Рішення № 99113997, 16.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 р. Справа № 120/7292/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

У позовній заяві позивачка просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі період роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі період роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії по інвалідності з 06.09.2016, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в період з 21.01.1987 по 21.01.1994 позивачка працювала в Крижопільській залізничній лікарні, яка вважалася протитуберкульозним закладом охорони здоров`я. Однак такий період роботи не був зарахований до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відтак позивачка звернулась до відповідача з заявою про зарахування цього стажу та проведення у зв`язку з цим перерахунку пенсії, додавши до заяви ряд уточнюючих (архівних) довідок. Листом від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило, що підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачка до її стажу роботи у подвійному розмірі немає. При цьому відповідач зазначив, що з наданих документів не прослідковується робота позивачки в інфекційному закладі.

Позивачка вважає відмову пенсійного органу протиправною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.

Ухвалою суду від 12.07.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, вказаною ухвалою витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області матеріали пенсійної справи позивачки.

29.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що страховий стаж, набутий до 01.01.2004, зараховується згідно з відомостями у трудовій книжці, а за її відсутності або відсутності відповідних записів в ній – встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідач звертає увагу, що згідно із записами у трудовій книжці позивачка в період з 21.01.1987 по 21.01.1994 працювала в Крижопільській залізничній лікарні. Водночас з наданих позивачкою документів слідує, що рішенням сесії Вінницької обласної ради від 25.10.2001 № 141 "Про приймання до спільної комунальної власності територіальних громад області", наказом начальника медичної служби Одеської залізниці від 13.08.2001 № 97 та наказу обласного управління охорони здоров`я Вінницької облдержадміністрації від 20.11.2001 № 366 лікарню станції Крижопіль реорганізовано в обласний комунальний заклад "Крижопільська туберкульозна лікарня". Тобто робота позивачки у спірний період в інфекційному закладі не прослідковується. Відтак немає підстав для зарахування цього періоду до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі.

Окрім того, відповідач вважає, що позивачка не зверталася до пенсійного органу за перерахунком пенсії у порядку, визначеному чинним законодавством, а лист Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21 є відповіддю на звернення громадянина.

30.07.2021 відповідач надав суду матеріали пенсійної справи позивачки за № 132345 (в оригіналі).

Вивчивши матеріали адміністративної та пенсійної справ, оцінивши доводи сторін, суд встановив таке.

Позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де з 06.09.2016 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому до страхового стажу позивачки під час призначення пенсії зараховано період роботи комірником в Крижопільській залізничній лікарні з 21.01.1987 по 21.01.1994, що становить 7 років 0 місяців 1 день.

У квітні 2021 року позивачка звернулась до відповідача з заявою, в якій просила на підставі положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зарахувати до стажу її роботи в подвійному розмірі вищевказаний період роботи в Крижопільській залізничній лікарні, яка була спеціалізованим (туберкульозним) закладом охорони здоров`я. Як наслідок, позивачка просила здійснити перерахунок її пенсії по інвалідності з дня її призначення, тобто з 06.09.2016. До заяви позивачка надала ряд підтверджуючих документів, зокрема відповідь Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 125/01-14, архівну довідку цього архіву від 04.03.2021 № 140/01-15 та довідку Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 31.03.2021 № НОК-03/29.

У відповідь на вказану заяву листом від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачка до її стажу роботи у подвійному розмірі, оскільки з наданих документів не прослідковується робота позивачки в інфекційному закладі.

Позивачка вважає протиправною відмову пенсійного органу у зарахуванні до її стажу роботи в подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 згідно із ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

За змістом частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Судом встановлено, що з 06.09.2016 позивачка ОСОБА_1 отримує пенсію по третій групі інвалідності, призначену та обчислену відповідно до Закону № 1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі – Закон № 1788-ХІІ) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СПІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого- анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у листі Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 № 625/15-05/039-6, № 10.01.09/2606, №16918/02-20, заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги – відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" протитуберкульозні заклади – це спеціалізовані заклади охорони здоров`я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари тощо).

Отже, стаж роботи особи у протитуберкульозному чи іншому подібному закладі охорони здоров`я надає пільги при обчисленні стажу, а саме зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 в період з 21.01.1987 по 21.01.1994 позивачка працювала комірником в Крижопільській залізничній лікарні.

Вказаний період зарахований до страхового стажу позивачки під час призначення пенсії, однак без пільгового обчислення.

Водночас позивачка вважає, що такий стаж повинен бути зарахований їй в подвійному розмірі, оскільки відповідна лікарня була спеціалізованим (протитуберкульозним) медичним закладом, який належить до тих, що передбачені статтею 60 Закону № 1788-ХІІ.

У зв`язку з цим між сторонами виник спір, який вирішується в судовому порядку.

Суд зазначає, що згідно із ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі – Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо).

Як видно з трудової книжки позивачки, за порядковими номерами 8-9 у книжці містяться записи про роботу позивачки в Крижопільській залізничній лікарні на посаді комірника з 21.01.198 по 21.01.1994. Записи про зарахування на роботу та звільнення з роботи внесені на підставі наказів по залізничній лікарні м. Крижопіль № 08 від 21.01.1987 та № 02 від 21.01.1994 відповідно.

Таким чином, наявні в трудовій книжці записи про трудову діяльність позивачки не підтверджують факту роботи позивачки у спірний період в тих закладах охорони здоров`я, робота в яких у відповідності до ст. 60 Закону № 1788-ХІІ дає право на зарахування стажу роботи в подвійному розмірі.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-ХІІ порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідний Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абз. 1 пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 Порядку № 637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Водночас за правилами, встановленими пунктами 23-25 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до трудового стажу на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.

Отже, чинним законодавством регламентовано порядок підтвердження трудового стажу особи при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, який, серед іншого, передбачає врахування органами Пенсійного фонду довідок, виписок з наказів, відомостей про виплачену заробітну плату, інші документи, які містять відомості про періоди роботи, а також можливість зарахування періоду роботи до трудового стажу особи на підставі показань свідків.

Суд встановлено, що з метою зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 позивачка надала відповідачу додаткові (архівні) документи на підтвердження профілю Крижопільської залізничної лікарні як протитуберкульозного закладу охорони здоров`я, а саме: 1) відповідь (довідку) Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 125/01-14; 2) архівну довідку Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 140/01-15 та 3) довідку Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 31.03.2021 № НОК-03/29.

Так, відповідно до довідки Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 125/01-14:

"Перші згадки про лікарню станції Крижопіль Одесько-Кишинівської залізниці датуються 1944 року, з 12 жовтня 1979 року відмічено зміну назви з "Лікарня ст. Крижопіль Одесько-Кишинівської залізниці" на "Лікарня ст. Крижопіль Одеської залізниці". Відповідно до наказу обласного управління охорони здоров`я Вінницької облдержадміністрації від 20.11.2001 № 366, наказу начальника Медичної служби Одеської залізниці від 13.08.2001 № 97 була реорганізована шляхом приєднання до спільної комунальної власності в обласний комунальний заклад "Крижопільська туберкульозна лікарня".

Відповідно до рішення № 150 7 сесії Вінницької обласної ради 7 скликання від 30.06.2016 обласний комунальний заклад "Крижопільська туберкульозна лікарня" ліквідований шляхом приєднання до Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об`єднання "Фтизіатрія", а документи передано на зберігання в Крижопільський районний трудовий архів".

У довідці Служби кадрової та соціальної політики Одеської залізниці АТ "Укрзалізниця" від 31.03.2021 року № НОК-03/29 зазначено, що:

"…в 1936 році на Південно-Західній залізниці виділяється в самостійну Одеська залізниця і починає створюватись протитуберкульозна мережа.

В 1945 році виникла необхідність розгорнути венлікарню на ст. Крижопіль, яка проіснувала до 1947 року, а потім була перепрофільована в туберкульозну, яка здійснювала стаціонарну медичну допомогу хворим на туберкульоз.

В 1947 році лікарня на 25 ліжок для венеричних хворих на ст. Крижопіль перепрофільовується в туберкульозний стаціонар, а в 1949 році кількість ліжок збільшилась на 50.

Згідно з Положенням про Медичну службу Одеської залізниці до складу служби входили 34 медичні установи, у тому числі туберкульозна лікарня ст. Крижопіль за адресою: вул. Театральна, 18. м. Крижопіль, Вінницька область.

Відповідно до наказу обласного управління охорони здоров`я Вінницької облдержадміністрації від 20.11.2001 № 366, наказу начальника Медичної служби Одеської залізниці від 13.08.2001 № 97 лікарню реорганізовано шляхом приєднання до спільної комунальної власності в обласний комунальний заклад "Крижопільська туберкульозна лікарня"".

Крім того, як видно з архівної довідки Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 140/01-15, у 1993 році на підставі наказів головного лікаря лікарні ст. Крижопіль Одеської залізниці позивачці надавалася відпустка за шкідливі умови праці тривалістю 6 робочих днів.

Аналіз вищезазначених документів не дає підстав дійти однозначного висновку про те, що Крижопільська залізнична лікарня у спірний період з 21.01.1987 по 21.01.1994 дійсно відносилася до спеціалізованих (протитуберкульозних) закладів охорони здоров`я, що здійснювали діагностику туберкульозу та надавали лікувально-профілактичну (стаціонарну) допомогу хворим на туберкульоз.

Разом з тим, на думку суду, наведена у таких документах інформація також і не давала відповідачу достатніх підстав для відмови у зарахуванні цього періоду до стажу роботи позивачки в подвійному розмірі. Адже відомості з цих архівних документів беззаперечно підтверджують той факт, що у 2001 році Крижопільська залізнична лікарня була передана у комунальну власність та реорганізована в обласний комунальний заклад "Крижопільська туберкульозна лікарня", який був ліквідований у 2016 році шляхом приєднання до Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об`єднання "Фтизіатрія". Водночас довідка Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 31.03.2021 № НОК-03/29 опосердковано підтверджує, що до цього часу, тобто до проведення реорганізації у 2001 році лікарня на ст. Крижопіль Одеської залізниці була саме туберкульозною лікарнею зі стаціонаром.

Ба більше, у вказаній довідці чітко зазначено, що згідно з Положенням про Медичну службу Одеської залізниці до складу служби входили 34 медичні установи, у тому числі туберкульозна лікарня ст. Крижопіль за адресою: вул. Театральна, 18. м. Крижопіль, Вінницька область. Але при цьому відсутня інформація щодо періоду, протягом якого відповідні заклади працювали у складі Медичної служби Одеської залізниці.

Суд наголошує, що в спірних правовідносинах відповідач є суб`єктом владних повноважень, а тому повинен діяти з дотриманням критеріїв, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Водночас завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності рішень та дій суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, які закріплені в частині 2 статті 2 КАС України. Адміністративний суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права, так само як і встановлювати наявний страховий стаж в цілях призначення (перерахунку) пенсії.

За результатами вирішення цієї справи суд доходить висновку, що під час розгляду заяви позивачки про зарахування стажу її роботи в подвійному розмірі і, як наслідок, проведення перерахунку пенсії по інвалідності, відповідач діяв не на підставах та у спосіб, що передбачені Законами № 1788-ХІІ та № 1058-IV, а також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Порядком № 637 та Порядком № 22-1, неналежно розглянув заяву позивачки та з формальних причин відмовив у її задоволенні.

Так, суд зауважує, що пенсійний орган не вчинив жодних дій для проведення перевірки відомостей, які містяться у наданих позивачкою архівних документах на підтвердження того, що Крижопільська залізнична лікарня була протитуберкульозним медичним закладом.

Це при тому, що відповідач наділений такими повноваженнями, а Регіональна філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця", у підпорядкуванні якої була лікарня в спірний період, є діючим на сьогодні підприємством.

Тобто витребування додаткових документів з метою встановлення дійсного профілю даного закладу охорони здоров`я є можливим, чого відповідач, однак, не зробив.

Крім того, відповідач залишив поза увагою і жодним чином не спростував наявну у документах інформацію про те, що згідно з Положенням про Медичну службу Одеської залізниці до складу служби входили 34 медичні установи, у тому числі туберкульозна лікарня ст. Крижопіль за адресою: вул. Театральна, 18, м. Крижопіль, Вінницька область.

Водночас перевірка цієї інформації має важливе значення для прийняття правильного рішення, оскільки може підтвердити, що до проведення реорганізації у 2001 році лікарня на ст. Крижопіль Одеської залізниці, де працювала позивачка, була саме туберкульозною.

Проігнорував відповідач і відомості з архівної довідки Крижопільського районного трудового архіву від 04.03.2021 № 140/01-15, згідно з якою позивачці надавалася відпустка за шкідливі умови праці. Адже сам факт надання такої відпустки свідчить про те, що у спірний період позивачка працювала в медичному закладі в умовах, шкідливих для здоров`я, що є характерним зокрема і для протитуберкульозних закладів.

Також суд враховує, що при призначенні позивачці пенсії по інвалідності відповідач ініціював проведення зустрічної перевірки факту роботи позивачки в період з 21.01.1987 по 21.01.1994 в Крижопільській лінійній лікарні. За результатами такої перевірки Крижопільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області складено акт № 7 від 27.09.2016, яким не виявлено порушень у достовірності виданої довідки про заробітну плату для призначення пенсії. При цьому в акті зазначено, що для перевірки використано особові рахунки за 1987-1994 рр, які знаходяться на зберіганні в обласному комунальному закладі "Крижопільська туберкульозна лікарня" (вул. Театральна, 19, м. Крижопіль, Вінницька область).

Наведене додатково підтверджує формальний підхід пенсійного органу до розгляду по суті заяви позивачки та дає суду підстави для висновку, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки навіть не намагався перевірити справжній профіль Крижопільської залізничної лікарні у спірний період.

Суд наголошує, що визначальним для вирішення заяви позивачки є з`ясування питання про те, чи належала відповідна лікарня до спеціалізованих (протитуберкульозних) медичних закладів під час роботи в ній позивачки на посаді комірника з 21.01.1987 по 21.01.1994. А оскільки йдеться про заклад охорони здоров`я, який донедавна функціонував як заклад комунальної власності, на думку суду, можливість отримати додаткові документи для перевірки вказаного питання не втрачена, і при цьому обов`язок щодо їх витребування та отримання не може покладатися виключно на позивачку, яка у порівнянні з відповідачем, як органом влади, перебуває у більш вразливому становищі та немає тих владних повноважень, якими наділений відповідач.

До того ж, навіть якщо спроби отримати додаткові та безсумнівні документи щодо профілю лікарні виявляться марними, суд звертає увагу сторін на можливість застосування процедури підтвердження трудового стажу на підставі показань свідків, що прямо передбачено нормами Порядку № 637.

При вирішенні справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. Так, у цьому рішенні Верховний Суд зазначив, що в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Приймаючи документи, орган, який призначає пенсію перевіряє: правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта і документам про стаж; зміст і належне оформлення наданих документів; копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлений у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак Пенсійний фонд не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження пільгового стажу позивача.

Тобто вказана правова позиція підтверджує активну роль пенсійного органу в питаннях перевірки відомостей щодо трудового стажу особи під час призначення/перерахунку пенсії.

Наведене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Зокрема, вирішуючи справу "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Отже, за результатами розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії уповноважений пенсійний орган зобов`язаний прийняти рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що заява позивачки розглядалася як звернення громадянина, оскільки:

по перше, у такій заяві позивачка порушила конкретне питання, а саме на підставі положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" просила зарахувати до стажу її роботи в подвійному розмірі період роботи в Крижопільській залізничній лікарні і, як наслідок, перерахувати її пенсію по інвалідності; тобто заява позивачки була не інакше як заявою про перерахунок пенсії;

по друге, відповідач розглянув вказану заяву по суті та листом від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21 повідомив про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачка до її стажу роботи у подвійному розмірі; тобто відповідач фактично прийняв рішення про відмову у перерахунку пенсії, однак оформив його листом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а (пункти 40-44), зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму. Оскільки процес надання особі відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови пенсійного органу, викладеної у листі, та зобов`язання вчинити певні дії (або ж відмовити в задоволенні цих вимог).

З огляду на викладене суд доходить висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, викладеної у формі листа від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21, у зарахуванні до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, беручи до уваги встановлені обставини справи та наведені вище мотиви, за результатами вирішення цієї справи суд не вбачає достатніх правових підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити позивачці перерахунок пенсії.

У пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначено, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абз. 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).

Як вже зазначалась, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень, досліджувати нові документи, яким не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення/перерахунку пенсії.

Водночас наявні у справі документи не дають достатніх правових підстав для зарахування до стажу роботи позивачки у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та, відповідно, для здійснення позивачці перерахунку пенсії по інвалідності з дня її призначення, тобто з 06.09.2016

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, викладеної у формі листа від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21, у зарахуванні до стажу роботи позивачки ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про зарахування відповідного стажу та, як наслідок, перерахунок пенсії, з урахуванням правової оцінки суду, наданої в рішенні суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, викладену у формі листа від 11.05.2021 за № 4557-4569/Б-02/8-0200/21, у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, з урахуванням висновків за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи з 21.01.1987 по 21.01.1994 у відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та, як наслідок, здійснення перерахунку пенсії по інвалідності з 06.09.2016.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Оригінал пенсійної справи ОСОБА_1 за № 132345 – повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне рішення суду складено 16.08.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович