Рішення № 99119487, 20.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2021 року місто Київ №640/31566/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом доОСОБА_1 Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталівнипровизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталівни в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльность Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надане службове житло для проживання, найменування документу/ів на підставі якого було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за №ПІ-Т-4157;

- зобов`язати Міністерство юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення, повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

- постановити окремі ухвали суду, щодо допущених порушень Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 293 9-VI та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, що стало наслідком відмови у наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу/ів на підставі якого було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, яку направити Міністру юстиції України, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та висновків викладених у постанові Верховного Суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.11.2020 року на електронну поштову адресу позивача надійшов лист-відповідь від Міністерства юстиції України від 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, підписаний Державним секретарем Міністерства юстиції України Богачовою Оленою Віталіївною, у якому позивачу повідомлялось про неможливість надання запитуваної інформації у тому числі і за запитом № 11/11-05. Позивач вважає протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові в наданні інформації відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за №ПІ-Т-4157.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/31566/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 24.02.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про необхідність розгляду справи №640/31566/20 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо призначення розгляду справи №640/31566/20 в порядку загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з доводами та вимогами позовної заяви, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав. З позовної заяви вбачається, шо ОСОБА_1 11.11.2020 звернувся до Мін`юсту із письмовим запитом на отримання публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 із зазначенням в інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу, на підставі якого було надано для проживання службове житло. Так, за результатами розгляду запиту ОСОБА_1 від 13.11.2020 надана відповідь, якою повідомлено, що зазначені відомості відносяться до персональних даних які не можуть бути надані без згоди особи, якої стосуються ці відомості.

Через канцелярію суду 12.03.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що відзив Міністерства юстиції України у справі № 640/31566/20 поданий неуповноваженою особою, яка не має повноважень на ведення справи у суді від імені Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, не відповідає вимогам законодавства та просить відхилити/залишити його без розгляду, задовольнити позов у повному обсязі.

Через канцелярію суду 22.03.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив у якій він зазначає, що згідно відстеження пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором № 0100189335304 відзив на позовну заяву вручено ОСОБА_1 26.02.2021. Враховуючи вимоги ухвали від 02.02.2021 у справі № 640/31566/20, останній день п`ятиденного строку припадає на 02.03.2021, разом з цим відповідь на відзив ОСОБА_1 датовано 09.03.2021. Отже, ОСОБА_1 пропущено строк подачі відповіді на відзив. Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 23.11.2020 № 3492/к «Про переведення», ОСОБА_2 переведений на посаду провідного спеціаліста відділу судового забезпечення Міністерства юстиції України Управління судово - претензійної роботи Міністерства юстиції України Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України. ОСОБА_2 , окрім, повноважень щодо подачі документів для державної реєстрації від імені юридичної особи, наділений повноваженнями діяти виключно в судах України без окремого доручення керівника в т.ч. з правом посвідчення документів щодо повноважень: без права подання, відмови, зміни, відкликання ЮЗУ, відкликання, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладання мирової угод. Зазначає, що відзив Мін`юсту у справі 640/31566/22 оформлено у відповідності до вимог процесуального законодавства. Вказує, що Державний секретар Міністерства юстиції України Богачова Олена Віталіївна не є органом державної влади, а тому в розумінні пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути її розпорядником, та як наслідок виступати відповідачем у справі, оскільки вона є лише посадовою особою Міністерства юстиції України. В свою чергу Міністерство юстиції України, як юридична особа несе відповідальність за рішення, які прийняті його посадовими особами. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 11.11.2020 звернувся до Мін`юсту із письмовим запитом на отримання публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації про посаду, яку займає особа, прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу/ів, на підставі якого було надано для проживання службове житло.

Як вбачається з листа-відповіді Міністерства юстиції України від 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157 позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв`язку з тим, що зазначені відомості відносяться до персональних даних та не можуть бути надані без згоди особи, якої стосуються ці відомості.

Вважаючи, що відповідач неналежним чином розглянув запит, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Статтею 5 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (надалі - Закон № 2657-XII) встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно статті 9 Закону України «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Згідно статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону № 2939-VI, в частині п`ятій якої встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Відповідно до статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Як встановлено судом, відповідач відмовляючи в наданні запитуваної інформації вказав, що зазначені відомості відносяться до персональних даних, які не можуть бути надані без згоди особи, якої стосуються ці відомості.

Доцільним, на переконання суду, є застосування висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради відповідно до якого встановлено, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією про фізичну особу є відомості чи сукупність відомостей про таку особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (частина перша статті 11 Закону України «Про інформацію»).

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону України «Про інформацію»).

Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону України «Про інформацію»). Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону України «Про інформацію»). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Тобто, Конституційний Суд України вказав, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

Крім того, Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована, або може бути ідентифікована.

Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані є об`єктами захисту.

Використання персональних даних передбачає будь-які дії володаря щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктом відносин, пов`язаними із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону (ст. 10 Закону України «Про захист персональних даних»).

Суд вважає, що громадяни, які зацікавленні в одержанні службового житла, звертаючись до відповідача із відповідними заявами (клопотаннями), на виконання статті 10 Закону України «Про захист персональних даних», дають згоду саме на обробку персональних даних, а не на їх поширення.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Разом з тим, як вже встановлено судом, відповідно до поданого до Міністерства юстиції запиту від 11.11.2020 №11/11-05 позивач просив надати йому інформацію про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира

АДРЕСА_1 інформації позивач просив зазначити: посаду, яку займає особа, прізвище, ім`я, по-батькові, дату з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу/документів, на підставі якого було надано для проживання службове житло.

Надаючи відповідь від 13.11.2020 №2359/ПІ-Т-4157/15.1 на запит позивача 11.11.2020 №11/11-05 відповідач повідомив останнього про те, що надати запитувану інформацію не вбачається за можливе з огляду на те, що пощирення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд не погоджується в повній мірі з такими твердженнями відповідача та зазначає про те, що виходячи з аналізу статті 6 Закону №2938-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Відповідачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що така інформація може завдати шкоду інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Тобто, законодавцем даною нормою, фактично, закріплено виключення інформації, доступ до якої не може бути обмежено.

При цьому, вищевказаним Законом забезпечується надання доступу до інформації, а не до документів.

Суд звертає увагу, що у своєму запиті від 11.11.2020 №11/11-05 позивач просив надату інформацію про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , а не копії конкретних документів, які б містили персональні дані певних осіб.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація, викладена у запиті від 11.11.2020 №11/11-05, не є конфіденційною в частині надання інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням прізвища, ім`я, по-батькові, дати з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу/документів, на підставі якого було надано для проживання службове житло.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в частині надання інформації стосовно посади, яку займає особа та якій надано для проживання вказане службове житло суд, оскільки така інформація з урахуванням положень статті 6 №2938-VI не віднесена до інформації, доступ до якої не може бути обмеженим.

Крім того, вимоги позивача стосовно зобов`язання Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020 не можуть бути задоволенні в цій частині, адже як вбачається з матеріалів справи, запит позивача від 11.11.2020 №11/11-05 був скерований на на адресу Міністерства юстиції України, а не конкретній посадовій особі зазначеного органу державної влади.

Враховуючи вищенаведене, твердження позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача знайшли своє підтвердження в ході розгляду даної справи, зокрема, саме в частині протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації про прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надане службове житло для проживання, найменування документу/ів, на підставі якого було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за №ПІ-Т-4157.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Міністерства юстиції України, у встановлений законом строк, розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Щодо вимог постановити окремі ухвали суду, щодо допущених порушень Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 293 9-VI та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, що стало наслідком відмови у наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документу/ів на підставі якого було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, яку направити Міністру юстиції України, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та висновків викладених у постанові Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено: окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановления такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про постановлення окремих ухвал.

З приводу негайного виконання рішення суду у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно пунктів 1-7 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання Міністерства юстиції України, у встановлений законом строк, розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, з урахуванням висновків суду у цій справі підлягають до негайного виконання.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи зазначене, судовий збір підлягає відшкодуванню в частині вимог, що задоволені судом, а саме - 630,60 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням інформації про прізвище, ім`я та по батькові, дату з якої особі надане службове житло для проживання, найменування документу/ів, на підставі якого було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за №ПІ-Т-4157.

3. Зобов`язати Міністерство юстиції України, у встановлений законом строк, розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, з урахуванням висновків суду у цій справі.

4. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 630,60 грн (шістсот тридцять гривень шістдесят копійок).

5. Рішення в частині зобов`язання Міністерства юстиції України, у встановлений законом строк, розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 11/11-05 від 11.11.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.11.2020 за № ПІ-Т-4157, з урахуванням висновків суду у цій справі звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.