Рішення № 99115016, 19.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/16961/20

категорія 111030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Бердичівського управління Державної казначейської служби України Житомирської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області про відшкодування шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов позов, у якому ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України в особі Бердичівського управління Державної казначейської служби України Житомирської області 23702,26 грн майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, шляхом безспірного списання таких коштів з державного бюджету.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що виплата її довічного грошового утримання за період з 01 жовтня 2016 року по лютий 2018 року проводилася з утриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору відповідно до п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018 зазначена норма визнана неконституційною, а тому застосування вказаних положень податкового законодавства призвело до спричинення збитків у вигляді неотриманого доходу у загальному розмірі 23702,26 грн.

Ухвалою судді від 02 грудня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Бердичівського управління Державної казначейської служби України Житомирської області про відшкодування шкоди була їй повернута.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області.

Бердичівським управлінням Державної казначейської служби України Житомирської області, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатися спеціальним законом, до прийняття якого відшкодування державою шкоди відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України та ст. 1175 Цивільного кодексу України на підставі загальних правил здійснюватися не може. Таким чином вказує на відсутність механізму відшкодування шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними. Окрім цього, відповідачем зазаначено, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Казначейство повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу або Державний бюджет.

Головним управлінням Пенсійного фонду в Житомирській області подано пояснення по справі, в яких зазначено, що до компетенції органів Пенсійного фонду України та Державної казначейської служби не належить прийняття актів індивідуальної дії з питань оподоткування. Справляючи податки з довічного грошового утримання позивача, державні органи діяли не як суб"єкт владних повноважень, а як податковий агент, на якого Податковим кодексом України покладено обов"язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Також зазначено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідьності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових чи службових осіб, наявність шкоди та причинний зв"язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, у зв"язку із чим з вересня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання.

Також встановлено, що з 01.10.2016 по 28.02.2018 із щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок на доходи фізичних осіб у розмірі 21879,00 грн та військовий збір у розмірі 1823,26 грн, про що свідчить довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17 вересня 2020 року № 0600-0405-8/49237.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з пп. 162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України (у редакції, що діяла на момент призначення позивачу довічного грошового утримання) платниками податку є зокрема: фізична особа резидент та отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені п.163.1 ст.163 ПК України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначені п.164.2 ст.164 ПК України.

Положеннями Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01 липня 2014 року. Відповідно до цих змін ст.164 ПК України доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пп.164.2.19 ПК України викладено в такій редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

У подальшому, відповідно до внесених Законом України від 02 червня 2016 року № 1411-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" до пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України змін, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб стали суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Стаття 38 ПК України передбачає, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Згідно з положеннями п.164.3 ст.164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, та і негрошовій формах.

Крім того, п.16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України передбачає, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

27 лютого 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до ПК України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року свідчить про незаконне утримання коштів з її пенсії за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а тому її порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум пенсії в загальному розмірі 23702,26 грн в порядку ст.152 Конституції України та ст.22, 1175 ЦК України за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до положень ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Як вбачається зі змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 №1-р/2018, положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, фактичне оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення у справі № 1-р/2018.

Ст.56 Конституції України гарантує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, згідно зі ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст.152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними».

З системного аналізу вказаних вище положень суд приходить до висновку, що положення ч.3 ст.152 Конституції України мають відсилочний характер та передбачають наявність закону щодо порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. На момент вирішення спірних правовідносин такий спеціальний закон не прийнятий.

Разом з тим, згідно зі ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Враховуючи положення ст.7 КАС України, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), зокрема положення ст.1175 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Ст.1175 ЦК України передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта. Ця норма є спеціальною по відношенню до положень ст.1166, 1173 ЦК України, та має певні особливості, зокрема: шкода завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; нормативно-правовий акт повинен бути визнаний судом незаконним і скасований; відповідальність настає незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до п.2 ч.2 цієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

Вказана правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-237цс16.

Як зазначалося вище, з прийняттям Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким п.164.2 ст.164 ПК України доповнено підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, довічне грошове утримання, на яке вона могла очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.

Норми абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України втратили чинність з 27 лютого 2018 року - з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення №1-р/2018, яким визнано положення ПК України такими, що не відповідають Конституції України.

Тобто, у період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, ОСОБА_1 недоотримала дохід у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання, що, зокрема, підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 0600-0405-8/49237 від 17 вересня 2020 року, відповідно до якої з довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок на доходи фізичних осіб у розмірі 21879,00 грн та військовий збір у розмірі 1823,26 грн за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Таким чином, внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII порушено право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні.

Згідно зі ст.1175 ЦК України шкода, завдана в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, відшкодовується державою, а не відповідним органом. Вказане обумовлено складністю процедури прийняття нормативно-правових актів, необхідністю їх узгодження в різних інстанціях, державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, тощо. Отже, суб`єктом відповідальності та відшкодування завданої шкоди є держава

Ст.25 Бюджетного кодексу України передбачає, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з абз. 2 п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.

Відповідно до покладених завдань Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (пп. 3 п. 4 Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частиною 2 ст. 6 Закону України 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегульовано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі Порядок №845) .

Відповідно до п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) зокрема шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Пунктом 25 Порядку №845 передбачає, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_1 стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року на підставі закону, що визнаний неконституційним, складає 23702,26 грн.

Вказана сума майнової шкоди на час розгляду справи в суді ОСОБА_1 не відшкодована та сторонами не оспорювалася, а тому 23702,26 грн майнової шкоди підлягають стягненню на її користь шляхом безспірного списання відповідних коштів з державного бюджету.

Крім того, суд зазначає, що інші зазначені відповідачем обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Вказане узгоджується з позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів відповідача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до держави Україна в особі Бердичівського управління Державної казначейської служби України Житомирської області (вул. Чорновола,9, м. Бердичів, Житомирська область, код ЄДРПОУ: 37752874) про відшкодування шкоди задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна особі Бердичівського управління Державної казначейської служби України Житомирської області шляхом безспірного списання коштів державного бюджету 23702,26 грн майнової шкоди, спричиненої стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.10.2016 по 28.02.2018 на підставі закону, що визнаний неконституційним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко