Рішення № 99092165, 17.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2021 року м. Київ № 826/3870/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ УКРАЇНА»

до відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління Державної податкової служби у м. Києві,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ УКРАЇНА» (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001901401 від 21.02.2018 року, прийнятого Головним управлінням ДФС у м. Києві, щодо донарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з: ТОВ «КОМПАНІЯ «ЛОГІСТІКА ГРУП» - основний платіж - 531 300 грн., штрафні санкції - 265 650 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове-повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки висновки, зроблені в Акті перевірки від 23.11.2017 року №502/26-15-14-01-01/36309155 упереджені, зроблені на припущеннях, будь-яких перевірок ТОВ «Компанії «Логістіка Груп», ТОВ «Компанія «Пріоріті Груп», ТОВ «Компанія планета» контролюючими органами не проводились. Зазначено, що питання віднесення сум податкового кредиту поширюється винятково на окремо взятого платника податку та не залежить від третіх осіб і не впливає на презумпцію правомірності правочинів між ТОВ «ІСТ Україна» і ТОВ «Компанія «Логістіка Груп» та не спростовує їх реальність. Вказано, що податкові зобов`язання з ПДВ ТОВ «Компанія «Логістік Груп» по взаємовідносинах з позивачем не анульовані, а за висновками акту податковий кредит за цими ж операціями контролюючим органом не визнається, що призводить до подвійного оподаткування ПДВ зазначених господарських операцій. Крім того, правочини, вчинені між позивачем та ТОВ «Компанія «Логістіка Груп», у встановленому порядку не визнавалися недійсними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.04.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому Відповідач з позовними вимогами не погоджується та вважає, що оскаржуване податкове-повідомлення рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства України. Наполягає на тому, що перевіркою не підтверджено реальність проведення господарських операцій позивача з ТОВ «Компанія «Логістіка Груп» по факту отримання товарів (робіт, послуг). Зазначено, що наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, а тому, контролюючий орган вважає, що у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

У відповіді на відзив, поданої через канцелярію суду 27.04.2018 року позивачем зазначено, що відповідач не спростовує підстави для задоволення позовних вимог щодо обґрунтування висновків та підстав таких висновків, зазначених ТОВ «ІСТ Україна» в позові та наполягає на упереджених висновках та припущеннях відповідача у акті перевірки.

Через канцелярію суду 29.06.2021 року представником відповідача подано заяву про прискорення розгляду справи та обґрунтування щодо правонаступництва у справі.

Щодо процесуального правонаступництва відповідача у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять в разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого орган виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якою приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

На виконання Указу Президента України від 08.11.2019 року №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» Кабінетом Міністрів України 30.09.2020 року прийнято постанову №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», відповідно до якої територіальні органи ДПС перестануть існувати як юридичні особи публічного права.

З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», з урахуванням вимог Закону України від 30.09.2020 року №3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами), Положенням про Державну податкову служб) України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.3019 року №227 (зі змінами), наказу ДПС України від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів ДПС», ДПС України наказом від 12.11.2020 року №643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві.

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком.

Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються визначено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до Положення про Головне управління ДПС у місті Києві, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643 Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленою підрозділу ДПС України, та є правонаступником прав та обов`язків ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Відповідно до наказу ДПС України від 24.12.2020 року №755 «Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01.01.2021 року територіальні органи ДПС, утворені як її відокремлені підрозділи, розпочинають здійснення повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються як юридичні особи.

Таким чином, з 01.01.2021 року ДПС України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб).

Згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України проведено державну реєстрацію відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Таким чином, на теперішній час функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києві, перейшли до його правонаступника - відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДПОУ ВП:44116011).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку замінити відповідача на правонаступника, а саме Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС у м. Києві в період з 31.10.2017 року по 20.11.2017 року було проведено документальну планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатами якої складено акт від 23.11.2017 року № 502/26-15-14-01-01/36309155.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ІСТ Україна» вимог підпунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 1151220, в тому числі по періодам: лютий 2015 року - 91560 гривень; квітень 2015 року - 105798 гривень; травень 2015 року - 108486 гривень; червень 2015 року - 126708; липень 2015 року - 37428 гривень; серпень 2015 року - 82431 гривень; вересень 2015 року - 332109 гривень; жовтень 2015 року - 62444 гривень; листопад 2015 року - 42132 гривень; грудень 2015 року - 162124 гривень.

Позивачем 18.12.2017 року направлено до ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт від 23.11.2017 року № 502/26-15-14-01-01/36309155, які контролюючим органом залишено без задоволення, а висновки акту перевірки без змін

На підставі висновків зазначеного акта перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2017 року №0010951401, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 151 220 гривень та застосовано штрафні санкції на суму 575 610 гривень.

За результатами скарги позивача від 12.01.2018 року вх. №6207/6 на зазначене податкове повідомлення-рішення, ДФС України рішенням від 19.02.2018 року №6026/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0010951401 від 28.12.2017 року в частині операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Пріоріті Груп», ТОВ «Компанія Планета», та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28.12.2017 року №0010951401 залишено без змін, а скаргу - частково задоволено.

Позивач, не погоджуючись з винесеним ГУ ДФС у м. Києві податковим повідомленням-рішенням від 19.02.2018 року №6026/6/99-99-11-01-01-25 в частині донарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Логістіка Груп», звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У свою чергу, у відповідності до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того у відповідності до статті 134 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла в період, за який проводилась перевірка, об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Між тим, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Тобто, зазначені операції визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Як встановлено статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі також - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною третьою статті 6 Закону № 996-ХІV передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153, із змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 15).

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Крім того, за змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, у періоді, що перевірявся, ТОВ «ІСТ Україна» (Замовник) мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Логістіка Груп» (Виконавець) (код ЄДРПОУ 39532479) на підставі договору від 03.08.2015 року №0308.

Згідно вказаного договору від 03.08.2015 року №0308 встановлено, що:

1.1. Виконавець зобов`язується надавати Замовнику послуги з моніторингу рухомих об`єктів Замовника, а Замовник зобов`язується оплачувати послуги в порядку, розмірі та строки, передбачені цим Договором.

2.1. Надавати Замовнику послуги, щодо моніторингу транспортних засобів (місцях стоянки та режиму руху), які здійснюють перевезення вантажу, що належить Замовнику, або знаходиться в його оперативному розпорядженні з урахуванням вимог законодавства України.

4.1. Оплата Замовником послуг Виконавця здійснюється на підставі виставлених рахунків в національній валюті України.

4.2. Вартість послуг складає 2 100,00 грн. без врахування ПДВ за моніторинг одного транспортного засобу.

6.1. Даний Договір укладений на строк до 31.12.2016 року та набирає чинності з моменту його підписання. Договір може бути розірваний кожною із сторін достроково з попередженням другої сторони за один місяць.

На виконання умов даного договору ТОВ «Компанія «Логістика Груп» на адресу ТОВ «ІСТ Україна» складено акти виконаних робіт та податкові накладні на загальну суму з ПДВ 3 187 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ 531 300, 00 гривень.

ТОВ «ІСТ Україна» відображено в податковому обліку операції з придбання товарів/робіт/послуг у ТОВ «Компанія «Логістика Груп» у серпні-жовтні 2015 року з урахуванням суми коригування, на загальну суму з ПДВ 187 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ 531 300, 00 гривень.

Розрахунки між ТОВ «Компанія «Логістика Груп» та ТОВ «ІСТ Україна» проводились у безготівковій формі.

Позивачем надано до суду копії рахунків-фактури №СФ-31 від 03.08.2015 року, №СФ-32 від 03.08.2015 року, №СФ-33 від 03.08.2015 року, №СФ-34 від 18.08.2015 року, №СФ-35 від 18.08.2015 року, №СФ-38 від 21.08.2015 року, №СФ-47 від 23.09.2015 року, №63 від 01.10.2015 року, де постачальник ТОВ «Уомпанія «Логістика Груп», а одержувач ТОВ «ІСТ Україна», згідно договору №0306 від 03.06.2015 року.

Матеріали справи містять акти здачі-приймання робіт з послуг з моніторингу рухомих об`єктів за період згідно договору №0306 від 03.06.2015 року, а також податкові накладні, виписані ТОВ «Компанія «Логістика Груп» (продавець) на ТОВ «ІСТ Україна» (покупець) по операціям з договору від 03.06.2015 року №0306.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що можливо, ТОВ «Компанія «Логістика Груп», ТОВ «ЛАТЕЛЬ», ТОВ «УКРБУДІННОВАЦІЇ», ТОВ «БІЗНЕС ПРОДЖЕКТ» та ТОВ «ГОРСАН» займався оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також у акті зазначено, що відповідно до ухвали Святошинського районного суду міста Києва 01.12.2015 року №759/18339/15-к встановлено, що 27.11.2015 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СУФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про надання тимчасового доступу до оригіналів первинних фінансово-господарських документів в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №320015100010000077 від 19.05.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2. Ст. 205; ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 212 КК України, ТОВ «Компанія «Логістик Груп» за адресою їх фактичного місцезнаходження, а саме: первинні фінансово-господарські документи, які складалися на ТОВ «»Компанія «Логістика Груп» за наслідком здійснення господарських операцій та первинні документи, які отримані підприємством від ТОВ «Перший бізнес-центр», ТОВ «Укрбудінновації», ТОВ «Силіконова Долина», які містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують здійснення даних операцій за весь період взаємовідносин. Досудовим розслідуванням встановлено, що ТОВ «Компанія «Логістика Груп» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Перший бізнес-центр», ТОВ «Укрбудінновації», ТОВ «Силіконова Долина», внаслідок яких могло мати місце ухилення від сплати податків.

Відповідачем у відзиві вказано, що відповідно до Ухвали Солом`янського районного суду від 08.02.2015 року №760/842/17 встановлено, що до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області про надання тимчасового доступу до речей та документів, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.12.2016 року №32016110000000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України та розпорядження на їх вилучення (виїмку), які перебувають у володінні ТОВ «ІСТ України» та пов`язані із проведеними фінансово-господраськими операціями з ТОВ «Компанія «Логістик «Груп» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року

Виключно з посиланням на вищевказані досудові розслідування контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реальності операцій позивача з контрагентом ТОВ «Компанія «Логістика Груп» у вказаний період.

Водночас, в матеріалах справи відсутня інформація про наявність судових рішень про визнання нереальних спірних господарських операцій, відсутні вироки у кримінальних справах щодо посадових осіб позивача чи посадових осіб вказаних вище контрагентів позивача.

У той же час, суд вважає за необхідне відзначити, що за приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень відповідачем надано не було.

При цьому суд зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов`язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, податкові та видаткові накладні, їх подальшу реалізацію тощо.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, які долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

Зокрема, як підтверджується матеріалами справи, із зазначеними особами ТОВ «Лагель», ТОВ «Укрбуінновації», ТОВ «Бізнес Проджект» ТОВ «ІСТ Україна» не мало будь-яких фінансово-господарських відносин, протилежного відповідачем не зазначено.

Крім того, ТОВ «ІСТ Україна» надає транспортно-експедиторські послуги та в своїй діяльності керується Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року №1955-ІV. Згідно вимог статті 14 вказаного Закону «Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного Експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії». Окрім того, статтею 10 Закону України від 01.07.2004 року №1955-ІV «Клієнт має право: вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення вантажу». Таким чином, необхідність моніторингу автомобілів для ТОВ «ІСТ Україна» продиктована як відповідальністю за вантаж, договором із Замовником перевезення, так і вимогами Закону.

Аналіз проведеного свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття своїх рішень. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.

В той же час, податковим органом не подано доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у дані справі, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку та не мав свідоцтва платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі №824/942/13, від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16.

Судом враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію та інформацію із загальнодоступних джерел, а саме Єдиного державного реєстру судових рішень, відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Щодо посилання контролюючого органу на інформацію, отриману в межах кримінальних проваджень, то як уже зазначалось вище, контролюючим органом, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору, статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17.

Таким чином, за результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств та неправомірності формування позивачем податкового кредиту безтоварністю господарських операцій та не довів суду шляхом надання відповідних доказів.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Необхідною умовою застосування штрафної санкції являється повторне протягом 1095 визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку. при цьому, визначення податкового зобов`язання контролюючим органом повинно бути узгодженим.

Станом на день винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та на дату розгляду даної справи матеріали справи не містять у ТОВ "ІСТ Україна" визначених та узгоджених контролюючим органом сум податкового зобов`язання з ПДВ протягом 1095 днів.

Отже, фінансова відповідальність платника податку можлива лише за умови доведення контролюючим органом факту порушення таким платником законодавства з питань оподаткування, чого відповідачем здійснено не було.

Відтак, застосування до позивача штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням - рішеннями є протиправним у вказаній частині.

Таким чином, збільшення відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем всупереч вимогам податкового законодавства та підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вказане, сплачена сума судового збору у розмірі 11 954,25 гривень згідно платіжного документу від 05.03.2018 року №408, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись вимогами статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ УКРАЇНА» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001901401 від 21.02.2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві, щодо донарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з: ТОВ «КОМПАНІЯ «ЛОГІСТІКА ГРУП» - основний платіж - 531 300 грн., штрафні санкції - 265 650 грн.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36309155) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 954,25 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36309155, адреса: 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-А);

Відповідач: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19).

Повне судове рішення складено 17.08.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна