Рішення № 99090696, 19.08.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8567/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та стягнення індексації грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 26.07.16 по 20.06.20 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 26.07.16 по 28.02.18 - січень 2008 р., а в період з 01.03.18 по 20.06.20 – березень 2018 р.; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану індексацію грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не у повному обсязі, а саме у період з 26.07.16 по 20.06.20 не в повному розмірі нараховувалася і виплачувалася індексація грошового забезпечення. позивач зазначає, що посадові оклади всіх військовослужбовців не збільшились з 2008 року, а були збільшені лише в березні 2018 року. Таким чином при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.07.16 по 28.02.18 необхідно застосовувати місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації – січень 2008 року, а в періоді з 01.03.18 по 20.06.20 – березень 2018 р.

Ухвалою судді від 28.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

08.07.21 до суду від Військової академії (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року). При цьому, в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по серпень 2016 року у Міністерства оборони України не було. Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 04 липня 2017 року №220/5140, від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі. Крім того, відповідач зазначає, що позовна заява не містить доказів оскарження позивачем його звільнення та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку з чим, станом на момент видання наказу про звільнення, позивач погодився з усіма проведеними з ним розрахунками.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом т.в.о. Військової академії від 26.07.2016 № 42-РС ОСОБА_1 , якого наказом від 26.07.16 № 398 зараховано на перший курс навчання Військової академії (м. Одеса), призначено на посаду «курсант».

Наказом начальника Військової академії від 20.06.20 № 129 виключено з 21.07.20 зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення, оскільки він закінчив навчання.

На звернення позивача від 10.02.2020 № 01/10-02 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення Військова академія (м. Одеса) листом від 24.02.21 № 26/5/52 надала картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2016-2020 рр. з інформацією про виплату індексації грошового забезпечення та розмір грошового забезпечення, згідно з якою індексація грошового забезпечення виплачувалась не в кожному місяці (році) та у розмірах, які позивач вважає невірними.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017, чинній з 11.10.2017 року, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Законом № 911-VIII від 24.12.2015, який набув чинності 01.01.2016, внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та цифри « 101» змінені цифрами « 103».

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає «Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Згідно п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (в редакції від 15.09.2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.

Постановою КМУ № 77 від 11.02.2016 року внесено зміни в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.

Відповідно до п. 4, 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно відсутності фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, з огляду на наступне.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.

При цьому нарахування та визначення розміру індексації грошового забезпечення належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень визначати базовий місяць та суму індексації грошового забезпечення. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було. Отже, нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними. Так, враховуючи положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", встановлення місяця підвищення (базового місяця) належить до повноважень відповідача.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові по справі № 240/11882/19 від 15 жовтня 2020 року, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд.

Відтак, позовні вимоги щодо встановлення судом у рішенні базових місяців в спірному періоді до задоволення не підлягають, оскільки нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

З огляду на матеріали справи, 10.02.2021 між ОСОБА_1 та АО «Модум» укладено договір про надання правничої допомоги № 01/10-02 та додаткову угоду № 2, згідно з якою сторони домовилися, що розмір витрат залежить від фактичного витраченого адвокатом часу, виходячи зі ставки 2000 грн за годину роботи; вартість надання послуг становить 20% від суми отриманих грошових коштів клієнтом за результатами проведеної роботи виконавцем. До позову також додано прибутковий касовий ордер без номеру від 26.03.21 щодо оплати клієнтом ОСОБА_1 6000 грн.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАСУ обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак на виконання вищезазначеної норми відповідачем не надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі. При цьому, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони. Водночас, до суду не надано доказів на підтвердження обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу (акт приймання-передачі виконаних робіт із відображеними видами наданих послуг, витраченого часу тощо).

Вирішуючи порушене перед судом процесуальне питання, суд враховує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 200 грн на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час.

Суд також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової академії (м. Одеса) (65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; ЄДРПОУ 24983020) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у періоді з 26.07.16 по 20.06.20.

Зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.16 по 20.06.20.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 200 грн (двісті гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк