Рішення № 99091164, 16.08.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3775/21

16 серпня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду трудової діяльності з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху та провести перерахунок пенсії з часу її призначення з 01.05.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2021 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, відповідачем до страхового стажу позивача зараховано не всі періоди роботи, зокрема з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений нечітким відтиском печатки, а також на печатці відсутній ідентифікаційний код. Беручи до уваги те, що факт роботи позивача у вказаний період підтверджується відомостями трудової книжки, формальні неточності не можуть бути підставою для обмеження у реалізації конституційного права на соціальний захист, позивач вважає відмову в призначені пенсії за віком з урахуванням стажу з 31.05.1993 по 17.03.1997 протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 14.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

28.07.2021 відповідач подав до суду відзив на позов, в якому заперечив проти позовних вимог та вказав, що у трудовій книжці позивача запис №16 завірений нечітким відтиском печатки, на якій відсутній ідентифікаційний код, у зв`язку з чим до страхового стажу позивача не враховано період роботи в Золотниківському каменеобробному орендному цеху з 31.05.1993 по 17.03.1997. Вважає дiї Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо неврахування позивачу вказаного періоду роботи такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.05.2021 виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж складає 38 років 03 місяці 24 дні.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , заповненої 28.08.1978, вбачається що 31.05.1993 року позивач був прийнятий робітником в Золотниківський каменеобробний орендний цех - наказ №2 від 31.05.1993 та 17.03.1997 року був звільнений з роботи по власному бажанню в зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП - наказ №26 від 17.03.1997 року.

Однак при призначенні пенсії, вказаний період роботи позивача з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху, Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не зараховано до страхового стажу.

Позивач звернувся із заявою від 18.05.2021 до відповідача, в якій просив пояснити про причини не врахування вказаного періоду роботи при призначенні пенсії.

Відповідач надав відповідь від 24.05.2021 про те, що період роботи позивача з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху не зараховано до страхового стажу, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений нечітким відтиском печатки, а також на печатці відсутній ідентифікаційний код.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів - машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд приходить до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).

Так, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 міститься запис, що 31.05.1993 позивач був прийнятий робітником в Золотниківський каменеобробний орендний цех - наказ №2 від 31.05.1993 та 17.03.1997 був звільнений з роботи по власному бажанню в зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП - наказ №26 від 17.03.1997.

Суд зазначає, що факт роботи позивача у спірний період у Золотниківському каменеобробному орендному цеху з 31.05.1993 по 17.03.1997 підтверджені записами в його трудовій книжці серії, які засвідчені підписом посадових осіб та відбитками печатки.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вищенаведений спірний період роботи у Золотниківському каменеобробному орендному цеху з 31.05.1993 по 17.03.1997 підтверджений належними та допустимими доказами, а тому його слід врахувати до його страхового стажу.

Щодо посилань представника відповідача на те, що запис про звільнення у трудовій книжці завірений нечітким відтиском печатки, а також на печатці відсутній ідентифікаційний код, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Вказану позицію підтримує Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Також, на думку суду, та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності (далі - Положення № 276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб`єкту господарювання під час його державної реєстрації.

У відповідності до абзацу 3 пункту 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності.

У зв`язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 липня 1994 року № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643. Зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом з тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб`єктів підприємницької діяльності обов`язку здійснити заміну печатки у зв`язку із встановленням новим вимог до її оформлення.

З 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Положеннями п. 4 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Отже, фактично на час роботи позивача у Золотниківському каменеобробному орендному цеху законодавцем не ставились вимоги щодо обов`язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.

Відтак, відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як визначено частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №1019863994 від 30.06.2021.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періоду трудової діяльності з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 31.05.1993 по 17.03.1997 у Золотниківському каменеобробному орендному цеху та провести перерахунок пенсії з часу її призначення з 01.05.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір у розмірі 908,0 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.