Рішення № 99118924, 13.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2021 року м. Київ № 640/4502/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просить суд:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати мені пенсію, призначену з 11.08.2020, без обмеження максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати мені пенсію, призначену з 11.08.2020, без обмеження максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити мені різницю між виплаченою пенсією та пенсією, призначеною з 11.08.2020, яка підлягала виплаті без обмеження максимальним розміром, за період з 11.08.2020 по дату рішення суду.

В обґрунтування позовним вимог позивач зазначає, що відповідач встановив позивачеві максимальний розмір пенсії у розмірі 17120,00грн., що на думку позивача зазначене обмеження є порушенням, оскільки відповідача при винесенні відмови у нарахування пенсії без обмеження керувався ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, норми якого втратили чинність відповідно до рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Відповідачем на адресу суду подано відзив в якому просить в позові відмовити, як необґрунтованому.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до Наказу Міністра оборони України від 26.01.2015 № 44 ОСОБА_1 , прийнято на військову службу у Збройних Силах України як особа офіцерського складу, та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «полковник юстиції».

Наказом Міністра оборони України від 23.01.2020 № 26 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом Г пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Генерального прокурора від 29.01.2020 № 358Д мене виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та усіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Голосіївського районного у м. Києві військового комісаріату.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві від 11.08.2020 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) мені призначена довічна пенсія у розмірі 17 120,00 грн. у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись з діями відповідача в частині обмеження пенсійного забезпечення, відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі № 7рп/2016, яким положення статті 43 Закону № 2262 зі змінами визнане неконституційним, я звернувся із заявою щодо виплати пенсії у призначеному розмірі без обмежень.

Листом Головного управління пенсійного фонду України № 2600-0310-8/12401/20 від 28.01.2021 позивачеві відмовлено у здійсненні виплати пенсії без обмежень та зазначено, що виплата пенсії, з дати її призначення (11.08.2020), забезпечується Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у максимальному розмірі, визначеному частиною 7 статті 43 Закону України № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», тобто 17 690,00 грн (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Вважаючи відмову відповідача у виплаті призначеної пенсії без обмежень її максимальним розміром, незаконними і такими, що порушують мої конституційні права на соціальний захист та пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду.

Позивачем зазначено, що відповідач протиправно відмовив у виплаті пенсії за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ зі змінами, без обмеження максимальним розміром, оскільки останнім взято до уваги положення частини 7 ст. 43 зазначеного Закону щодо встановлення обмежень максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, яке рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституцією України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Так, особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зокрема, обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262 порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України,

які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ зі змінами, а саме частини сьомої статті 43 щодо обмеження максимального розміру пенсії.

Згідно з пунктом другим резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ зі змінами, отже з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, стаття 43 Закону № 2262 не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, які в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 77 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати мені пенсію, призначену з 11.08.2020, без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати мені пенсію, призначену з 11.08.2020, без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити мені різницю між виплаченою пенсією та пенсією, призначеною з 11.08.2020, яка підлягала виплаті без обмеження максимальним розміром, за період з 11.08.2020 по 13.08.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,0 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Смолій