Ухвала суду № 99101090, 19.08.2021, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 947/24865/21

Провадження № 2/947/4158/21

УХВАЛА

19.08.2021 року

Суддя Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

17.08.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про витребування з володіння Головного управління Національної поліції в Одеській області грошових коштів в сумі 20000,00 доларів США.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним поданням було розподілено судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В.

Оглянувши матеріали справи суддею встановлено наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення – публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позові посилається, що заявлені до стягнення кошти є його власністю, були передані ним в якості хабара, які в подальшому були визнані речовим доказом в рамках кримінального провадження №42015160000000326, провадження за яким закрито на підставі постанови слідчого від 07.11.2019 року.

Як вбачається відомості про зазначене кримінальне провадження були внесені до ЄРДР 28.05.2015 року, однак порушено 13.04.2011 року за правилами КПК України 1960 року.

Наразі, як стверджує позивач, зазначені правовідносини не врегульовані нормами КПК України 1960 року, та за наслідком незгоди з діями органами досудового розслідування з неповернення йому майна, вимушений звернутись до суду з цим позовом.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є надання оцінки діям Головного Управління Національної поліції в Одеській області з вирішення долі речових доказів.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Тобто предметом розгляду в цій справі є дії органу національної поліції в Одеській області як суб`єкта владних повноважень і перевірка результату дій такого органу під час реалізації покладених на нього управлінських функцій в цілому свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Згідно із частиною п`ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд приймає, що в даній справі розгляд заявленої вимоги без вирішення публічно-правового спору не є можливим, за наслідком чого суддя доходить до висновку про необхідність розгляду зазначеної справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, враховуючи характер правовідносин складених між сторонами, суд приходить до висновку, що вимоги заявника не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим, у відкритті провадження слід відмовити та роз`яснити позивачу право на звернення з цим позовом порядку адміністративного судочинства.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.19, 187, 352, 354 ЦПК України, ст. 100, 171-174 КПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що з заявленими вимогами він має право звернутись до суду з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Калініченко Л. В.