Рішення № 99119363, 19.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2021 року м. Київ № 640/13370/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 6122-42847/Л-02/8-2600/21 від 16 березня 2021 року у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депутата України на підставі Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року «Про забезпечення і обслуговування Голови Верховної Ради Української РСР» у розмірі 70 відсотків заробітної плати Голови Верховної Ради України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без встановлення обмежень максимального розміру пенсії на підставі довідки (листа) Апарату Верховної Ради України № 15/13-2021/138240 (485785) від 22 квітня 2021 року та зняти обмеження і виплачувати без обмежень із збереженням нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 70 відсотків заробітної плати на підставі Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року та 40 відсотків від прожиткового мінімуму із збереженням проценту нарахування індексації пенсії з виплатою різниці між розмірами перерахованої та виплачуваної пенсії за минулий час з 30 березня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі недоотриману суму пенсії за період з 29 квітня 2016 року по 11 грудня 2018 року у розмірі 125 350,80 грн.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок зменшення розміру пенсії після її перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійний орган зменшуючи та обмежуючи суму виплати пенсії позивачу та відмовляючи останньому у перерахунку пенсії по заробітній платі діяв протиправно та не у відповідності до вимог приписів чинного законодавства України.

В свою чергу в обґрунтування наявності правових підстав для задоволення адміністративних вимог поданої позивачем позовної заяви, останній посилається на обставини того, що він має право на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною», починаючи з 29 квітня 2016 року, з дати призначення позивачу виплати пенсії, на виплату пенсії у розмірі 15 000,00 грн, водночас, як пенсійним органом було нараховано пенсії у значено меншому розмірі, що на переконання позивача являється протиправним.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що при обрахунку та виплаті пенсії позивачу, уповноважені особи пенсійного органу керувались чинним законодавством України та діяли на підставі і в межах повноважень.

Також, представник відповідача зазначив, що з 11 грудня 2018 року пенсія ОСОБА_1 виплачується в розмірі 15 000,00 грн, що відповідає приписам Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною» від 02 грудня 2009 року № 1309, яка в свою чергу передбачає, що доплата виплачується, якщо розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, установлених законодавством), не досягає 15 000 гривень і після встановлення доплати сума таких виплат не повинна перевищувати вказаного розміру.

Представник відповідача також зауважив, що пенсії в порядку та на умовах, визначених, зокрема Законом України «Про статус народного депутата України», не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Таким чином, з урахуванням викладеного, представник відповідача робить висновок, що будь-які посилання позивача на протиправність дій пенсійного органу щодо перерахунку пенсії останнього, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пенсійний орган при обрахунку суми виплати позивачу пенсії діяв на підставі та в межах передбачених чинним законодавством.

З огляду на вищевикладене, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Не погоджуючись з викладеними представником відповідача у відзиві аргументами та доводами, представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому останній зазначив наступне.

Так, на даний час положення статей 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності (станом на 11 жовтня 2017 року) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.

Проте, за твердженнями представника позивача, вказані зміни законодавства поширюються виключно на правовідносини щодо призначення пенсії, а не щодо її перерахунку, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Тобто не містять заборони на перерахунок раніше призначеної пенсії.

Між тим, представник позивача зауважує, що пенсія позивачу була призначена до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148, а тому на переконання останнього, зазначені зміни стосуються тільки тих пенсій, які будуть призначатись після набрання чинності змін до Закону і жодним чином не поширюються на розмір відсотків раніше призначених пенсій.

Таким чином, доводи пенсійного органу про те, що пенсії в порядку та на умовах, визначених, зокрема Законом України «Про статус народного депутата України», не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються, є необґрунтованими, у зв`язку з чим позивач не погоджувався з висновками представника пенсійного органу та просив суд задовольнити позовній вимоги адміністративного позову у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , з 29 квітня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до Розпорядження Президента України «Про довічне грошове, утримання, медичне, побутове, транспортне та інше обслуговування колишнього Голови Верховної Ради України ОСОБА_1 » від 17 травня 2006 року № 82/2006-рп, призначено колишньому Голові Верховної Ради України ОСОБА_1 довічне грошове утримання в розмірі місячного фонду оплати праці Голови Верховної Ради України.

25 травня 2016 року, після призначення позивачу пенсії, рішенням комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Київській міській державній адміністрації, позивачу було встановлено підвищення за особливі заслуги перед Україною у розмірі 40 % від прожиткового мінімуму визначеного для осіб, які втратили працездатність.

Надалі, позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, на що, останнім було надано відповіді від 24 березня 2020 року № 2600-0213-8/39697 та від 08 травня 2020 року № 2600-0213-8/56977 в яких пенсійним органом було зазначено, що пенсію ОСОБА_1 було обчислено з урахуванням страхового стажу 44 роки 3 місяці 15 днів та заробітної плати, визначеної за періоди з 01 липня 2000 року до 28 лютого 2019 року. Також, у вказаних листах було зазначено, що до призначеної позивачу пенсії було застосовано обмеження максимального розміру виплати, а саме до пенсії було встановлено доплату, після якої сума виплат не повинна перевищувати 15 000 грн.

Надалі, 08 лютого 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про здійснення перерахунку пенсії й виплати останньому перерахованої пенсії, відповідно до Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року в розмірі 70 відсотків від окладу Голови Верховної Ради України та здійснювати відповідну індексацію.

Проте, листом від 16 березня 2021 року № 6122-42847/Л-02/8-2600/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було відмовлено позивачу провести перерахунок пенсії по заробітній платі з огляду на відсутність законних підстав.

Також, вказаним вище листом зазначено: «…згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною» від 02.12.2009 № 1309 (в редакції чинній до 11.12.2018) було передбачено встановлення Героям України, Героям Соціалістичної Праці, Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Трудової Слави, повним кавалерам ордена Слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями «За відвагу» доплату до надбавки, яка встановлюється до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», для того, щоб розмір зазначеної надбавки становив 10 000 гривень.

Доплата виплачувалася, якщо розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, установлених законодавством), разом з одержуваною заробітною платою (доходом) не досягає 15 000 гривень і після встановлення доплати сума таких виплат не повинна перевищувати вказаного розміру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 № 1020, яка набрала чинності з 11.12.2018, внесені зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2009 р. № 1309, виключивши в абзаці другому слова «разом з одержуваною заробітною платою (доходом)».

Порядок виплати зазначеної доплати встановлюється Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики.

У зв`язку з чим, Вам з 11.12.2018 пенсія виплачується в розмірі 15000,00 грн.»

У зв`язку з вищевикладеним та не погоджуючись з сумою пенсійних виплат належним позивачу, останній звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про статус народного депутата України» визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.

Положеннями частини 1 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.

Відповідно до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) Після досягнення чоловіками 62 років і жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 60 відсотків суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Нарахування пенсії здійснюється із суми заробітної плати, що складається з посадового окладу з урахуванням усіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії.

В свою чергу, з аналізу матеріалів справи судом було встановлено, а саме з відповіді на адвокатський запит від 19 червня 2020 року до Апарату Верховної Ради України, що розмір суми місячної заробітної плати, що складається з посадового окладу з урахуванням усіх доплат та надбавок Голови Верховної Ради України на момент призначення пенсії, становить 20 240 грн.

В свою чергу, судом було встановлено, що такий розмір заробітної плати було визначено на підставі Розпорядження Голови Верховної Ради України № 1145 від 09 вересня 2005 року «Про оплату праці народних депутатів України», яка діяла на момент призначення пенсії за віком.

Відповідно до Розпорядженні № 1145 вбачається, що підставами встановлення розміру суми місячної заробітної плати Голови Верховної Ради України зазначено статтею 33 Закону України «Про статус народного депутата України», постанову Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 510 «Про оплату праці керівних працівників державних органів», статтю 83 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів» від 25 березня 2005 року № 2505-IV та погодження з Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (Протокол № 100 від 07 вересня 2005 року).

В свою чергу, з наявної в матеріалах справи копії додатку до Розпорядження № 1145 «Розрахунок заробітної плати народних депутатів України» вбачається що складовими місячної заробітної плати Голови Верховної Ради України є: посадовий оклад - 6 640,00 грн, доплата по коефіцієнту І рангу - 160,00 грн, особливий характер роботи та інтенсивності праці 100 % - 6 800,00 грн, та премія 80% - 5 312,00 грн. Всього: 18 912,00 грн.

Таким чином, з урахуванням викладеного вбачається, що сума заробітної плати, що складається з посадового окладу з урахуванням усіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення мені пенсії становила 18 912,00 грн.

Отже, з урахуванням вказаної вище довідки та приписів частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» розмір пенсії, який мав бути розрахований у розмірі 60 відсотків від заробітної плати мав становити 11 347,20 грн (18 912,00 грн. (сума місячної заробітної плати) х 60 (відсотків від суми місячної заробітної плати) : 100 (відсоток суми місячної заробітної плати)).

Водночас, суд зауважує, що в той же час, частиною 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 грн.

Також, пунктом 132 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, шо максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, до 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740, 00 грн.

Тобто, виходячи з викладених вище обставин, що обмеження максимального розміру пенсії до 31 грудня 2017 року вбачається, що розмір пенсії позивача мав становити 10 740, 00 грн, а з 01 січня 2018 року мав становити 11 347,20 грн з урахуванням обмеження в десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, вищевикладене в сукупності дає підстави прийти до висновку про точні та належні суми розміру пенсії, яка необхідна була бути виплачена позивачу.

Водночас, з наявної в матеріалах відповіді на надіслані позивачем адвокатські запити, судом встановлено, що розмір пенсії позивача починаючи з 29 квітня 2016 року (дати призначення пенсії) до 28 лютого 2018 року складав 9 626,77 грн, а з 01 березня 2018 року до 11 грудня 2018 року складав 10 151,57 грн.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві в даному випадку було здійснено протиправні дії щодо розміру належної позивачу виплати пенсії, оскільки виходячи з встановлених вище судом обставин, можна прийти до висновку, що розмір пенсії позивача розраховувався та обчислювався помилково, без урахування того факту, що пенсія мала нараховуватися відповідно до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України».

Отже, суд приходить до висновку, що кожного місяця починаючи з 29 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року при нарахуванні пенсії, позивачем було недоотримано по 1 992,43 грн, з урахуванням встановлених обмежено десятьма прожитковими мінімумами.

Таким чином, за період з 29 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року позивачем, загалом, було недоотримано пенсії у розмірі 22 264, 60 грн, за період починаючи з 01 січня 2018 року до 28 лютого 2018 року позивачем було недоотримано пенсію у розмірі 5 034, 46 грн, а за період з 01 березня 2018 року до 11 грудня 2018 року недоотримано пенсію у розмірі 17 931,87 грн.

Отже, разом за період починаючи з 29 квітня 2016 року до 11 грудня 2018 року позивачем, загалом, було недоотримано пенсію у сумі 45 230,93 грн.

Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року «Про забезпечення і обслуговування Голови Верховної Ради Української РСР» яка на день подачі позову є чинною, зазначено, що при припиненні повноважень Голові Верховної Ради Української РСР довічно встановлюється пенсія в розмірі 70 процентів посадового окладу.

З аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що 09 грудня 2004 року ОСОБА_1 було отримано звання Герой України з врученням ордена Держави - за визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформуванні політичної системи, утвердження ідеалів громадської єдності та злагоди в суспільстві, що підтверджується Указом Президента України від 09 грудня 2004 року № 1459/2004.

Відповідно до Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Також, з урахуванням встановленої вище обставини, суд звертає увагу, що статтею 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» визначено, що особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною вважаються Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною» від 02 грудня 2009 року передбачено встановлення Героям України, Героям Соціалістичної Праці, Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Трудової Слави, повним кавалерам ордена Слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями «За відвагу» доплати до надбавки, яка встановлюється до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», для того, щоб розмір зазначеної надбавки становив 10 000,00 грн.

Доплата виплачується, якщо розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, установлених законодавством), не досягає 15 000,00 грн і після встановлення доплати сума таких виплат не повинна перевищувати вказаного розміру.

З урахуванням викладених вище положень та приписів законодавства та з урахуванням того, що позивачу з 09 грудня 2004 року було надано звання Герой України, вбачається, що у позивача на момент призначення пенсії позивач набув право на отримання пенсії у розмірі 70 % та з отриманням відповідної надбавки за звання героя України, з моменту взяття на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, а саме з 29 квітня 2016 року.

Водночас, з матеріалів справи судом було встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві почало нараховувати доплату до надбавки на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною» лише з 11 грудня 2018 року, чим, на переконання суду позбавило можливості, позивачу отримувати пенсію з передбаченою доплатою в тому розмірі, на який позивач мав право з вказаними вище нормами та приписами законодавства України на момент призначення пенсії, починаючи з 29 квітня 2016 року.

Тобто, виходячи з викладеного вбачається, що починаючи з моменту призначення позивачу пенсії, останній мав право на отримання пенсії у розмірі 15 000,00 грн, з урахуванням встановлених обмежень.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що розміру пенсії, на яку позивач мав право у період з 29 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року, а саме - пенсії у розмірі 10 740,00 грн, з урахуванням встановленим чинним законодавством обмеженням, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було не доплачено позивачу кожного місяця доплату по пенсії у розмірі 4 260, 00 грн.

Таким чином, за період з 29 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року позивачем, загалом, було недоотримано доплату до пенсії у розмірі 85 200,00 грн.

З урахуванням розміру пенсії, на яку позивач мав право у період з 01 січня 2018 року до 11 грудня 2018 року, а саме - пенсії у розмірі 11 347, 20 грн, Головним управління Пенсійного фонду України в місті Києві було недоплачено позивачу кожного місяця доплату по пенсії у розмірі 3 652, 80 гривень.

Тобто, за період з 01 січня 2018 року до 11 грудня 2018 року позивачем, загалом, було недоотримано доплату до пенсії у розмірі 40 180,80 грн.

Отже, беручи в сукупності встановлене судом вище, можна прийти до висновку, що пенсійним органом, в сукупності, загалом, за період з 29 квітня 2016 року до 11 грудня 2018 року було неправомірно не доплачено позивачу суму пенсії у розмірі 125 350,80 грн.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 11 частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється з усієї суми заробітної плати працюючих народних депутатів з дня виникнення права на перерахунок пенсій без обмеження граничного розміру пенсії.

При цьому, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, пунктом 5 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, який набрав чинності 28 березня 2015 року, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Надалі, 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким було внесено зміни до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», а абзац 3 частини 6 статті 20 вказаного закону було виключено. Згідно вказаних змін, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, суд звертає увагу, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 5-р(II)/2020 від 20 червня 2020 року у справі № 3-189/2018(1819/18) за конституційною скаргою громадянки України ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.

Як вбачається з підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2 зазначеного Рішення Другого сенату Конституційного Суду України, складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань» (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61). Застосована законодавцем у приписі пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII конструкція загалом є сприятливою для виникнення у певної категорії громадян легітимних очікувань і стосовно того, що законодавець ухвалить до 1 червня 2015 року «новий закон» щодо призначення всіх пенсій, і стосовно того, що в ньому буде вирішено питання «спеціальних пенсій», порядку їх призначення та їх розміру. Якби законодавець учинив саме так, ймовірність чого допускав припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII, то не виникло б стану, за якого можна було б говорити про «скасування з 1 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб», яким призначення пенсії здійснюється відповідно до тієї низки нормативних актів, що їх зазначено в цьому приписі. Окрім того, приписи абзаців другого й третього пункту 4 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII, що безпосередньо пов`язані з приписом пункту 5 цього ж розділу, створювали додаткові підстави для правомірних (легітимних) очікувань громадян, що Кабінет Міністрів України підготує та внесе на розгляд Верховної Ради України до 1 травня 2015 року проєкт закону щодо призначення всіх пенсій, зокрема спеціальних. Проте ні того (Кабінет Міністрів України не вніс до Верховної Ради України такого законопроєкту), ні іншого (Верховна Рада Україна відповідно не ухвалила такого законопроєкту до 1 червня 2015 року) не відбулося. Цю ситуацію можна розглядати як таку, за якої припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII спричинив виникнення у певної категорії громадян (конкретно - прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя). Конституційний Суд України звертає увагу на те, що недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елемента принципу верховенства права (правовладдя) спричинило неоднакове застосування судами припису пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII.

На підставі наведеного Конституційний Суд України встановив, що припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII не відповідає вимогам юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), установленого приписом частини першої статті 8 Конституції України.

Крім того, згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

А відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на перерахунок пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило статті 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований стаття 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.

Суд зазначає, визнання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянин вважається скасуванням або обмеженням цих прав і свобод, а безпідставне поширення його на нове законодавство є порушенням статті 58 Конституції України. Зміни внесені до Закону України «Про статус народного депутата України» стосуються нових призначень пенсії, а не перерахунку раніше призначеної пенсії. При перерахунку пенсії позивачу має застосовуватися норма, яка діяла на момент призначення пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення.

При цьому, позивач має право на перерахунок пенсії органами Пенсійного фонду України на підставі поданих документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої вийшов на пенсію станом на час здійснення перерахунку.

Отже, звуження та обмеження змісту й обсягу конституційних прав шляхом прийняття нових Законів або внесення змін до чинних Законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у Рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

З урахуванням викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що нова редакція положень статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.

Суд звертає увагу, що у своєму рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008, Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена» (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom», № 44277/98, п. 37).

У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, суд зазначає, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім цього, на переконання суду та з урахуванням викладених вище обставин, є підстави прийти до висновку, що зазначені вище зміни законодавства поширюються виключно на правовідносини щодо призначення пенсії, а не щодо її перерахунку, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані. Тобто, керуючись викладеними вище висновками, вказані зміни не містять заборони на перерахунок раніше призначеної пенсії.

При цьому, як вже було встановлено судом вище, пенсія позивачу була призначена до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148.

На переконання суду, зазначені зміни стосуються тільки тих пенсій, які будуть призначатись після набрання чинності змін до Закону і жодним чином не поширюються на розмір відсотків раніше призначених пенсій.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час здійснення перерахунку, а також довідок про отриману заробітну плату та сплачені з неї податки з основного місця роботи. При цьому, згідно положень частини 12 статті 20 Закону.

Так, в свою чергу, згідно з Постановою Верховної ради України «Про фінансове забезпечення діяльності народних депутатів України» № 2240-VIII від 03 грудня 2020 року, посадовий оклад Голови Верховної Ради України становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Прожитковий мінімум станом на 01 січня 2021 року складає 2 270 гривень.

Так, згідно довідки (листа) Апарату Верховної Ради України № 15/13-2021/138240 (485785) від 22 квітня 2021 року заробітна плата працюючого народного депутата України станом на 01 квітня 2021 року складає , а саме Голови Верховної Ради України - 66 738,00 грн на місяць, яка складається з: посадового окладу - 27 240,00 грн; надбавки за інтенсивність праці (100 % від посадового окладу) - 27 240,00 грн; набавки за почесне звання 5 448,00 грн; надбавки за науковий ступінь 6 810,00 грн.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії на підставі довідки (листа) Апарату Верховної Ради України № 15/13-2021/138240 від 22 квітня 2021 року.

При цьому, для належного та об`єктивного захисту прав позивача та для запобігання подальшого звернення останнього до суду за захистом свої прав, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру пенсії, з огляду на наступні обставини.

Так, відповідно до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 грн.

Також, пунктом 132 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, шо максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, до 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740, 00 грн

Водночас, суд звертає увагу, що 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким було внесено зміни до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», а абзац 3 частини 6 статті 20 вказаного закону було виключено.

Згідно вказаних змін, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Таким чином, з урахуванням викладеного вище вбачається, що пункт Закону, яким було передбачено певне обмеження виплати пенсії втратив чинність, тобто, починаючи з 11 жовтня 2017 року норми Закону на підставі яких позивачу було призначено пенсії не передбачали подальшого обмеження виплати пенсії.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) було передбачено, що при досягненні народним депутатом під час строку його депутатських повноважень віку або вислуги років, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», він має право на пенсію, що обчислюється із суми заробітної плати працюючого народного депутата без обмеження граничного розміру пенсії.

В свою чергу, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що з урахуванням вказаної вище норми була призначена пенсія позивачу за вислугою років, що підтверджує наявність у позивача підстав для отримання пенсійних виплат у разі перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру пенсії.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 6122-42847/Л-02/8-2600/21 від 16 березня 2021 року у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депутата України на підставі Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року «Про забезпечення і обслуговування Голови Верховної Ради Української РСР» у розмірі 70 відсотків заробітної плати Голови Верховної Ради України.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію без встановлення обмежень максимального розміру пенсії на підставі довідки (листа) Апарату Верховної Ради України № 15/13-2021/138240 (485785) від 22 квітня 2021 року та зняти обмеження і виплачувати без обмежень із збереженням нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 70 відсотків заробітної плати на підставі Постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 98-ХІІ від 01 серпня 1990 року та 40 відсотків від прожиткового мінімуму із збереженням проценту нарахування індексації пенсії з виплатою різниці між розмірами перерахованої та виплачуваної пенсії за минулий час починаючи з 30 березня 2021 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в повному обсязі недоотриману суму пенсії за період з 29 квітня 2016 року по 11 грудня 2018 року у розмірі 125 350,80 грн (сто двадцять п`ять тисяч триста п`ятдесят гривень 80 коп.).

5. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова