінарного стягнення - догана.

Таким чином, наказ Держпраці від 02.12.2020 року № 656-к “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ” є обґрунтованим та прийнятий з дотриманням норм діючого законодавства, а саме стати 77 Закону України “Про державну службу”.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу в повному обсязі.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 17.05.2021 року відкладено на 23.06.2021 року.

18.05.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який за змістом аналогічний відзиву на позовну заяву від 13.05.2021 року.

Ухвалою суду від 24.05.2021 року заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції позамежами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Забезпечено участь представнику відповідача в судовому засіданні у справі 23.06.2021 року о 10:00 год., в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, господарському, цивільному процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року №196.

Ухвалою суду від 22.06.2021 року заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Забезпечено участь представнику відповідача в судовому засіданні у справі 23 червня 2021 року о 10:00 год., в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, господарському, цивільному процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року №196.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 23.06.2021 року відкладено на 01.07.2021 року.

01.07.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується із твердженнями відповідача зазначеними у відзиві на позовну заяву з підстав, які більшою мірою зазначені у позовній заяві.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та оголошено перерву у судовому засіданні 01.07.2021 року до 12.07.2021 року, для ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 06.07.2021 року заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Забезпечено участь представнику відповідача в судовому засіданні у справі 12.07.2021 року о 13:30 год., у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, господарському, цивільному процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року № 196.

07.07.2021 року від представника відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, у яких останній не погоджується із твердженнями позивача зазначеними у відповіді на відзив з підстав, які більшою мірою зазначені у відзиві. Додатково вказує на протиправність поновлення строку позовної давності та не надсилання відзиву та доказів на адресу відповідача. звертає увагу суду на не співмірність витрат адвоката на правову допомогу.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.07.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено, закрито підготовче провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 28.07.2021 року.

Ухвалою суду від 16.07.2021 року заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Забезпечено участь представнику відповідача в судовому засіданні у справі 28.07.2021 року о 10-00 год., у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, господарському, цивільному процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року №196.

Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.07.2021 року оголошено перерву до 10.08.2021 року, для витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 06.08.2021 року заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, задоволено. Забезпечено участь представнику відповідача в судовому засіданні у справі 10.08.2021 року о 13:00 год., у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, господарському, цивільному процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року №196.

У судовому засіданні 10.08.2021 року представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення даного адміністративного позову.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, а також представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 з 08.09.2015 був призначений на посаду начальника управління Держпраці у Вінницькій області, згідно наказу Державної служби України з питань праці від 07.09.2015 року №82-кт.

У подальшому на розгляд т.в.о. Голови Держпраці В. Сажієнка надійшла службова записка секретаря комісії із проведення перевірок Головних управлінь (Управлінь) Держпраці (далі - Комісія), начальника управління інспекційної діяльності Держпраці О. Л. Гнатюка, що була зареєстрована 01.10.2020 року за №31/8-20. У службовій записці містилась інформація про чисельні порушення та недоліки у роботі управління Держпраці у Вінницькій області (далі - Управління) та пропозиція, щодо вжиття необхідних заходів реагування стосовно начальника Управління В. Марунька.

Наказом Держпраці від 21.10.2020 року за №569-К “Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 ” було відкрито дисциплінарне провадження щодо начальника управління В. Марунька.

Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ Держпраці дійшла висновку про наявність в діях державного службовця ОСОБА_1 начальника управління дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: неналежне виконання посадових обов`язків, що виявилося незадовільній організації роботи та відсутності контролю за результатами діяльності під час проведення планових перевірок на предмет виявлення у суб`єктів господарювання порушень законодавства про об`єкти підвищеної небезпеки та виконання приписів “щодо усунення цих порушень.

У результаті чого Наказом т.в.о. голови Держпраці В. Сажієнко № 656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ” позивачу було оголошено догану.

Разом із тим, не погоджуючись із спірним Наказом № 656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 ”, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини, що стосуються проходження державної служби, регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до преамбули Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно зі статтею 1 цього Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

На підставі частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою та другою статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Отже, Закон № 889-VIII є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби, що включає в себе й питання дисциплінарної відповідальності державних службовців

Відповідно до частини першої статті 8 вказаного Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Згідно із частиною першою статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 65 Закону № 889-VIII передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто, протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

На підставі пункту 5 частини другої статті 65 вказаного Закону № 889-VIII дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Положеннями частини першої статті 66 Закону № 889-VIII визначено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану. Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія), поданням дисциплінарної комісії (частини третя і шоста статті 66 Закону № 889-VIII).

Стаття 67 Закону № 889-VIII визначає, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

За правилами статті 68 Закону № 889-VIII дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”: зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Згідно із частинами першою, дев`ятою - одинадцятою статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону № 889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

Частиною першою статті 74 вказаного Закону передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення. У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення (частини перша і друга статті 77 Закону № 889-VIII).

Із системного аналізу викладених положень Закону № 889-VIII суд робить висновок, що дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до працівника, який порушив трудову дисципліну, тобто, вчинив дисциплінарний проступок.

При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку: об`єкта, суб`єкта, об`єктивної сторони, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення (ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника, тощо).

Суд вважає за необхідне вказати, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку та обставини, за яких він вчинений, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації. Водночас, обставини та факти вчинення дисциплінарного проступку мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

У теорії трудового права дисциплінарний проступок визначається як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Суб`єктом дисциплінарного проступку є фізично осудна особа, яка перебуває у трудових правовідносинах (працівник) та вчинила дисциплінарний проступок. Службова недбалість, тобто, невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб Службовими діями, які слід кваліфікувати як неправильні (неправомірні, незаконні) і якими завдано шкоди, є: невиконання службових обов`язків (або неналежне їх виконання); виконання таких обов`язків неналежним чином (помилкові рішення); перевищення службових повноважень; зловживання такими повноваженнями.

Аналогічні норми містить Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 1039 (надалі - Порядок 1039).

Судом встановлено, що підставою для притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону № 889-VIII, тобто, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Натомість, у своїх запереченнях в судовому засіданні представник відповідача, акцентував увагу, що Позивачем здійснено систематичне неналежне виконання службових повноважень, однак жодних аргументів

Так, ч. 2. ст.73 Закону 889-VIII 2. Дисциплінарна справа повинна містити:

1) дату і місце її формування;2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження;

3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця;4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень;7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності);9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Суд зазначає, що матеріали дисциплінарної справи не містять опису матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі, що вказує на можливість заміни, додавання, виключення тощо будь-яких документів зі справи, також відсутня характеристика державного службовця, складена його безпосереднім керівником та інші відомості, що характеризують державного службовця: відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; пояснень державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, оскільки копія даних письмових пояснень була надана до матеріалів позовної заяви. Відсутність письмових пояснень вказує на неврахування їх при прийнятті оскаржуваного рішення.

А надані додатково докази разом з запереченнями на відповідь на відзив суд оцінює критично, так як під час закриття підготовчого засідання відповідач стверджував, що надав всі докази які є в наявності.

Згідно з п.35 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, що затверджений постановою Кабінету міністрів України №1039 від 04.12.2019 року Комісія, дисциплінарна комісія вносить суб`єкту призначення (керівникові державної служби) пропозицію (подання) разом з матеріалами дисциплінарної справи не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня її (його) підписання. Одночасно із внесенням суб`єкту призначення (керівникові державної служби) пропозиції (подання) державному службовцю повідомляється про дату внесення суб`єкту призначення (керівнику державної служби) такої пропозиції (подання) та необхідність надання ним письмового пояснення суб`єкту призначення (керівнику державної служби) відповідно до статті 75 Закону.

Таке повідомлення державного службовця здійснюється шляхом вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у встановленому порядку. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець надає письмове пояснення особисто або шляхом надсилання листа на офіційну електронну адресу відповідного державного органу.

У разі ненадання державним службовцем письмового пояснення особисто або шляхом надсилання листа на офіційну електронну адресу відповідного державного органу не пізніше ніж як за два календарних дні до закінчення строку прийняття суб`єктом призначення (керівником державної служби) рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження державний службовець вважається таким, що відмовився від надання письмового пояснення.

Як встановлено в засіданні відповідачем при внесенні керівнику пропозиції (подання) не було повідомлено позивача ОСОБА_5 про дату внесення суб`єкту призначення (керівнику державної служби) такої пропозиції (подання) та необхідність надання ним письмового пояснення суб`єкту призначення (керівнику державної служби), що є порушенням Порядку.

Таким чином, суд наголошує, що ОСОБА_1 було позбавлено можливості давати усні пояснення, вносити пропозиції з питань, що обговорювались на засіданнях дисциплінарної комісії, і які стосувались саме його інтересів, а також належно захищати свої трудові права і доводити до членів дисциплінарної комісії належні обставини.

Також, підсумовуючи зазначене, проаналізувавши дисциплінарну справу, суд робить висновок, що при вирішенні питання про застосування до позивача дисциплінарної відповідальності Комісія лише констатувала факт “вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що полягає у неналежному виконанні посадових обов`язків, що виявилося у незадовільній організації роботи та відсутності контролю за результатами діяльності під час проведення планових перевірок на предмет виявлення у суб`єктів господарювання порушень законодавства про об`єкти підвищеної небезпеки та виконання приписів усунення цих порушень”. Усі обов`язкові елементи складу вчиненого позивачем дисциплінарного проступку не були встановлені та не взяті до уваги цілі і наслідки проробленої роботи з боку позивача, всупереч трудового законодавства, винесення безпідставного наказу про оголошення догани.

При цьому суд зазначає, що необхідною умовою для накладення дисциплінарного стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена. Об`єктивну сторону дисциплінарного проступку складають протиправна поведінка суб`єкта, негативні (шкідливі) наслідки, причинний зв`язок між ними та поведінкою особи, що притягується до дисциплінарної відповідальності.

Відтак, враховуючи вищевикладене, дисциплінарною комісією не доведено ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку, вчиненого державним службовцем ОСОБА_1 , що призвело до прийняття суб`єктом призначення необґрунтованого рішення про накладення на позивача дисциплінарної відповідальності.

Суд не бере до уваги твердження відповідача зазначені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони не містить доказів та обґрунтувань, які у своїй сукупності дали б змогу суду дійти висновку про відсутність обставин на які посилається позивач. Фактично відзив на позовну заяву дублює висновок дисциплінарної комісії.

Водночас, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що протягом 2020 позивач отримував надбавки та премії, як заохочення за інтенсивність праці та успішну трудову діяльність за результатами роботи, що є додатковим підтвердженням того, що робота проводилась на відповідному рівні.

Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі “Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки” від 31.07.2008 року, рішення у справі “Брайєн проти Об`єднаного Королівства” від 22.11.1995 року, рішення у справі “Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру” від 21.07.2011 року, рішення у справі “Путтер проти Болгарії” від 02.12.2010 року).

Слід зазначити, що критерій обґрунтованості рішення або дії вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Зокрема, така позиція знайшла своє висвітлення й у рішеннях Європейського суду з прав людини, який зокрема у в п.36 рішення в справі “Суомінен проти Фінляндії” вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У п.58 рішення в справі “Серявін та інші проти України” Суд зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, при цьому орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Аналогічну позицію Суд виклав і у п.30 рішення в справі “Гірвісаарі проти Фінляндії”.

Такі вимоги щодо належного обґрунтування рішення мають виправдання, оскільки, убезпечують інших учасників правовідносин від можливої сваволі зі сторони владного органу та є запорукою дотримання принципів юридичної визначеності і верховенства права.

Зокрема, такий висновок випливає зі змісту ряду рішень Європейського суду з прав людини. А зокрема, в п.181 рішення в справі “Олександр Волков проти України” суд вказав на те, що відсутність певних обмежень в повноваженнях дисциплінарних органів влади дає їм повну свободу дій, що порушує принцип юридичної визначеності та є протиправним. У п.49 рішення в справі “Волохи проти України” суд зазначив, що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів, а надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, у зв`язку з чим закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення. У п.81 рішення в справі “Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії” суд зазначив, що національне законодавство має забезпечувати належний рівень правового захисту від свавільних втручань органів влади й у справах, що впливають на основоположні права виникне суперечність принципу верховенства права одному з фундаментальних принципів демократичного суспільства, що втілений у Конвенції, якщо правовий розсуд, наданий органам виконавчої влади, буде необмеженим. Таку ж позицію суд висловив і в п.30 рішення в справі “Маестрі проти Італії”.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі наведеного, суд встановив, що дисциплінарне провадження, відкрите відповідно до наказу Держпраці від 21.10.2020 року №569-к “Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 , проведено з численними порушенням Закону №889-VIІІ та Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою КМУ від 04.12.2019 року №1039, а тому Наказ т.в.о. голови Держпраці В. Сажієнко за №656-к від 02.12.2020 року “Про застосування дисциплінарного стягнення до В. Марунька”, яким позивачу було оголошено догану, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 908 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У той же час, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 25000 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч.6 та ч.7 ст.132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії учинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п.9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Представник позивача звертала увагу суду, на те, що надання детального опису робіт на виконання вимог ч.4 ст.134 КАС України, а саме для визнання розміру витрат, не є обов`язковим, оcкільки в межах даної справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору про надання правової допомоги №22/02 від 22.02.2021 року у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, оскільки такі визначались сторонами на час підписання цього договору.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги №22/02 від 22.02.2021 року.

Так, відповідно до п.1.1 даного договору, клієнт ( ОСОБА_1 ) доручає а АО (Адвокатське об`єднання “Вінницький центр правової допомоги” в особі голови Попеска О.П.) приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.2.1 даного договору, АО, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в адміністративній справі за позовом до Державної служби України з питань праці про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до п.4.1 даного договору, гонорар за надання професійної правничої допомоги, вказаної в ст.2 цього Договору, є фіксованим, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом АО і становить 25000 грн.

Пунктом 4.2 цього договору визначено, що оплата за даним договором (гонорар) здійснюється клієнтом до 30.04.2021 на розрахунковий рахунок АО або в касу.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що сума 25000 грн є завищеною та не містить ґрунтовного аналізу норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.12 КАС України, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів щодо звільнення з публічної служби та відноситься до справ середньої складності. Матеріали справи містять значну кількість документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даному ж випадку, слід враховувати, що підготовка цієї справи до розгляду в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 25000 грн, є співмірними зі складністю справи.

Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ № 656-к від 02.12.2020 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до В. Марунька».

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , Місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Державна служба України з питань праці (ЄДРПОУ-39472148, Місцезнаходження: вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: