Рішення № 99091242, 17.08.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.08.2021 р. справа №520/13008/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку ст. 287 КАС України за процедурою письмового провадження справу за позовом

Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до третя особа -Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Щебетун Людмила Миколаївна,проскасування постанови, -встановив:

Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - боржник, заявник, Головне управління, ГУ, пенсійний орган), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування постанови від 01.07.2021 р. ВП № 64827593 про накладення штрафу у сумі 5.100,00 грн. за невиконання рішення суду.

Аргументуючи цю вимогу заявник зазначив, що рішення суду було своєчасно та у повному обсязі виконано пенсійним органом у межах повноважень та реальних можливостей.

Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом - владний суб`єкт, Відділ), письмових заперечень та витребуваних судом доказів не подав, хоча був сповіщений про розгляд справи у порядку ст. 268 КАС України.

Між тим, суд вважає за можливе вирішення спору на підставі наявних у справі документів, котрі із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.05.2020р. у справі №140/1868/19 стягувач у виконавчому провадженні повинен залучатись до участі у розгляду спору про правомірність застосованого державним виконавцем штрафу за невиконання рішення суду у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, із-поміж інших, у постановах від 26.09.2019 у справі № 686/28850/18, від 15.10.2019 у справі № 127/25893/16-а, від 15.10.2019 у справі № 686/28853/18, від 28.11.2019 у справі № 523/4824/17, від 06.02.2020 у справі № 750/2501/19, від 14.04.2020 у справі № 580/3136/19, від 23.04.2020 у справі № 811/1470/18, від 29.04.2020 у справі № 703/2908/17.

Залучена до участі у справі за ініціативою суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 як стягувач у виконавчому провадженні власної правової позиції у письмовому процесуальному документі не виклала.

Спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. по справі №520/8343/2020 було визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань перерахунків пенсій №16 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.05.2020 року №835973, яким відмовлено у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 березня 2020 року №01-33/202/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, згідно його заяви від 21.05.2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 березня 2020 року №01-33/202/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.

Таким чином, судом на пенсійний орган було покладено два окремих та самостійних обов`язки: 1) обов`язок з приводу вчинення дій, спрямованих на проведення з 19.02.2020р. перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (далі за текстом – Утримання), виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді; 2) обов`язок з приводу вчинення дій, спрямованих на виплату щомісячного довічного грошового утримання.

За виданим по справі №520/8343/20 виконавчим листом державним виконавцем Відділу було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду ВП №64827593.

Листом від 29.03.2021р. пенсійний орган сповістив державного виконавця про те, що перерахунок Утримання проведений, а виплата здійснюється з січня 2021 року.

До указаного листа пенсійним органом не було долучено жодного документа.

У свою чергу, до матеріалів справи заявником подано копію роздруківки з ППВП ПФУ, із якою вбачається, що перерахунок Утримання судді Апеляційного суду Харківської області - Щебетун Л.М. здійснено 30.12.2020р.

При цьому, із копії наданого індивідуального розрахунку вбачається, що після перерахунку сума до виплати становить 812.232,35 грн., а виплата буде здійснена в 12 місяці 2020 року.

Між тим, документів про проведення на користь ОСОБА_1 виплат за означеною сумою боргу ані до суду, ані до державного виконавця пенсійний орган у якості боржника за виконавчим провадженням не подавав.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління СМР Міністерства юстиції від 01.07.2021р. на пенсійний орган за невиконання рішення суду у повному обсязі було накладено 5.100,00грн. штрафу.

Не погодившись із відповідністю закону застосованого штрафу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Проте, у даному конкретному випадку суспільні відносини з приводу соціального захисту професійного судді у відставці як невід`ємного елементу гарантій незалежності судді регламентовані насамперед нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відносно суті стандартів соціального захисту та нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відносно суто технічних процедур соціального захисту.

Розглядаючи справу, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться Пенсійним фондом України у якості розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.

А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.

Саме тому, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи у контексті ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція) та ст.1 Протоколу першого до Конвенції владний суб`єкт - регіональний орган ПФУ на виконання судового акту про спонукання до належного виконання управлінської функції (зобов`язання нарахувати платіж та провести виплату коштів) повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести обчислення розміру і нарахування пенсії за обліками) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

У спірних правовідносинах пенсійним органом було вчинено управлінське волевиявлення виключно з приводу перерахунку пенсії.

Між тим, у тексті позову пенсійним органом не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання конкретного рішення суду і проведення виплати різниці в Утриманні.

Відповідних документів до позову пенсійним органом не долучено.

Після прийняття позову до розгляду таких документів пенсійним органом до матеріалів справи додатково не подано.

Суд вважає, що формальне посилання пенсійного органу на відсутність коштів не створює підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об`єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.

До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення пенсійного органу до ПФУ з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду.

Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів з метою набуття реальної можливості виконати рішення суду пенсійним органом до суду не подано.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що відносини з приводу змісту та обсягу повноважень державного виконавця на примусове виконання судового акту та деяких актів суб`єктів владних повноважень, кола заходів державного примусу та процедур і механізмів їх реалізації регламентовані приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1 і 16 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Приписам ч. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" кореспондують положення ч. 1 ст. 75 означеного закону, де указано, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 означеної статті).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2021р. у справі №664/2551/18 невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Приєднані до справи докази не засвідчують існування події відсутності у боржника реальної можливості забезпечити виконання рішення суду в частині проведення виплати боргу із Утримання, адже за загальним правилом безготівковим коштам як речі матеріального світу властиві родові ознаки, а пенсійним органом не подано взагалі жодних доказів недостатності коштів для проведення усіх платежів та правомірності віддання переваги/пріоритету іншим платежам.

Суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою установив обставини фактичної дійсності, не припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав правильну кваліфікацію діянню боржника у виконавчому провадженні особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і з характером, предметом та наслідками вчинків боржника.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним.

Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 17 серпня 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати виготовлення).

Суддя Сліденко А.В.