Рішення № 99091040, 18.08.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2021 року м. РівнеСправа №460/7689/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.04.2021 №36/03.15-24 про відмову позивачу, як особі з інвалідністю І групи, у переході на інший вид пенсії, що призначається відповідно до ст. 37 до Закону України "Про державну службу";

зобов`язати відповідача призначити та виплатити з 31.03.2021 позивачу, як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 до Закону України "Про державну службу", обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24.03.2021 №вих-256/02-20/21 та від 24.03.2021 №вих255/02-20/21.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перебуваючи на обліку у відповідача він отримує пенсію по інвалідності, яка йому обчислюється відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як особі з інвалідністю ІІ групи в період із квітня 2016 року по 21.03.2021, а з 22.03.2021 - як особі з інвалідністю І групи. 04.12.2020 позивач звільнився із посади, робота на якій дає право на призначення пенсії державного службовця, і тому, маючи стаж роботи на посаді державного службовця понад 10 років станом на 01.05.2016, набув право на призначення пенсії по інвалідності у розмірах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». 31.03.2021 позивач через портал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) подав заяву про призначення пенсії як особі з інвалідністю І групи, що обчислюється виходячи із положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII. Проте, рішенням від 07.04.2021 №36/03.15-24 відповідач відмовив в переході на інший вид пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, передбаченого пенсійним законодавством, а тому не набув права на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII. Вважає, що чинне законодавство України не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку, при цьому орган Пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України. Вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні означеної пенсії, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 22.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено строк для подання суду відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що згідно з паспортними даними, які наявні в матеріалах справи, на момент звернення із заявою про перехід на інший вид пенсії не досягнув встановленого законом пенсійного віку. На думку відповідача, право на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягнули віку 62 роки. Таким чином, підстави для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутні. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.03.2021 по 01.04.2022 встановлено І групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 29.03.2021 серії 12ААБ №810900 (а.с.8).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.12). В період з квітня 2016 року по 21.03.2021 позивачу виплачувалась пенсія як особі з інвалідністю ІІ групи, а з 22.03.2021 - як особі з інвалідністю І групи.

Записами трудової книжки серія НОМЕР_1 , дата заповнення 18.07.1981 на ім`я ОСОБА_1 , стверджується, що 04.12.2020 у позивача припинено повноваження на посаді Обарівського сільського голови, у зв`язку з чим його звільнено із посади, робота на якій дає право на призначення пенсії державного службовця (а.с.18-27).

31.03.2021 через портал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) після отримання визначених законом довідок позивач подав заяву про призначення пенсії як особі з інвалідністю І групи, що обчислюється виходячи із положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (а.с.35).

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 07.04.2021 №36/03.15-24 позивачу відмовлено в переході на інший вид пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, передбаченого пенсійним законодавством, а тому не набув права на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (а.с.37-38).

Вказане рішення надіслане на адресу позивача супровідним листом від 07.04.2021 №1700-0306-8/14856 (а.с.36).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 40 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII передбачено, що конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення і надання допомоги та інших соціальних послуг визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який набрав чинності з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Тобто, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.01.2016 (до моменту вступу в дію Закону №889-VII) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).

Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Статтею 48 Кодексу законів про працю Української РСР (далі - КЗпП) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Зазначеному положенню ст.48 КЗпП кореспондується пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), за змістом якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Довідкою Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25.03.2021 №вих.-257/02-20/21, відомості щодо якої узгоджуються із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 18.07.1981, підтверджується, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посадах державної служби зарахований по 04.12.2020 становить 13 років 6 місяців 00 дн., що не заперечується відповідачем. У вказану довідку не внесені відомості щодо військової служби, яка може враховатися до державної служби окремо (а.с.30-31).

Станом на 01.05.2016 та на дату звільнення 04.12.2020 ОСОБА_1 обіймав посаду голови Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, стаж роботи на якій зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом №889-VІІІ) позивач обіймав посаду, робота на якій відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, давала право на зарахування її до державної служби, а тому, для вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії державного службовця, у ОСОБА_1 повинно бути станом на 01.05.2016 не менше 10 років стажу на посаді державної служби.

Частиною другою статті 46 Закону №889-VІІІ передбачено періоди роботи, служби та навчання, які зараховуються до стажу державної служби, зокрема до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Згідно із пунктом 3 Порядку №283, обчислення стажу державної служби до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 6 Закону №2232-ХІІ врегульовані види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Зазначені положення узгоджуються із роз`ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 23.07.2020 №105-р/з «Щодо зарахування до стажу державної служби періодів проходження військової служби», за змістом яких видами військової служби, яка зараховується до стажу державної служби є військова служби (навчання) у вищому навчальному закладі, який має у своєму складі кафедри військової підготовки як військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів (роз`яснення додається).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №676/4235/17, від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17 та від 10 квітня 2019 року у справі №607/2474/17, яку відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при розгляді даної справи.

Відповідно до записів військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , дата видачі 17.03.1987, та довідки Національного університету Біоресурсів і природокористування України від 12.05.2021 №170, ОСОБА_1 пройшов навчання на військовій кафедрі в Українській ордена Трудового Червоного прапора сільськогосподарській академії (а.с.15-18).

Наказом від 27.05.1983 №328-«С» студент 2 курсу агрономічного факультету, ОСОБА_2 , був залучений до військової підготовки з лютого 1983 року у відповідності з наказом Міністра оборони та міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР №0200/140 с від 22.11.1973. Наказом Міністра оборони СРСР по кадрам (по особовому складу) №34 від 13.03.1986 - «відповідно до статті 10, підпункт «г» Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СРСР по Червонопрапорному Київському військовому округу, студенту Української сільськогосподарської академії: «Виговському Віктору Анатолійовичу Р-806427», який пройшов під час навчання військову підготовку і склав встановлені іспити присвоєно військове звання «лейтенант» (а.с.14).

Відтак, до стажу роботи на посадах державної служби ОСОБА_1 підлягає зарахуванню, окрім періоду роботи на таких посадах, також і період військової служби на військові кафедрі військової підготовки вищого навчального закладу, за результатами якої він отримав військове звання «лейтенант» із 27.05.1983 по 13.03.1986, що складає 2 роки 9 місяців 17 днів.

Таким чином, загальний стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 складав 11 років 7 місяців 2 дні, а станом на день звільнення - 16 років 3 місяці 17 днів.

При цьому, як встановлено в ході розгляду справи судом, питання наявності у позивача передбаченого Законом №889-VІІІ стажу роботи на посадах державної служби не є спірним у даній справі, позаяк підтверджується відповідними документами та не слугувало підставою для відмови в переході на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.

Частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723-XII регламентовано, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Як встановлено судом, станом на 01.05.2016 позивач був особою з інвалідністю ІІ групи, а стаж роботи позивача на посадах державної служби становив понад 10 років, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні позивача (а.с.12).

Відтак, оскільки позивач був особою з інвалідністю ІІ групи, а станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії - особою з інвалідністю І групи, мав стаж на посаді державної служби понад 10 років станом на 01.05.2016 та працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної згідно із Законом №1058-IV, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Посилання відповідача на статтю 90 Закону №889-VIII, згідно з якою пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV, як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності на підставі ст. 37 Закону №3723-XII, суд вважає безпідставними, оскільки позивач має право на призначення пенсії по інвалідності за правилами пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, якими не передбачено нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою як досягнення певного віку.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18 прийнято рішення, яким задоволено позов фізичної особи про визнання протиправною відмову Кам`янець-Подільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області у здійсненні переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу з 31.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31.01.2018.

Вирішуючи зазначену зразкову справу на користь позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів Пенсійного органу, згідно з якими законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016, тобто підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж. При цьому судом касаційної інстанції зроблено висновок, що Закон №3723-XІІ не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою як досягнення певного віку, а також наголошено на тому, що пенсійний орган, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми закону на свій розсуд і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства.

Аналогічних висновків було досягнуто Верховним Судом при ухваленні постанов: від 30.03.2020 у справі №706/1051/16-а; від 29.04.2020 у справі №265/3533/17; від 15.12.2020 у справі №560/2398/19; від 18.02.2021 у справі №757/63349/19-ц; від 25.02.2021 у справі №750/6459/17; від 18.03.2021 у справі №500/5183/17; від 25.03.2021 у справі №645/3044/17.

Враховуючи викладене, суд визнає цю справу типовою, за наслідками розгляду якої дійшов висновку про необгрунтованість та безпідставність відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до положень статті 37 Закону №3723-XII.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення, яке суперечить чинному законодавству України та порушує гарантоване державою право позивача на соціальний захист.

Визначаючи спосіб захисту порушених прав Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18 вказала на необхідність зобов`язання відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату пенсії державного службовця як особі з інвалідністю ІІ групи відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідці про заробітну плату.

Враховуючи викладене, для відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплатити із 31.03.2021 ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24.03.2021 №вих-256/02-20/21, від 24.03.2021 №вих-255/02-20/21.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності прийняття оспорюваного рішення, а тому позов підлягає до задоволення повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028; ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.04.2021 №36/03.15-24 про відмову ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю І групи, у переході на інший вид пенсії, що призначається відповідно статті 37 до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 31.03.2021, як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24.03.2021 №вих-256/02-20/21, від 24.03.2021 №вих-255/02-20/21.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2021 року.

Суддя Н.О. Дорошенко