Рішення № 99108720, 09.08.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/6097/19

Провадження № 2/266/96/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого - судді Д`яченко Д.О., за участі секретаря судового засідання - Момот А.М., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Рєзнік В.В. , розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзду з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила надати дозвіл на перетин державного кордону при виїзді з України громадянином України, який не досяг 16-річного віку, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до усіх країн світу, у тому числі, країн Шенгенської угоди та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Білорусі, Грузії, Ізраїлю та перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей в супроводі її матері (та уповноваженої особи) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку.

В обґрунтування позову зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_4 . Від даного шлюбу у сторін народилась спільна дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час сторони шлюб розірвали, мешкають окремо, у кожного своя родина, донька ОСОБА_5 мешкає разом із позивачем. Також їй відомо, що відповідач ОСОБА_4 наразі мешкає за межами України, зв`язку із ним немає. Впродовж літа донька ОСОБА_5 перебувала у бабусі в м. Маріуполі, проте виїхати назад до Російської Федерації для продовження навчання не може, оскільки є особою, яка не досягла 16 річного віку, а також не має дозволу батька для перетину державного кордону. Просила суд надати дозвіл дитині на перетин державного кордону при виїзді з України громадянином України, який не досяг 16-річного віку, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до усіх країн світу, у тому числі, країн Шенгенської угоди та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Білорусі, Грузії, Ізраїлю та перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей в супроводі її матері (та уповноваженої особи) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку; також просила стягнути судові витрати та допустити негайне виконання рішення суду.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Степанчук О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Рєзнік В.В. проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Ухвалою суду від 31.01.2020 року по цивільній справі скасовано заочне рішення Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

25.02.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Дьяченка О.А., в якому просять відмовитиу задоволенні позовної заяви, оскільки 22.07.2010 року між сторонами по справі було розірвано шлюб. Від даного шлюбу у сторін є донька ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 допомагає матеріально дитині, сплачує аліменти, перебуваючи на заробітках у Російській Федерації намагався відвідувати дитину, літали з донькою до Єгипту. Позивачка не намагалася отримати нотаріального посвідчення про надання згоди про виїзд дитини зо кордон без спроводу батьків, хоча засоби зв`язку їй відомі. Вимоги позивачки не обґрунтовані, оскільки нею не зазначено конкретного проміжку часу на який вона вивозить дитину, не зазначено куди саме вивозить та не надано доказів нотаріальної відмови ОСОБА_4 у наданні нотаріальної згоди.

Ухвалою від 17.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду. Витребувано відомості у державного виконавця Приморського ВДВС м. Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Харків).

Ухвалою від 20.11.2020 року витребувано відомості з Приморського ВДВС м. Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Харків).

22.04.2021 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Рєзніка В.В., надані додаткові письмові пояснення, відповідно до яких заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки надання судом дозволу буде суперечити нормам законодавства порушуватиме інтереси відповідача, як батька і інтереси неповнолітньої дитини. Дозволи на виїзд дитини за кордон без супроводу батька у нотаріуса надавався ОСОБА_4 . Прийняте рішення надась змогу позивачці постійно перебувати на території іноземної держави з дитиною та здійснювати виїзд будь-коли та у будь-яких напрямках. За таких оставин батько дитини буде поздавлений можливості спілкуватися з дитиною, виконувати свої обов`язки.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом, сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 22.07.2010 року. (а.с.9)

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 13.02.2007 року, виданого Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадяни України - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . (а.с.5)

В подальшому позивач зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с.8)

Із заяви про прийняття на навчання слід, що ОСОБА_5 навчається у МОУ "Янінська ЗОШ" у 7 класі, що також підтверджується договором про освіту. (а.с.11-12)

З розрахунку заборгованості по аліментам від 24.10.2019 року за АСВП № 60216408 слід, що ОСОБА_4 має наявну заборгованість по сплаті аліментів перед ОСОБА_3 , які були стягнуті на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.12.2012 року по 24.10.2019 року у розмірі 299234,45 гривень. (а.с.24)

Відповідно до Дозволу №78 АБ 2019029 ОСОБА_3 надала згоду на оформлення візи та на поїздки будь-якої тривалості неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі батька дитини ОСОБА_4 в період з 17.11.2016 року до 17.01.2017 року. (а.с.91)

Відповідно до постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 24.10.2019 року ВП №60216408 встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів відповідно до виконавчого листа №2-769/07 від 17.09.2019 року. (а.с.93)

Заявою посвідченою приватним нотаріусом В.В. Чернишовою від 11.01.2018 року ОСОБА_4 надано дозвіл дочці ОСОБА_5 тимчасовий виїзд з України за кордон до Російської Федерації та у зворотному напрямку. Поїздка відбудеться в період з 01.05.2018 року по 01.05.2019 року у супроводі матері ОСОБА_3 (а.с.94)

Відповідно до довідки від 29.11.2019 року №459 виданої ТОВ "Метінвест бізнес сервіс" на ім`я ОСОБА_10 про те, що вона прийнята з 01.09.2016 року на роботу, звільнена 31.12.2018 року на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. З 04.10.2017 року по 31.12.2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. (а.с.95)

Відповідно до клопотання від 20.02.2020 року надісланого на адресу Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) представником ОСОБА_4 - Дьяченком О.А. про долучення до матеріалів виконавчого провадження копії виписок про грошовим переказам щодо виплат аліментів. (а.с.96)

Відповідно до довідки від 25.11.2019 року №13/11 виданої ТОВ "Метінвест Діджитал" на ім`я ОСОБА_10 про те, що вона працює в ТОВ "Метінвест Діджитал" з 02.01.2019 року та на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. (а.с.97)

Надані квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.11.2016 року та 22.11.2016 року про оплату ОСОБА_4 28300,00 грн та 8000,00 грн. відповідно на р/с туроператора. (а.с. 98)

Заявою посвідченою приватним нотаріусом М.Ю. Апалько від 11.03.2016 року ОСОБА_4 надано дозвіл дочці ОСОБА_5 тимчасовий виїзд з України до Російської Федерації в період з 01.04.2016 року по 01.04.2017 року у супроводі матері ОСОБА_3 та забезпечення по закінченню строку перебування повернення дитини в Україну (а.с.99)

Відповідно до клопотання від 24.12.2019 року надісланого на адресу Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) представником ОСОБА_4 - Дьяченком О.А. про долучення до матеріалів виконавчого провадження копії виписок про грошовим переказам щодо виплат аліментів. Також, долучені копії чеків про проведення оплат. (а.с.100, 102-125)

Заявою посвідченою приватним нотаріусом В.В. Черншовою від 27.02.2018 року ОСОБА_4 надано дозвіл дочці ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд з України за кордон до Російської Федерації, Республіки Білорусь та у зворотному напрямку. Поїздки відбудуться в період з 10.03.2017 року по 10.03.2018 року у супроводі матері ОСОБА_3 та забезпечення по закінченню строку перебування повернення дитини в Україну (а.с.101)

До матеріалів справи надано фотознімки на яких зображені відповідач ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_5 . На фото маються підписи дати та місця, де було зроблено фотознімки. (а.с.130-137)

Листом Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Харків) від 22.10.2020 року АСВП №60216408, яким повідомлено, що барг станом на 31.11.2012 рік складає 49161,38 грн. Згідно квитанцій, наданих 24.12.2019 року боржником сплачено заборгованість по аліментам станом на 30.11.2012 рік у розмірі 8218,89 грн. (а.с.178-180)

Надані роздруківки з АТ КБ "ПриватБанк" від 18.11.2016 року та 03.11.2016 року про переказ ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 4000,00 руб. та 10000,00 руб. відповідно. (а.с.190-191)

Листом від 18.02.2021 року АСВП №60216408 Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Харків) повідомлено, що з 01.01.2020 року по 31.07.2020 року та 01.08.2020 року по 31.12.2020 року утримувалися з доходу ОСОБА_4 поточні платежі щодо стягнення аліментів. Відповідно до заяви стягувача від 15.02.2021 року за ВХ. 1909, аліменти за вересень 2020 року не отримувала. Заборгованість за період з 01.01.2020 року по31.12.2020 року складає 7053,10 грн. (а.с.201-207)

Відповідно до договору №Кп-00020493 воздмездного оказания медицинских услуг від 03.01.2020 року укладено договір про надання платних медичних послуг між ТОВ "БалтЗдрав Купчино" та ОСОБА_5 (а.с. 213-215)

Відповідно до листа Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 02.08.2021 року АСВП№30214608 зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 у період з 01.12.2012 року по 31.12.2020 року складає 245165,14 грн.

Відповідно до довідки адміністрації МО "Всеволжський муніципальний район" Ленінградської області Комітет по освіті Муніципальний загальноосвітній бюджетний заклад "Середня загальноосвітня школа "Янинський центр освіти" від 28.04.2021 року №182 встановлено, що ОСОБА_5 навчається даній школі у 8.2 класі з 01.09.2020 року по теперішній час.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною 2 ст. 154 СК України передбачено, що батьки мають право звертатись до суду за захистом прав та інтересів дитини.

За змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Верховна Рада України 14 липня 2016 року внесла зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

До вказаної норми маються діючі підзаконні нормативні акти, якими, серед іншого, врегульовано порядок виїзду неповнолітніх дітей за межі України.

Зокрема, такими підзаконними нормативно-правовими актами є Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27січня 1995 року № 57.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4).

Відповідно до п.1 п.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці; батьки або особи,які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року ( справа № 783/14/15-ц) зазначено, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом другого з батьків зі з`ясуванням питання про країну виїзду, строки та мету виїзду. Надання дозволу на виїзд малолітніх дітей до невизначених країн та без визначення його початку й закінчення не відповідає вимогам матеріально-правових норм, якими унормовані такі правовідносини.

Також, Вищий спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі № 6-33303ск15 від 16 березня 2016 року, дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.

Таким чином, виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

При цьому, суд не бере до уваги раніше визначену правову позицію щодо порушення прав іншого з батьків наданням дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без його згоди та супроводу з огляду на те, що від цієї позиції відступив Касаційний цивільний суд.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6- 15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.

Вказане випливає з рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейського суду з прав людини, у якому ним наголошено (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний та моральний розвиток.

Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни (на тимчасово окуповану територію країни), у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Між тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення ( справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року). А також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина.

Вказана позиція підтримана подальшими рішеннями ВС. Так, касаційним судом наголошувалось на тому, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості (постанова від 03.07.2019 у справі № 643/1090/17).

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованою територією.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок в`їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях та виїзду регулюється Порядком в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 815 (далі - Порядок).

Згідно положень вказаного Порядку, в`їзд на тимчасово окуповані території України здійснюється через контрольні пункти в`їзду/виїзду громадянами України, які не досягли 14-річного віку, - за умови пред`явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або свідоцтва про народження, а громадянами України віком від 14 до 16 років - за умови пред`явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід.

Таким чином, громадяни України, які не досягли 16-річного віку, можуть перетинати адміністративний кордон із тимчасово окупованою територією Донецької області. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України до тимчасово окупованої території Донецької області може бути дозволений на підставі рішення суду.

Згідно з частиною першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У задоволенні позову в частині надання дозволу на в`їзд малолітньої ОСОБА_5 на перетин державного кордону при виїзді з України до Російської Федерації та перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей у супроводі її матері ОСОБА_3 без нотаріально засвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_4 у супроводі уповноважених уповноваженої особи, слід відмовити, позаяк у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_3 уповноважила кого-небудь на в`їзд з малолітньою ОСОБА_5 з України до Російської Федерації та перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей без нотаріально засвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене вище, виходячи винятково з інтересів неповнолітньої дитини, а саме її навчання в загальноосвітній школі "Середня загальноосвітня школа "Ялтинський центр освіти", договір про отримання медичної допомоги, враховуючи відсутність нотаріально завіреного дозволу на вивезення та ввезення спільної дитини з території України, а також перетин державного кордону при виїзді та в`їзді з України, підлягає захисту в судовому порядку, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Стосовно позовних вимог позивача про негайне виконання рішення суду, то суд враховуючи положення ст. 430 ЦПК України, приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог в цій частині, оскільки дана категорія справ не відноситься до тих справ на які поширюється негайне виконання рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 150, 154,155 СК України, ст. 313 ЦК України, Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", ст. ст. 12,81, 89, 130, 263-265,268, 279, 280, 284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзду з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків - задовольнити частково.

Надати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці України, яка не досягла 16-річного віку, дозвіл на перетин державного кордону при виїзді з України до Російської Федерації та перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей у супроводі її матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 768,40 гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 :

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення буде складено 19.08.2021 року.

Суддя Д`яченко Д. О.