Ухвала суду № 99114569, 20.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20 серпня 2021 року Справа № 160/14055/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування протоколу громадських слухань та проекту генерального плану населеного пункту і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Протокол громадських слухань по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області» від 01 листопада 2019 року та проєкт Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області;

- зобов`язати Сурсько-Литовську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області призначити повторні громадські слухання по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області».

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частиною 4 статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржуються Протокол громадських слухань по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області» від 01 листопада 2019 року та проект Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області.

Суд зазначає, що у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За положеннями статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 2 частини 1 статі 4 КАС України надано визначення, що «публічно-правовий спір» – це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Нормативно-правовий акт – це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п.18 ч.1 ст.4 КАС України).

Індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників – суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідачем в адміністративному позові є сільська рада, тобто орган місцевого самоврядування, а заявлений до розгляду спір виник щодо земельних правовідносин.

У пунктах «д», «и», «к» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вказано, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: організація землеустрою; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі – Закон № 3038-VI) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- генеральна схема планування території України – містобудівна документація, що визначає концептуальні вирішення планування та використання території України;

- генеральний план населеного пункту – містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункти 1, 2 частини 1 цієї статті).

Стаття 2 Закону № 3038-VI регулює питання планування і забудови територій.

У ній вказано, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає:

- прогнозування розвитку територій;

- забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій;

- обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням;

- взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій;

- визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів;

- встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності;

- розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів (пункти 1-7 частини 1 цієї статті).

У статті 8 Закону № 3038-VI зазначено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад (ч.2 ст.16 Закону № 3038-VI).

У статті 17 Закону № 3038-VI (частини 1, 2, 5, 6, 8, 9) вказано, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 3038-VI план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

У частинах 1,2 статті 21 Закону № 3038-VI передбачено, що громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації (пункт 42 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР).

У пункті 2 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555, зазначено, що проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації.

У пункті 3 цього Порядку вказано, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 3038-VI забезпечують:

- оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення проектів містобудівної документації з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками;

- оприлюднення розроблених проектів містобудівної документації і доступ громадськості до зазначеної інформації;

- реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації;

- узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками проектів містобудівної документації через погоджувальну комісію (у разі її утворення);

- оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Отже, можна зробити висновок, що у правовідносинах щодо вчинення дій, які передуються затвердженню генерального плану забудови відповідного населеного пункту, сільська рада реалізує свої повноваження як суб`єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин та пов`язаних із підготовкою та виданням нормативно-правового акта, яким є генеральний план забудови відповідного населеного пункту.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень закріплені у статті 264 КАС України.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень (п.2 ч.1 ст.264 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У позовній заяві ОСОБА_1 серед іншого просив визнати протиправним та скасувати проект Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області.

При цьому, суд звертає увагу, що генеральний план села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області не є актом індивідуальної дії, який стосується конкретних прав чи обов`язків певної особи, а є нормативно-правовим актом, дія якого поширюється на необмежену кількість суб`єктів та застосовується багаторазово.

Отже, суд вважає, що спір про оскарження проекту Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області є публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Наведена правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 363/3786/17 та від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В той же, час суд звертає увагу, що позивач також просить визнати протиправним та скасувати Протокол громадських слухань по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області» від 01 листопада 2019 року. До матеріалів позовної заяви позивачем було надано копії вказаного протоколу, який підписаний головою слухань ОСОБА_2 та секретарем Самарською М.М. та містить список громадян, присутніх на громадських слуханнях, у кількості 15 осіб, серед яких значиться також і позивач.

Механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій (далі - містобудівна документація)визначений Порядком проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 (далі – Порядок № 555).

Як вже зазначено судом вище, у пункті 2 Порядку №555 передбачено, що проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації із врахуванням вимог Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку».

При цьому, в абзаці 2 вказаного пункту встановлено, що у зазначеному Порядку термін «громадськість» використовується в значенні, наведеному в Законі України «Про стратегічну екологічну оцінку».

У статті 1 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» 20.03.2018 № 2354-VIII надано визначення поняттю «громадськість», відповідно до якого це – одна чи більше фізичних або юридичних осіб, їх об`єднання, організації або групи, зареєстровані на території, на яку поширюється дія документа стратегічного планування.

З аналізу наведених обставин та норм чинного законодавства, можна дійти висновку, що Протокол громадських слухань по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області» від 01 листопада 2019 року не є рішенням (нормативно-правовим актом чи індивідуальним актом), який прийнятий суб`єктом владних повноважень в розумінні вимог КАС України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги про оскарження Протоколу громадських слухань по проекту «Генерального плану села Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області» від 01 листопада 2019 року є цивільно-правовими, відтак, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оспорювані правовідносини підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства

Таким чином, позивачем в позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, тобто порушено правила об`єднання позовних вимог.

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

З огляду на вищевикладене та вищенаведені норми, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 19, 169, 171, 172, 248, 256, 264 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування протоколу громадських слухань та проекту генерального плану населеного пункту і зобов`язання вчинити певні дії – повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно