Рішення № 99122595, 09.08.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2021 справа № 914/1550/21

За позовом: Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич Львівської області,

до відповідача: Приватного підприємства “Борис”, м. Дрогобич Львівської області,

про розірвання договору оренди нежитлових приміщень

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники сторін:

від позивача: Вовків В.Б. – представник

від відповідача: Почекайло Б.М. - представник

Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства “Борис” про розірвання договору від 01.05.1999 № 1 оренди нежитлових приміщень ДУ № 19.

Ухвалою суду від 07.06.2021 позовну заяву Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області залишено без руху, надавши позивачу строк, до 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення таких недоліків: надати суду докази сплати судового збору за подання позовної заяви або документи, які б підтверджували підстави звільнення від його сплати.

Ухвалою суду від 25.06.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, оскільки 23.06.2021 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено оригінал платіжного доручення від 17.06.2021 № 370 про сплату судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. Підготовче судове засідання призначено на 02.08.2021.

Ухвалою суду від 02.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 09.08.2021.

В судове засідання 09.08.2021 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

В судове засідання, 09.08.2021, представник відповідача з`явився, позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 09.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області (надалі позивач) звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства “Борис” (надалі відповідач) про розірвання договору від 01.05.1999 № 1 оренди нежитлових приміщень ДУ № 19.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 01 травня 1999 року між Дитячою установою ( надалі ДУ) № 19 та ПП «Борис» було укладено договір № 1 оренди нежитлових приміщень ДУ № 19, затверджений 01 травня 1999 року завідувачем міськвно та погоджений завідувачем фінвідділу.

Предметом договору від 01.05.1999 № 1 є оренда Приватним підприємством «Борис» нежитлового приміщення Дитячої установи № 19 загальною площею 8,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно додатку від 01 квітня 2010 № 1 та додатку від 31 січня 2020 № 2 до договору № 1 від 01 травня 1999, орендодавцем по договору № 1 є Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією від 26.03.2021 № 01- 4/397 про розірвання договору від 01.05.1999 № 1 оренди нежитлових приміщень ДУ № 19.

05.05.2021 позивач отримав відповідь на пропозицію від 05.05.2021 № 001, з якої вбачається, що відповідач відмовився розірвати договір від 01.05.1999 № 1.

Оскільки відповідач орендує приміщення закладу освіти та використовує його не за освітнім призначенням, тому позивач вважає, що договір від 01.05.1999 № 1 підлягає розірванню.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Позиція відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд розірвати договір оренди виключно з тих підстав, що відповідач орендує приміщення закладу освіти і використовує його не за освітнім призначенням. Однак, постановою КМУ України від 03.06.2020 № 483 встановлено, що обмеження щодо використання майна закладів освіти не поширюються на оренду окремих приміщень та їх частин, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті.

Відповідно до спірного договору оренди, об`єктом оренди є нежитлові приміщення (підвал) на АДРЕСА_1 , в кількості 2-х кімнат загальною площею 8,3 кв.м.

Зі спірного договору, заяви завідувача ДУ № 19 від 26.12.1997 та проекту влаштування санвузла від 06.03.1998, погодженого головним архітектором м. Дрогобича, видно, що відповідач зобов`язувався власними силами та за власні кошти облаштувати в підвальному приміщенні, яке потребувало ремонту і не використовувалось ДУ № 19 в освітній діяльності, санвузол.

Протягом 1999 - 2021 років відповідач використовував санвузол в своїй господарській діяльності, щомісячно сплачував орендну плату, умови договору не порушував.

Звертаючись до відповідача з пропозицією, а до суду з вимогою розірвати спірний договір з підстав використання відповідачем підвального приміщення - санвузла не за освітнім призначенням, позивач не вказує, що частина будинку ДУ № 19, в якій розташований санвузол, не може використовуватись за освітнім призначенням, оскільки потребує капітального ремонту.

Таким чином, відповідач вважає, що правові підстави для розірвання договору оренди від 01 травня 1999 № 1 відсутні, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з таких мотивів.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір, який за своєю правовою природою є правочином.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 травня 1999 року між Дитячою установою № 19 та ПП «Борис» було укладено договір № 1 оренди нежитлових приміщень ДУ № 19, затверджений 01 травня 1999 року завідувачем міськвно та погоджений завідувачем фінвідділу (надалі договір). Предметом договору є оренда Приватним підприємством «Борис» нежитлового приміщення ДУ № 19 загальною площею 8,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. І. Франка, 12. Відповідно до п. 6 договору, термін його дії необмежений.

01.04.2010 було укладено додаток № 1 до договору, яким змінено орендодавця, визначено термін дії договору, порядок його продовження та припинення, розмір орендної плати та порядок її сплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок повернення об`єкту оренди.

Згідно додатку від 01.04.2010 № 1 та додатку від 31.01.2020 № 2 до договору, орендодавцем є Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області.

Відповідно до п. 1 додатку від 31.01.2020 № 2 до договору, орендар орендує нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 7, 00 кв.м.

Пунктом 3 додатку від 31.01.2020 № 2 до договору встановлено, що орендна плата за перший місяць становить 95, 19 грн з ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць нараховується відповідно до методики розрахунку орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

Посилаючись на приписи частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», позивач просить суд розірвати договір оренди з підстав, що відповідач орендує приміщення закладу освіти і використовує його не за освітнім призначенням. Вказаною нормою Закону передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Крім того, позивач посилається на те, що згідно пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06 2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким іншим цільовим призначенням такий об`єкт оренди, як майно закладів освіти.

Судом встановлено, що договір був укладений в період чинності Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту», де в частині 4 ст. 61 вказаного Закону додатковими джерелами фінансування закладів освіти було визначено доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

На даний час суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначає Закон України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII ”Про освіту”, що набрав чинності 28.09.2017 року.

Відповідно до ст. 79 вказаного Закону, джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ст. 80 цього Закону, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо, інші активи, передбачені законодавством.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства (ч. 4 ст. 80 чинного Закону України «Про освіту»).

Перелік об`єктів, які не можуть бути об`єктами оренди, наведений в ч. 2 ст. 3 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, до якого віднесено, зокрема, єдині майнові комплекси діючих закладів освіти, що фінансуються з державного бюджету. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону, нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного майнового комплексу, забороненого до оренди, може бути об`єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Відповідно до ст. 24 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єків оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (надалі Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією. Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 “Деякі питання оренди державного та комунального майна” затверджений порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі Порядок № 483).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Порядку № 483, не можуть бути використані за будь-яким іншим цільовим призначенням, зокрема, майно закладів освіти.

В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 29 Порядку № 483, обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`ктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Відповідно до спірного договору оренди (з урахуванням додатків), об`єктом оренди є нежитлові приміщення (підвал) на АДРЕСА_2 , в кількості 2-х кімнат загальною площею 7, 00 кв.м. З умов договору, заяви завідувача ДУ від 26.12.1997 № 19, проекту влаштування санвузла від 06.03.1998, погодженого головним архітектором м. Дрогобича, видно, що відповідач зобов`язувався власними силами та за власні кошти облаштувати в підвальному приміщенні, яке потребувало ремонту і не використовувалося ДУ № 19 в освітній діяльності, санвузол. Як зазначає відповідач, протягом 1999-2021 він використовував санвузол в своїй господарській діяльності, щомісячно сплачував орендну плату та умови договору не порушував, що не заперечується позивачем.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 2.5. договору (в редакції додатку № 1 від 01.04.2010) визначено, що цей договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав передбачених законодавством України.

Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів, які б підтверджували невиконання відповідачем своїх зобов`язань чи наявність інших істотних порушень договору відповідачем.

Суд також зазначає, що статтею 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору в порядку ст. 652 ЦК України безпосередньо не з наявності істотних обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази одночасної наявності визначених, у вищезазначеній статті, умов, що могли б бути підставою для розірвання договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказала, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 124, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 19 серпня 2021 року.

Суддя П.Т. Манюк