Ухвала суду № 99130619, 19.08.2021, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

19.08.21Справа № 336/4244/20

Пров. № 1-кп/336/272/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Щасливої О.В.

при секретарі Морозовій В.М.,

за участю прокурора Бречко О.І.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Рибалко О.Р.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу та обвинуваченого – про зміну запобіжного заходу - в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 190 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальна справа щодо ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, що передбачені ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 190 КК України.

Відносно обвинуваченого під час підготовчого судового засідання ухвалою суду від 18.08.2020 року застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого продовжений ухвалою суду від 24.06.2021 року до 24 серпня 2021 року включно.

В судовому засіданні прокурор заявила клопотання, яке підтримав потерпілий ОСОБА_1 і проти задоволення якого заперечує сторона захисту, про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою до двох місяців, мотивуючи його наявністю ризиків ухилення обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків і потерпілих в кримінальному провадженні, продовження вчинення інших кримінальних правопорушень.

Обвинувачений і захисник в обгрунтування заперечень зазначають, що в провадженні наявні розумні сумніви про обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованих обвинуваченому протиправних дій; ризики, на які посилається прокурор, відсутні, а кримінальним процесуальним законодавством на сторону обвинувачення покладено обов`язок не декларування тих чи інших ризиків перешкоджання здійсненню кримінального провадження, а їхнє доведення.

Застосування ж найбільш суворого заходу процесуального примусу не може бути зумовлено лише міркуваннями тяжкості злочину та суворості припустимого покарання.

Обвинувачений звернувся до суду з клопотанням, яке підтримала його захисник, про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, в умовах якого, на думку захисту, обвинуваченому належить знаходитися в нічну пору доби, оскільки у нього відсутні будь-які родинні зв`язки в населеному пункті, де здійснюється судове провадження, тому перебування в умовах цілодобового домашнього арешту прирече обвинуваченого на цілковиту неможливість організувати свою життєдіяльність.

Просять змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт протягом нічної пори доби, визначивши в якості місця проживання ОСОБА_2 під час застосування домашнього арешту орендовану ним квартиру АДРЕСА_1 з покладенням на ОСОБА_2 обов`язків, що встановлені статтею 194 КПК України.

Прокурор і потерпілий заперечують проти зміни запобіжного заходу на більш м`який, застосовуючи ті ж самі доводи, якими обґрунтоване клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню і не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь сторони захисту, виходячи з такого.

В силу ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

За змістом положень кримінального процесуального законодавства продовження застосування будь-якого запобіжного заходу, в тому числі у вигляді тримання під вартою, може бути зумовлено тим, що заявлені при застосуванні запобіжного заходу ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Для відмови у досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави: ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення у справі «Штегмюллер проти Австрії»1969 р.), ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя(рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» 1968 р.), вчинення ним подальшого правопорушення («Мацнеттер проти Австрії» 1969 р.) або спричинення ним порушень громадського порядку(«Летельєр проти Франції» 1991 р.)

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні сукупності злочинів, два з яких віднесено до категорії тяжких.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

Під час судового розгляду кримінального провадження обґрунтованість підозри перевіряється шляхом дослідження наданих сторонами провадження фактичних даних, тому суд не може погодитися з доводами захисника, що наповнені лише декларативним змістом, про необґрунтованість підозри.

ОСОБА_2 , який має судимість за вчинення особливо тяжкого злочину проти життя людини, що мав наслідками смерть фізичної особи, під час невідбутої частини покарання, вчинив сукупність злочинів проти охоронюваної Основним Законом приватної власності з застосуванням загальнонебезпечного способу (підпалу), що вказує на підвищений ступінь його небезпеки та схильність до вчинення протиправних діянь.

Означені обставини переконують суд в наявності ризику продовження злочинної діяльності.

На користь ризику ухилення від суду свідчать дані про особу обвинуваченого, який не має жодних родинних, а також будь-яких усталених соціальних зв`язків, зареєстрованого місця проживання в м. Запоріжжі, де здійснюється кримінальне провадження, а також в інших населених пунктах.

Про ризик впливу на потерпілих свідчить інформація потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про те, що поведінка і схильність обвинуваченого до з`ясування конфліктів шляхом застосування насильства, а також спосіб пошкодження належного потерпілим майна, вселяє в них страх, і побоювання, що він буде впливати на них у зв`язку із здійсненням кримінального провадження щодо нього.

Як заявила в суді потерпіла ОСОБА_3 , обвинувачений з місця попереднього тримання надсилав їй СМС-повідомлення, які містять грубі образи та погрози здоров`ю та життю потерпілої і членів її родини.

Зухвала поведінка обвинуваченого, що вочевидь не вписується в регламент судового засідання, застосування ним погроз з вжиттям засобів нецензурної мови у судовому засіданні в бік не лише потерпілих, але й головуючого, не залишають сумнівів у виправданості ризику протиправного впливу на потерпілих та свідків.

Суд враховує положення статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, на необхідності застосування яких наголошувала сторона захисту, проте за практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, які в даному випадку, на переконання суду, повністю виправдовують продовження застосування щодо обвинуваченого найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження.

При вирішенні вказаного питання суд враховує і тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінально караних діяння, які законом про кримінальну відповідальність віднесені до категорії тяжких злочинів, а також об`єкт злочинного посягання, яким є охоронюване Основним Законом України право приватної власності, а також наслідки цього діяння у вигляді великої майнової шкоди.

Вирішуючи клопотання сторони захисту, хоча й заявлене без дотримання вимог статті 201 КПК України, яка внормовує подання клопотання обвинуваченим про зміну запобіжного заходу, проте в інтересах дотримання прав та свобод обвинуваченого розв`язане судом, суд виходить з такого.

Суду не повідомлено жодних обставин, які свідчили б про наявність підстав для зміни запобіжного заходу, які виникли б після прийняття попереднього рішення про вжиття тримання під вартою або існували на час прийняття вказаного рішення.

Між тим наведені судом обставини виправдовують продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу і не дають підстав для вирішення клопотання про застосування домашнього арешту на користь осіб, які його заявили.

Керуючись ст. ст. 177, 331, 395 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 190 КК України, на час судового провадження в суді першої інстанції, але не більш ніж на два місяці, тобто до 19 жовтня 2021 року включно.

Початок дії цієї ухвали в частині застосування запобіжного заходу обчислювати з 20 серпня 2021 року.

В задоволенні клопотання сторони захисту відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів після її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту отримання ним копії ухвали.

Суддя О.В. Щаслива